46. Емпіричне і теоретичне наукове дослідження

Прийнятий у філософії науки розподіл наукового знання і методів науки на два рівні. До емпіричних методів знання відносять спостереження, вимір і експеримент; знання, отримане за допомогою цих методів, називають емпіричним. У усіх емпіричних процедурах є присутнім чуттєве сприйняття, тому емпіричне знання - це знання про чуттєво сприймані об'єкти і властивості. Теоретичними методами пізнання служать гипотетико-дедуктивный метод, моделювання, аксіоматичний метод, формалізація і так далі. Особливістю теоретичного знання є те, що це знання безпосередньо відноситься до об'єктів, що ідеалізуються, абстрактним, представляють в чистому вигляді глибинні, істотні сторони і властивості об'єктів, що вивчаються. Тому застосування теоретичного знання до чуттєво сприйманих об'єктів іноді викликає труднощі і вимагає спеціальних засобів.

Позитивізм, що панував у філософії науки до сірок. 1950-х рр., прагнув провести різку межу між емпіричним і теоретичним знанням. Тільки емпіричне знання, істинність якого упевняється спостереженням і експериментом, вважалося надійним і достовірним. Теоретичне знання, на думку позитивістів, набагато більше сумнівне, мінливо і має в основному інструментальну функцію: допомагає збільшувати число твердих емпіричних істин. До кін. 20 ст. більшість філософів науки відмовилися від різкого розмежування емпіричного і теоретичного знання. У реальному процесі пізнання ці два рівні нерозривно переплетено і навіть спостереження і експеримент спираються на теоретичні передумови.

47. Методи дослідження

Аналіз – це розчленування предмета на його складові (сторони, ознаки, властивості, відношення) з метою їх всебічного вивчення.

Синтез – це об'єднання раніше виділених частин (сторін, ознак, властивостей, відношень) предмета в єдине ціле.

Отже, аналіз і синтез органічно взаємопов'язані і взаємообумовлюють один одного на кожному етапі процесу теоретичного пізнання.

Абстрагування – це метод відволікання від деяких властивостей та відношень об'єкта й, одночасно, зосередження основної уваги на тих, які є безпосереднім предметом наукового дослідження.

Узагальнення – це метод наукового пізнання, який фіксує загальні ознаки та властивості певної групи об'єктів, здійснює перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального.

Індукція – це такий метод наукового пізнання, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне.

Дедукція – це метод пізнання, коли на основі загального принципу логічним шляхом з одних положень як істинних з необхідністю виводиться нове істинне знання про окреме. За допомогою цього методу окреме пізнається на основі знання загальних закономірностей.

Ідеалізація – це спосіб логічного моделювання завдяки якому створюються ідеалізовані об'єкти. Ідеалізація спрямована на процеси мислимої побудови можливих об'єктів.

48. Структура наукової теорії

Теорія (від грец. розглядаю, досліджую) є найбільш складною і розвинутою формою наукового знання; інші його форми – закони, класифікації, схеми, гіпотези – генетично можуть передувати теорії, становлячи базу її формування; з другого боку, вони входять до теорії в якості її елементів. Теорія надає цілісне уявлення про закономірності і суттєві зв’язки визначеній галузі дійсності. Теорія – це цілісна система знання, яке постійно розвивається.  Теорія в строгому змісті появляється на достатньо високих етапах розвитку науки. Перехід від емпіричної стадії науки, яка обмежується класифікацією та узагальненням дослідних даних, до теоретичноїстадії, коли появляються і набувають розвитку теорії у власному змісті, відбувається через низку проміжних форм теоретизації, в рамках яких формуються первинні теоретичні конструкції. Розвинута теорія являє собою не просто суму пов’язаних між собою знань, але й має механізм будування знання, внутрішнього розгортання теоретичного змісту, являє собою деяку програму досліджень; усе це і становить цілісність теорії як єдиної системи знань. Подібна можливість розвитку апарату наукових абстракцій у рамках та на основі теорії робить останню могутнім засобом розв’язання фундаментальних проблем пізнання дійсності.  Структура наукової теорії  Твердження наукової теорії безпосередньо відсилають не до реальних об’єктів, а до об’єктів ідеалізованих. За своєю структурою теорія є внутрішньо диференційована, цілісна система знання, яку характеризує логічна залежність одних елементів від інших.  У сучасній методології науки виділяють наступні головні компоненти теорії: 1) вихідну емпіричну основу, яка складається із сукупності фактів, отриманих під час експериментів і потребуючих теоретичного з’ясування; 2) вихідну теоретичну основу – сукупність первинних допущень, постулатів, аксіом, загальних законів теорії, які в сукупності утворюють ідеалізований об’єкт теорії; 3) логіку теорії – множину припустимих у межах теорії правил висновку та доведення; 4) сукупність виведених у теорії тверджень із їх доказами, які утворюють головний масив теоретичного знання.  Методологічно головну роль у формуванні теорії відіграє складаючий її основу ідеалізований об’єкт – теоретична модель суттєвих зв’язків реальності, наведених за допомогою гіпотетичних припущень та і