1. філософія особливості предмету та функції.філософія як певна система знань з’явилася бл. 2,5 тис. років тому. Першим запровадив цю назву давньогрецький вчений Піфагор Слово “філософія” походить від двох грецьких слів : “філео” – “люблю” та “софія” – “мудрість”, отже означає “любов до мудрості”,“любомудріє”. Пояснення і закріплення в європейській культурі слова „філософія” пов’язане з ім’ям ПлатонаПредмет філософії можна визначити як „ ...система знань про світ як ціле, універсальну основу світу, місце людини у світі та смисли її існування”.До числа основних функцій філософії варто віднести: методологічну(припускає, що відношення людини до світу повинно виходити з усвідомлення єю природи і сутності світу і людини, граничних основ буття, усвідомлення людиною свого місця у світі і відношення до нього, усвідомлення загальної структури світу і стану, у якому він знаходиться), ідеологічну(полягає в тому, що вона, вирішуючі питання про сутність людини і про сенс її буття, дає ключ для усвідомлення свого відношення до безпосередніх умов громадського життя, до чинників, що визначають специфіку реального життя), гносеологічну(полягає в тому, що вона, орієнтуючи пізнавальне відношення людини на розкриття природи і сутності світу, природи і сутності самої людини), світоглядну(полягає в тому, що вона, збагачуючи людей знаннями і про світ і про людину, про його місце у світі і можливостях його пізнання і перетворення, впливає на формування життєвих принципів, на усвідомлення соціальними суб'єктами цілей і сенсу життя), практично-діяльну(Вона грає важливу роль у визначенні цілі - життєдіяльності, досягнення яких найважливіша умова існування,функціонування і розвитку людини).

2.Світогляд – це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини із світом, про своє місце в світі та своє життєве призначення. предмет світогляду – відношення “людина – світ”.ітогляд прийнято класифікувати на основі різних спільних ознак:

За носієм	За рівнем світобачення та усвідомлення	За історичними епохами	За морально-ціннісними орієнтирами
індивідуальний; -колективний; -груповий; -національний; -регіональний та ін.	-усвідомлений; -неусвідомлений; -частково усвідомлений; -буденний; -сформований на засадах наукових знань; -філософський та ін.	-архаїчний; -античний; -середньовічний; -ренесансний; -світогляд ХХ ст.	-егоїстичний; -альтруїстський; -гуманістичний; -антигуманний; -цинічний; -шовіністичний та ін.

філософія є різновидом світогляду, тобто вона є частиною світогляду, проте частиною особливою: як теорія світогляду, філософія концентрує світогляд, зосереджується на найважливішому у ньому; 

3. характерні риси філософського мислення. 1. філософське мислення є усвідомленим та свідомо вбудованим.2.  філософія окреслює дійсність не лише у її наявному стані, а переважно через її внутрішню необхідність та через належне, тобто вона не просто каже про те, що є, а й про те, як має бути. філософське мислення більшою мірою є мисленням про мислення, думкою про думку, ніж мисленням та думкою про якусь реальність.( Філософське мислення, це, за висловом одного філософа, є “мисленням у себе на підвісі”. За великим рахунком це є прагнення і мужність тримати думку у напрузі та неперервності).3. філософське мислення постає внутрішньо пов’язаним, логічно послідовним, а значить – аргументованим, обгрунтованим. Філософія апелює до розуміння, до людської здатності мислити та осмислювати реальність.4. всі зазначені риси філософського мислення резюмуються тим, що саме у філософії та за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе саму відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі. Тобто тою мірою, якою людина здатна на сьогодні осмислити та зрозуміти себе і своє становище у світі, тою мірою, якою вона просякнута рішучістю пройти усю можливу дистанцію розумового прояснення своєї життєвої ситуації, - саме тою мірою вона філософствує або постає філософом.

4.філ-я стародавнього світу.

У філософії Стародавнього світу чітко простежуються дві парадигми світорозуміння: східна і західна. Основи східної парадигми сформували філософські вчення Стародавнього Китаю та Індії, а західної – Стародавньої Греції. Філософське осягнення світу розпочалося лише з переходом людства до осідлого життя. Тоді стали можливими письмо, наукові знання і, що дуже важливо, абстрактне мислення.Цей процес започатковано з VII ст. до н.е. в країнах, що розташовані по 30-й північній паралелі від Тихого океану до Балкан. Насамперед, він стосується Китаю, Індії та Греції.

5. Особливості умови винекнення та етапи розвитку античної філософії.

Виникнення античної філософіїАнтична філософія виникла в грецьких містах-державах на рубежі VII-VI вв. до н.е. Випробувавши період блискучого розквіту в VI-V вв. до н.е., філософія античної Греції продовжувала розвиватися в епоху утворення монархії Олександра Македонського (IV в. до н.е.) Філософія Древнього Рима виникла наприкінці республіканського періоду Рима (II-I вв. до н.е.) і розвивалася паралельно із грецькою філософією - у часи Римської імперії приблизно до часу її падіння (кінець V - початок VI в. н.е.).Характерна риса давньогрецької філософії складається, насамперед у протиставленні філософських міркувань практичної діяльності, у її своєрідному відношенні до міфології. Духовний розвиток в VII-IV вв. до н.е. йшов від міфології та релігії до науки й філософії.Грецька філософія зародилася не як область спеціальних філософських досліджень, а в нерозривному зв'язку з науковими знаннями - математичними, природничо-науковими, із зачатками політичних понять, а також з міфологією й мистецтвом. Тільки в елліністичну епоху, починаючи з III в. до н.е., деякі науки, насамперед, математика й медицина, відокремлюються в спеціальні області дослідження й знання.

Поступово в античній філософії виникає два основних типи філософського світогляду - матеріалізм і ідеалізм. Особливості розвитку античної філософії: Виділяють три основні етапи розвитку античної філософії це:1. Натурфілософський або рання класика (VII-V ст. до н.е.) Це філософія природи, тлумачення природи, розглянутій в її цілісності. 2. Висока класика (V-IV ст. до н.е.)

6. Радикальні зміни у світогляді при переході від античності до середньовіччя.

Основною причиною радикальних змін, що відбулися у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя, було руйнування античного полісу (основної форми державного та громадського життя) як реального фунту всієї античної цивілізації, а разом із ним - руйнування і всього укладу життя.

Римська імперія ввела до свого складу величезну територію з різноманітними етносами, культурами, віруваннями, підпорядкувавши все єдиному центру. Величезна державна машина імперії, яка майже весь час перебувала у воєнному стані, перемішувала та перемелювала і людей, і культури, і релігії, зробивши врешті-решт окрему людину безпорадною та беззахисною. Ні влада, ні заможність, ні високі посади не були надійною основою для людського життя.

Зневірившись у всьому матеріальному, люди звертали свої погляди та надії до духовного. Тут дуже корисним було відкриття античною філософією автономії людського духу, оскільки воно допомагало людині знайти в самій собі опору задля протистояння життєвим негараздам. Проте філософія була не дуже доступною для широкого людського загалу, тому у Римській імперії були поширені містицизм (віра у втручання у людське життя таємних сил), культи різних богів, величезна кількість яких, до речі, більше заплутувала людей, ніж їм допомагала.

Поява християнства добре вписувалась у загальний духовний настрій епохи, а тому воно досить швидко поширилося в імперії. Бо саме християнство не просто визнало автономію людського духу, а дало їй своє пояснення: в людській душі є частка божественного, тобто абсолютного духу. Це значить, що людина прилучена своїм духовним єством до найбільшої світової всемогутності, адже Бог творить світ, і притому - із нічого. Тобто він перевершує світ своєю силою, і ця могутність була наочно продемонстрована Ісусом Христом, який, саме тому, що ніс в собі цей дух, пройшов крізь смерть та здолав її. Як наслідок, вся епоха Середньовіччя жила в умовах домінування християнської релігії в усіх сферах суспільного життя. Людина Середньовіччя зосереджується на внутрішньому, духовному.