50. Основні вимоги до усного професійного мовлення.

Усне мовлення – це слухове сприймання певної інформації, за допомогою якого відбувається безпосередній обмін думками. До усного мовлення висувається значна кількість вимог: правильність, змістовність, послідовність, багатство, точність, виразність, доречність та доцільність.

Отже, до усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:

- точність у формулюванні думки, недвозначність;

- логічність, послідовність;

- стислість;

- відповідність між змістом і мовними засобами;

- відповідність між мовними засобами та ситуацією спілкування;

- відповідність між мовними засобами й стилем викладу;

- різноманітність мовних засобів;

- нешаблонність у побудові висловлювання;

- доречність;

- виразність дикції;

- відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Усі ці вимоги мають грунтуватися на знанні літературних норм і чутті мови.

51. Писемне мовлення, його особливості.

Писемне мовлення – результат вираження думки з допомогою системи письма відповідної мови.

На відміну від усного мовлення, писемне мовлення переважно монологічне, чітко структуроване, передається нес лише словами й літерами, а й графічними знаками, схемами, таблицями, малюнками тощо; характеризується значною кількістю складних речень, різними формами сурядності, підрядності, дієприкметникових та дієприслівникових зворотів, відокремлень, вставних слів.

52. Усне мовлення. Його особливості.

Усне мовлення – це слухове сприймання певної інформації, за допомогою якого відбувається безпосередній обмін думками. До усного мовлення висувається значна кількість вимог: правильність, змістовність, послідовність, багатство, точність, виразність, доречність та доцільність.

Найважливішими особливостями усної форми мовлення є: 1. Вона витворюється мовним апаратом людини (голосовими звязками, язиком, ротом) й сприймається на слух. Це - мовний потік, а не "ланцюжок" графічних знаків. 2. Усне мовлення характеризується ще й такою особливістю, як непідготовленість, спонтанність. Адже усне мовлення людини – це напівусвідомлений процес: людина дуже рідко замислюється над тим, як вона розмовляє, а починаючи говорити,  не завжди думає над тим, що вона каже. Лише до участі в обговоренні певного питання на засіданнях, зборах можна спеціально підготуватися перед тим, як говорити. Мало уваги приділяється формі висловлення. Але існують загальноприйняті форми привітання, прощання, привітання, розмов про погоду та інших побутових тем. 3. Ще однією особливістю є надлишкова інформація. Вона міститься в інтонації, в міміці, жестах, а головне – в обставинах живого спілкування мовців. Іноді пауза у розмові несе більше інформації, ніж усе висловлене попередньо. 4. Надлишковість усного мовлення проявляється в тому, що в наших репліках під час розмови або у виступі звучить багато слів, смислове навантаження яких мінімальне. От і виходить, що слів було вжито значно більше, ніж це потрібно для висловлення думки. Наявність у мовленні багатьох повторів – це теж надлишковість. При цьому повторюються як окремі слова, так і цілі словосполучення; повторюється той самий зміст, висловлений лише дещо іншими словами, дублюються емоції – вигуком.

53. Культура мови і культура мовлення.

Культура мови - галузь мовознавства, що займається утвердженням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи відомості історії української літературної мови, граматики, лексикології, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, проводить цілеспрямовану мовну політику, сприяє втіленню норм у мовну практику. Культура мови має регулювальну функцію, адже пропагує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови, хоча водночас живить її, оновлює. Вона діє між літературною мовою і діалектами, народнорозмовною, між усною і писемною формами.

Культура мови невіддільна від практичної стилістики, яка досліджує і визначає оптимальність вибору тих чи інших мовних одиниць залежно від мети і ситуації мовлення.

Культура мовлення - передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:

- нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

- адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

- естетичність (використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

- поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).

Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність. Основними якісними комунікативними ознаками, їх ще називають критеріями, культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.

54. Місце української мови серед інших мов світу.

У системі сучасних мов світу (за різними джерелами, їх нараховують від 2,5 до 5 тисяч) українська мова займає своє визначене місце і має довгу та складну історію.

Українська мова належить до:

o індоєвропейської сім "і мов (час розпаду 2,5-3 тисячі років до н.е.);

o слов'янської групи мов (праслов'янська мова проіснувала 2,5 тисяч років і почала розпадатися приблизно в III - IV ст. н.е. Цей процес закінчився в VI ст., і можна вже говорити про консолідацію трьох етномовних груп -західнослов'янської(польська, чеська, словацька, верхньолужицька і нижньолужицька мови), південно слов 'янської, болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська мови), східна" слов'янської (українська, російська, білоруська мови); в східнослов 'янської підгрупи мов.

Серед слов'янських мов українська мова на лексичному рівні має найбільше розбіжностей з російською (38 %), менше відмінностей виявляється порівняно з польською (30 %) і найменше - з білоруською мовою (16 %). Порівняймо співзвучність слів білоруської мови з вірша народного поета Білорусі Янки Купали з відповідними українськими словами:

55. Функції мови.

Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує функції: комунікативну, когнітивну (гносеологічну, пізнавальну), інформаційну (репрезентативну, референтну), ідентифікаційну, експресивну (емоційну, виразову), культуроносну, номінативну, мислетворчу.

Гносеологічна функція мови виражається в тому, що вона є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу. На відміну від інших істот людина користується не лише індивідуальним досвідом і знаннями, а й усім набутком своїх попередників і сучасників, тобто суспільним досвідом.

Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасномусуспільстві (у науковій, технічній, політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства).

Ідентифікаційна функція виявляється в часовому й у просторовому вимірах.

Експресивна функція мови полягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини.

Мислетворча функція реалізується в тому, що, формуючи думку, людина мислить мовними нормами. Мислення може бути конкретним (образно-чуттєвим) й абстрактним (поняттєвим).

Естетична функція мови полягає в тому, що вона є першим джерелом культури, знаряддям і водночас матеріалом створення культурних цінностей.

Культурологічна функція мови відіграє важливу роль у житті будь-якої нації. Культура кожного народу відображена та зафіксована найперше в його мові. Для глибшого пізнання нації необхідне знання її мови, яка виконує функції своєрідного каналу зв'язку культур між народами. Репрезентуючи свою мову, ми репрезентуємо і власну культуру, її традиції та здобутки, збагачуючи світову культуру.

Номінативна функція. Усе пізнане людиною одержує від неї свою назву і тільки так існує у свідомості. Цей процес називається лінгвілізацією — «омовленням» світу. Мовні одиниці, передусім слова, служать назвами предметів, процесів, якостей, понять ознак тощо. У назвах не лише зафіксовані певні реалії дійсності, адекватно пізнані людиною, але також її помилкові уявлення, ірреальні сутності, фантазії тощо.

56. Основні труднощі перекладу вузькогалузевих термінів.

Пошук терміна-еквівалента (тобто відповідного за зна-ченням терміна) у власній мові (мові перекладу) має по-чинатися з аналізу нового поняття, яке виражає іншомов-ний термін. Цей аналіз може підказати, яке слово треба вжити на позначення певного поняття. Наприклад, у ро-сійській термінології одна з деталей ізолятора називається «юбка» — очевидно, назву підбирали за подібністю. Укра-їнська термінологія для цього поняття має термін «острі-шок» (від слова «стріха»). Тобто асоціації у творців обох термінів були різні. Тому перекладати російський електро-механічний термін «юбка» українським словом «спідниця» не можна — це нетермінологічний підхід. Правильним вва-жається такий шлях перекладання термінів: «іншомовний термін —► поняття —► український термін», а не «іншо-мовний термін —► український термін».

Так само помилково буде перекладати російський буді-вельний термін «грохот» як «гуркіт» чи «грюкіт», оскіль-ки йдеться про назву пристрою для пересіювання піску або цементу, і в українській терміносистемі для цього іс-нує слово «решето».

Якщо назва поняття ґрунтується на його найголовнішій властивості чи вдалому порівнянні, то й в інших мовах ці ознаки беруться за визначальні, наприклад, у комп'ютер-ній термінології: user — користувач, mouse — мишка. Пере-кладання таких термінів зазвичай не викликає проблем.

Під час перекладання термінів можуть виникнути такі дві ситуації:

1)         коли у мові перекладу існують еквіваленти іншомов-ного терміна, зафіксовані у словниках;

2)         коли такі еквіваленти відсутні.

У першому випадку може існувати один або кілька ва-ріантів перекладу іншомовного терміна. Якщо є лише один еквівалент, то така ситуація не викликає особливих труд-нощів, необхідно лише перевірити адекватність заміни у певному контексті. За наявності кількох еквівалентів слід обрати найбільш адекватний у цьому випадку варіант пе-рекладу

У другому випадку коли у мові немає еквівалента ін-шомовному терміну переклад можна здійснити такими за-собами:

1)         запозичити іншомовний термін з дотриманням пев-них правил його транскрибування і коротким тлумаченням у дужках, наприклад: scrubber — скрубер (апарат газоочи-щення);

2)         послівно перекласти (калькувати), наприклад: water supply — водопостачання;

3)         перекласти іншомовний термін за допомогою описо-вого способу, наприклад, batch processing — пакетний ре-жим оброблення даних.

Перекладаючи науково-технічний текст, треба мати до-сить чітке уявлення про українську та іншомовну термі-нологію даної галузі в цілому