37. Способи розміщення матеріалу в словниках.

Укладання словників – процес не тільки складний, але й тривалий. Останнє зумовлює деяке відставання лексикографічної фіксації постійного оновлення і безперервних змін словникового складу мови. У літературі та пресі з’являються нові слова, або такі значення відомих слів, яких у жодному з існуючих словників знайти не можна.

Л. М. Коцюк виділяє основні етапи створення словників:

• проект словника;

• формування авторського колективу;

• створення картотеки;

• систематизація лексичного матеріалу;

• розробка авторської концепції структури словникової статті;

• безпосередня лексикографічна інтерпретація відібраних лексичних одиниць;

• підготовка словника до видання.

Основними критеріями у процесі створення словника є великий обсяг, раціональний, продуманий спосіб подачі словникового матеріалу, швидкий та зручний пошук потрібного слова. Створення кожного словника, незалежно від його типу і призначення, розпочинається ретельним відбором реєстрових слів (лексичних одиниць), які або витлумачуються, або перекладаються.

Питання складу реєстру будь-якого словника – одне з найскладніших питань лексикографії. Яким має бути словник і для кого він призначений – це ті визначальні моменти, що обумовлюють реєстр слів, які добираються до філологічного словника із лексичної скарбниці конкретної мови. Творці словників зобов’язані завжди пам’ятати, що об’єктивність відбору лексичних одиниць для словника та наукова розробка словникових статей великою мірою залежить від фундаментальності картотеки, від спроможності картотечних фондів відбивати не тільки стан, а й тенденції розвитку літературної мови на відповідному етапі її функціонування.

38. Поняття «мовна освіта», «мовне виховання», «мовна компетенція».

Мовна освіта – одна із підсистем сфери освіти, в якій мова і освіта є як соціальні явища, що мають у своїй основі комплексний системний характер. Слід розуміти процес засвоєння систематизованих знань про знакові системи рідної мови та інших мов, які дозволяють здійснювати мовну діяльність, не обмежену власним мовним простором, з метою встановлення взаєморозуміння і формування умінь, взаємодії між представниками різних мов і культур, а також процес виховання засобами рідної та іноземних мов.

Мовне виховання — це шліфування, розвиток думки, почуттів, виховання

естетичної сприйнятливості до цінностей світової культури й осмислення

серед них місця культури свого народу. Розуміючи рідну мову як засіб

розвою інтелекту, В. Сімович підкреслює: "Для дитини є та мова, якою

вона думає, підставою, що на ній виростають нові й нові враження, в ній

вона сприймає кожну незначну для неї думку, залучаючи до тої мовної

будови, хоча вона й невелика, нові й нові прибудови... "

Мовна компетенція - це потенціал лінгвістичних знань людини, сукупність правил аналізу і синтезу одиниць мови, які дають можливість будувати й аналізувати речення, користуватися системою мови з метою спілкування. Зміст мовної компетенції - це засвоєння категорій і одиниць мови та їх функцій, вивчення закономірностей і правил оволодіння системно-структурними утвореннями семантичного, синтаксичного, морфологічного, фонологічного характеру, які необхідні для розуміння і побудови мовлення, це здатність розуміти й реалізувати граматичну природу висловлювання.

39. Літературна мова як вища форма загальновживаної мови. Ознаки літературної мови.

Літературна мова – наддіалектна, унормована форма загальнонародної мови, яка характеризується поліфункціональністю, розвинутою системою стилів. Літературна мова є мовою художньої літератури, освіти, науки, державних установ, засобів масової інформації. Основні ознаки: наявність усної та писемної форми; унормованість, або кодифікація; загальнообов’язковість норм; поширення на всій мовній території; наддіалектний характер; стилістична диференціація.

40. Просторіччя як форма загальновживаної мови

Просторіччя – форма загальнонародної мови, яка охоплює всі мовні явища, що не є діалектними й літературними, і не має територіального або соціального обмеження. Воно характеризується некодифікованістю та неунормованістю. Цим просторіччя відрізняється від літературної мови, а відсутністю територіальних та соціальних обмежень щодо поширеності – від діалектів (має наддіалектний характер).

Просторіччя має понаддіалектний характер, на відміну від говорів та жаргонів — це мовлення, загальнозрозуміле для носіїв національної мови. Будучи універсальною для національних мов категорією, просторіччя в кожній з них має специфічні особливості та властиві лише йому взаємовідносини з літературною мовою. У просторіччі представлені одиниці всіх мовних рівнів. Особливо чітко своєрідність просторіччя виявляється у використанні елементів літературної мови, в граматичному та фонетичному оформленні слів загального словникового фонду. Для просторіччя властивими є експресивно «занижені» оцінювальні слова з палітрою відтінків від фамільярності до грубості, до яких у літературній мові є нейтральні синоніми: «дрихнути» — «спати», «гепнути» — «ударити».

41. Територіальний діалект.

Територіальні діалекти – це локальні варіації загальнонародної мови, які мають фонетичні, граматичні та лексичні особливості.

Основною причиною виникнення територіальних різновидів мови є утруднення і послаблення зв'язків між різними місцевими угрупованнями мовної спільності, що зумовлюється географічними, економічними, політичними, релігійними, демографічними та іншими обставинами. Межі між окремими діалектами дуже нечіткі, окремі мовні риси охоплюють різну територію, їхні кордони, які в картографічних зображеннях називаються ізоглосами, перетинаються, і лише досить приблизно можна встановити територію поширення мовного явища (яка називається його ареалом), як і кордони самих діалектів. За ступенем стійкості при визначенні діалектних ареалів найбільше важать фонетичні явища, після них ідуть морфологічні, а лексичні ізоглоси найрозмитіші.

42. Соціальний діалект, його різновиди.

Соціальні діалекти – це корпоративні форми спілкування, які є засобом умисного відмежування від загальнонародної мови. До соціальних діалектів належить жаргон. Його різновидами є сленг (молодіжний жаргон), арго (конспіративний або кримінальний, злодійський жаргон).

Арготизми, арґо́ (з франц. argot, жаргон, первісне — жебрацтво) — слова та вирази, що обмежено вживаються в мові окремих соціальних груп.

Як правило малозрозумілі, або й зовсім незрозумілі для решти суспільства. Один з різновидів соціальних діалектів, штучно створювана умовна говірка якої-небудь вузької замкненої соціальної або фахової групи, незрозуміла для сторонніх.

Жаргонізмами називають слова, вживання яких обмежене нормами спілкування, прийнятими в певному соціальному середовищі. Жаргон виникає серед груп носіїв мови, об'єднаних спільністю професійних інтересів (медиків, комп'ютерників, викладачів), однаковими захопленнями (жаргон мисливців, філателістів, рибалок), тривалим перебуванням у певному середовищі (військова служба, навчання).

Сленґ (англ. slang) — міський соціолект, виниклий з арґо різних замкнених соціальних груп (правопорушників, крамарів, ремісників, в'язнів, бурсаків-учнів, вояків, інтернет-спільноти), як емоційно забарвлена лексика низького й фамільярного стилю (зрідка й словотворів: випивóн — пиятика, закусóн — закуска), поширена серед соціальних низів і певних вікових груп (ремісничої, шкільної молоді) міст.

43. Синоніми (повні, неповні). Типи неповних синонімів.

Синоніми (від грец. synonymos – однойменний) – слова, що співвідносяться з тим самим поняттям, мають одне загальне значення, але різняться відтінками лексичного значення, стилістичним забарвленням, сполучуваністю з іншими словами. За різними принципами класифікації синоніми поділяються на кілька різновидів:

1) абсолютні, або повні, – неповні (останніх у мові переважна більшість);

2) семантичні – стилістичні – семантико-стилістичні;

3) загальномовні – контекстуальні.

Абсолютні синоніми – слова, тотожні щодо свого лексичного значення й емоційно-експресивного забарвлення: вік, століття, сторіччя; безмежний, безкрайній, нескінченний; тільки, лише.

У межах неповних синонімів залежно від відмінностей між ними в значенні та вживанні виділяються семантичні, стилістичні та семантико-стилістичні синоніми. Семантичні (ідеографічні) синоніми відрізняються відтінками значення: виголошувати, проголошувати, промовляти, ораторствувати, зачитувати.

Стилістичні синоніми характеризуються закріпленістю за певним стилем та відрізняються емоційно-експресивним забарвленням: повідомити (нейтр.) – возвістити (книжн.) – доповісти, поставити до відома (ділов.); сліпий (нейтр.) – сліпорожденний (заст., книжн.).

Семантико-стилістичні синоніми відрізняються як семантичними відтінками, так і стилістичним забарвленням: товстіти (нейтр.), повніти, поправлятися, округлюватися, пухнути, розбухати (розм.).

44. Синонімічний ряд. Домінанта.

Синонімічний ряд — це група слів (синонімів), що об'єднані спільним основним значенням. Синонімічні ряди об'єднують слова з гранично близькоюсемантикою, що належать до однієї частини мови. Відхилення пояснюється можливостями вживання однієї частини мови в значенні іншої: багато, чимало, безліч, сила, сила-силенна, маса, тьма, тьма-тьмуща, хмара. У випадку коли слово багатозначне, то кожне його окреме значення входить у різні синонімічні ряди: тихий, неголосний, приглушений (спів, гомін); тихий, повільний, неквапливий (течія, їзда); тихий, безтурботний, спокійний (життя, радість).

Синонімічні ряди не замкнені, вони можуть постійно поповнюватися новими словами, втрачати застарілі слова.

Синонімічні слова групуються в синонімічний ряд навколо стрижневого слова, або домінанти. Стрижневе слово є носієм основного значення, спільного для всього синонімічного ряду, стилістично нейтральне, найуживаніше й у словниках синонімів ставиться першим. Наприклад, кричати, горлати, лементувати, галасувати, репетувати, верещати, волати. Багатозначне слово залежно від його конкретних значень може бути стрижневим різних синонімічних рядів:

• Добрий (про людину) — чуйний, співчутливий, доброзичливий, щирий, людяний, уважний, приязний, прихильний;

• добрий (про врожай) — багатий, високий, щедрий, рясний, великий.

Домінанта – носій основного значення, спільного для всього синонімічного ряду, стилістично нейтральне слово, найуживаніше. В словниках синонімів домінанта стоїть на першому місці: дружний – злагоджений, одностайний; дружній – братерський, приятельський, приязний, товариський, дружелюбний.

45. Омоформи. Омографи. Омофони. Омоніми.

Омоформи — слова, що однаково звучать тільки в певній граматичній формі. Наприклад:

• три (числівник у формі називного відмінка) і три (дієслово в наказовому способі, від терти)

• шию (іменник у знахідному відмінку однини, від шия) і шию (дієслово в теперішньому часі, першій особі, від шити).

При зміні цих слів омонімічність їх зникає.

Омографи - це слова, які однаково пишуться, але неоднаково читаються. В українській філології цей термін рідко використовується, оскільки в українській мові написання та вимова слів зазвичай повністю збігаються. Через такий збіг, у менш технічному використанні омографи часто не відрізняють від омонімів. Однак в інших мовах можуть існувати великі ряди омографів (приклад - англійські слова live (лів)/live (лайв) у значеннях жити/живий, close (клоус)/close (клоуз) у значеннях близько/закрити).

Омофони — слова, які вимовляються однаково, але мають різні значення й написання.

• кленок (від клен — вид дерева) — клинок (зменшена форма від клин)

• орел (птах) — Орел (місто)

• лев (тварина) — Лев (ім'я).

Омо́німи (від грец. homos — однаковий і грец. onyma — ім'я) — це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення. В народі омоніми часто не відрізняються від омографів та омофонів. Омоніми з'являються внаслідок:

• звукових змін у слові у процесі розвитку мови;

• смислових змін у слові у процесі розвитку мови;

• випадкового збігу звучання слова рідної мови та запозиченого з іншої мови;

• випадкового збігу звучання форми різних слів.

Розрізняють омоніми:

• повні (абсолютні) — омоніми, у яких збігається уся система форм. Наприклад, ключ (від замку) — ключ (джерело), рукав (елемент одягу) — рукав(річки).

• часткові — омоніми, у яких збігаються за звучанням не всі форми. Так, слово кадри, що означає склад працівників, вживається тільки у множині, а словокадри, що означає окремі сцени чи епізоди з кінофільму, знімки на кіноплівці, є формою множини іменника кадр.

46. Полісемія.

Полісемі́я (грец. πολυσημεία ‘багатозначність’) — багатозначність, наявність у мовній одиниці (слові, фраземі, граматичній формі, синтаксичній конструкції) кількох значень. Полісемія буває радіальною та ланцюжковою.

Антонімічний термін — моносемія або однозначність.

Наприклад, слово «драматургія» означає:

1. драматичне мистецтво;

2. сукупність драматичних творів письменника, літературного напряму, народу, епохи;

3. теорія побудови драматичного твору.

47. Поняття «фразеологізм», «фразеологія».

Фразеологізми – неподільні, цілісні за значенням сполучення слів, які відтворюються в мовленні. Значення фразеологізму подібне до цілісної семантики лексеми, а не до складеної семантики вільного словосполучення. Стійкі сполучення слів тісно пов’язані з лексичним рівнем мови, але не збігаються з ним. Вони належать до проміжного рівня мови – фразеологічного, який досліджує фразеологія.

Фразеологія – розділ мовознавства, який досліджує фразеологізми; сукупність фразеологізмів конкретної мови.

48. Види фразеологізмів за походженням.

За походженням фразеологізми поділяють на корінні та запозичені.

Корінні фразеологізми: спільнослов’янські – характерні для всіх слов’янських мов: бабине літо; східнослов’янські – притаманні лише українській, російській та білоруській мовам: ні світ ні зоря – «рано»; власне українські – існують лише в українській мові й утворені на ґрунті її лексики: сліпці сватають – «хочеться спати».

Запозичені фразеологізми: власне запозичення – фразеологізм, перенесений з іншої мови без зміни звучання: перпетуум мобіле – «вічний двигун, вічний рух»; кальки – перекладений кожен компонент фразеологізму без збереження зрозумілої мотивації цілого: рос. синий чулок – «вчена жінка, позбавлена привабливості»; переклади – фразеологізм, перекладений зі збереженням мотивації; зміст цілого певним чином пов'язаний із семантикою компонентів: рос. брать за горло із франц. prerdre a la gorge.

Л. Булаховській запропонував іншу класифікацію:

• з фольклору, переважно з прислів’їв та приказок: рос. змея подколодная, укр. собака на сіні;

• із професійної мови, у переносному значенні: хід конем (з мови шахістів), грати першу скрипку (з мови музикантів);

• з Біблії: корінь зла; берегти, як зіницю ока; хліб насущний;

• з античної міфології та історії: гордіїв вузол, людина людині вовк;

• із висловлювань відомих людей, зокрема письменників: синій птах; три мушкетери.

Отже, фразеологізми являють собою сполучення слів, які специфічно формулюють певну важливу думку, істотне поняття, виражають експресію і є втіленням мудрості народу.

49. Види фразеологізмів за виконуваною функцією.

За виконуваною функцією фразеологізми поділяють на:

а) номінативні – зближуються зі словом: тридев’яте царство, зелена вулиця;

б) комунікативні – функціонально збігаються з реченням. До цієї групи відносять прислів’я та приказки: Який Сава, така й слава, Сім раз відмір, а раз відріж, значну частину крилатих висловів: Неуцтво не є аргументом (Б.Спіноза), У сумці солдата лежить маршальський жезл (Наполеон). Деякі дослідники не вважають фразеологізмами комунікативні стійкі сполучення слів.

Отже, фразеологізми являють собою сполучення слів, які специфічно формулюють певну важливу думку, істотне поняття, виражають експресію і є втіленням мудрості народу.