9. Особливості використання іменників у професійному мовленні.

Іменник як самостійна частина мови має ряд особливостей використання у професійному мовленні.

При використанні назв осіб за професією, посадою, званням у професійному спілкуванні слід пам’ятати такі правила: 1.)офіційні назви посад, професій, звань є іменниками чоловічого роду і вживаються незалежно від статі особи; 2.)якщо вживається прізвище жінки, яка обіймає названу посаду, то підпорядковані слова узгоджуються з прізвищем жінки; 3.)у професійному мовленні назви осіб за місцем проживання, роботи передаються тільки складними найменуваннями.

Серед слів, що використовуються в професійному мовленні аграрії, не відмінюються:

1.)жіночі прізвища власне українського походження на О, і на приголосний українського й іншомовного походження; 2.)слова числівникового різновиду; 3.)складноскорочені назви.

Збірні іменники, що позначають сукупність однакових або подібних понять, істот, тварин, предметів слід заміняти іменниками у формі множини.

Сукупні поняття професійної діяльності, назви осіб за фахом і місцем роботи треба передавати за допомогою додаткових слів, що пояснюють узагальнення.

В письмовій формі (службових листах) і в усній при звертанні слід використовувати кличний відмінок, що надає теплоти, ласкавості, сприймається як вираз поваги. До старшого за віком або офіційної особи використовують у звертанні й форму називного відмінка (Ігор Іванович), і форму кличного відмінка (Ігоре Івановичу).

Складні іменники пишуться разом або через дефіс.

Разом пишуться: 1.)іменники, утворенні за допомогою сполучної голосної із двох чи кількох основ; 2.)іменники утворені поєднанням основ прикметника та іменника; 3.)іменники, утворенні за допомогою сполучної голосної від двох іменникових основ;   4.)іменники, утворені поєднанням числівникової основи з іменниковою: Двозначність, сторіччя;

Через дефіс пишуться: 1.) іменники, що означають близькі за змістом поняття; 2.)іменники, що означають складні одиниці виміру; 3.)іменники, що означають спеціальність, професію.

10. Особливості використання прикметників у професійному мовленні.

Відповідно до значення прикметники поділяють на три розряди -якісні, відносні, присвійні. Спеціальними засобами вираження міри вияву порівнювальної ознаки є форми ступенів порівняння.

Розрізняють два ступені порівняння - вищий та найвищий, кожен з яких має просту та складену форми вираження. У діловій мові перевагу надають складеній формі ступенів порівняння прикметників.

Треба пам'ятати, що не всі якісні прикметники утворюють ступені порівняння. Це залежить від специфіки значення та структури основи.

У текстах ділового стилю якісні прикметники порівняно з відносними вживають менше, однак вони часто є компонентами складених найменувань або термінів, напр.: вільне коливання, гнучкий курс, тверда валюта, нова техніка, великий попит; форми ступенів порівняння в таких конструкціях втрачають значення порівнювальної ознаки, напр.: вищий сорт, вища школа, старший викладач, молодший науковий співробітник.

Відносні прикметники позначають ознаку предмета не безпосередньо, а за відношенням до: а) предмета, напр.:річний звіт, валютний рахунок, процентні ставки; б) дії, процесу, стану, напр.: коливний курс, платіжний баланс; в) місця, часу, напр.: внутрішній ринок, тимчасові коливання; г) кількості, напр.: подвійний курс.

Саме відносні прикметники переважають у текстах ділового мовлення. Конкретизуючи значення іменників, вони входять до термінологічних словосполучень, напр.: паперові гроші, цінні папери, кредитний ризик, економічні відносини, страхові збитки, комерційний кредит.

У діловому мовленні присвійні прикметники вживають рідко. Значення індивідуальної віднесеності особі найчастіше передають формами родового відмінка іменників, напр.: наказ директора, заява Іг-натенка, стипендія студента.

11. Особливості використання займенників у професійному мовленні.

1. Разом пишуться неозначені займенники, утворені від питальних за допомогою часток аби-, де-, -сь: абихто, деякий, щось.

2. Через дефіс пишуться неозначені займенники, утворені від питальних за допомогою часток казна-, хтозна-, бозна-, будь-, -небудь, невідь-: будь-який, бозна-хто, котрий-небудь, невідь-скільки, хтозна-що.

3. Пишуться разом заперечні частки, утворені від питальних за допомогою частки ні- : ніскільки, ніякому, нічий.

4. Якщо у неозначених та заперечних займенниках між часткою та займенником є прийменник, то всі частини пишуться окремо: абиким – аби з ким, до будь-кого – будь до кого.

12. Особливості використання числівників у професійному мовленні.

1. У складних числівниках у кінці першої частини м’який знак не пишеться і вона не змінюється (на позначення сотень – змінюється): п’ятнадцять – п’ятнадцятьом, шістдесят – шістдесятьом, але: шістсот – шестисот.

2. Порядкові числівники на -тисячний, -мільйонний, -мільярдний,-сотий пишуться одним словом, і перша частина стоїть у Р. відм. (крім сто і дев’яносто): трьохсотий, шістдесятитисячний, десятимільйонний, трьохсотшістдесятимільярдний (але: стотисячний, дев’яностомільйонний).

3. Порядкові числівники, до складу яких входять слова з половиною, із чвертю й под., пишуться окремо: п’яти з половиною тисячний загін.

4. На початку складних слів (прикметників, іменників) числівники одно-, дво-, три-, чотири- закінчуються на голосний, якщо друга частина починається на приголосний: одноповерховий, триярусний, чотирикутник. Форми двох-, трьох-, чотирьох- вживаються лише перед частинами, що починаються з голосного: двохелементний, трьохактний (хоча трьохлінійка), чотирьохосьовий (але чотиривісний) та із числівниками сто, тисяча, мільйон: трьохтисячний і тритисячний, чотирьохмільйонний і чотиримільйонний.

5. Числівники п’ять, шість тощо (крім сто та дев’яносто) на початку складних слів мають форму Р. відм.: семиденний, шістдесятирічний (але: стодоларовий, дев’яностокілограмовий).