6. Сфера поширення, призначення, ознаки та мовні засоби епістолярного стилю.

Сфера використання епістолярного стилю мови не має чітко окреслених меж — це побут, інтимне життя, виробництво, політика, наука, мистецтво, діловодство. Отже, сферою використання є офіційні міжколективні й міжособистісні стосунки та неофіційні особисті зв'язки.

Основне призначення епістолярного стилю — регулювання правових, ділових, виробничих контактів, зв'язків між суб'єктами правових відносин, ділового партнерства та підтримання стосунків в родинах і дружніх колах. Отже, призначення епістолярного стилю — обслуговувати спілкування людей у всіх сферах їхнього життя у формі листів.

Основні ознаки:

• персональність;

• інформаційна цілеспрямованість (зазвичай на конкретного адресата);

• авторське «я»;

• наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум (P.S. — приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби:

• адресація, межі мовного етикету, стандартність висловів у ділових листах;

• різнотемна конкретним змістом лексика, вільний виклад змісту у приватних листах;

• емоційно-експресивні засоби, варіантність норм і особливості порушення їх в інтимному листуванні;

• поєднання компонентів художнього, публіцистичного й розмовного стилів та вироблення індивідуального авторського образу в листах-сповідях, листах-творах, листах-інформаціях.

7. Сфера поширення, призначення, ознаки та мовні засоби конфесійного стилю.

Головне призначення конфесійного стилю — допомагати віруючим у спілкуванні їхніх душ з Богом, зберігати і продовжувати культові ритуали, об'єднувати віруючих одним почуттям щиросердної віри в Бога. Воно обслуговує культово-професійні потреби священнослужителів. Розмовно-мовленнєву основу його становить Біблія. Найповніше він виявляється в богослужінні, частково - в проповідях.

Головні ознаки конфесійного стилю: урочистість і піднесеність як стилістичні домінанти, благозвуччя, символізм та стійкість (стандартність) стильової норми.

До основних мовних засобів конфесійного стилю належить маркована лексика, яку в національній літературній мові називають конфесійною. Це стилістеми Ісус, Різдво, святий, священик, літургія, псалми, ангел, церква, ікона, гріх, провидіння, єпархія, тощо. Лексика тематично спеціальна, стандартна, чітко відмежована від лексики інших стилів. Це назви служителів релігії, назви таїнств, елементів християнської обрядовості, назви постів, старословунізми, перевага стандартно стійких, переважно повних, простих і складних речень. Мовлення урочисте, йому притаманна інверсія, велика сконцентрованість маркованих слів, своєрідна ритмомелодика, елементи прощальності. У мові культових творів багато тропів (алегорій, епітетів, порівнянь, символів).

8. Сфера поширення, призначення, ознаки та мовні засоби офіційно-ділового стилю.

Офіційно-діловий стиль використовується у процесі спілкування в державно-політичному й економічному житті, законодавстві, адміністративно-господарській діяльності.          

Основне призначення офіційно-ділового стилю - регулювати ділові стосунки мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.  

Основні ознаки:

— нейтральний тон викладу змісту лише у прямому зна­ченні;

— точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;

— документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

— наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висо­ка стандартизація вислову;

— сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.

Мовні засоби:

1) широке використовування суспільно-політичної та адмі­ністративно-канцелярської термінології (функціонуван­ня закладу, узяти участь, регламентація дій);,

2) наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома);

3) обов'язкова відсутність будь-якої авторської мовної інди­відуальності та емоційно-експресивної лексики;

4) синонімія повинна бути зведена до мінімуму й не викли­кати двозначності сприймання;

5) наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням позачерговості, постій­ності дії;

6) чітко регламентоване розміщення та будова тексту; обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користува­тися готовими бланками);

7) до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв'язком, натомість широко вико­ристовуються безсполучникові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при од­ному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо).