73. Зміни приголосних при словотворенні.

При творенні нових слів та їх форм певних фонетичних змін зазнають деякі приголосні. Ці зміни відтворюються і на письмі.

1. Перед суфіксами -ськ(ий), -слів(о) змінюються приголосні [г], [ж], [з], [к], [ч], [ц], [ж], [ш], [с]:

а) де, Іи, с -ськ(ий), -сяів(о) = -ськ(ий), -сдів(о): птах — птаство, товариш — товариський, товариство, Одеса — одеський; б) г,ж,з -ськ(ий), -сиів(о) = -зьк(ий), -зтв(о): Париж — паризький, Ладога —ладозький, боягуз — боягузтво, Кавказ — кавказький; в)к,ч,ц -ськ(ий), -слів(о) = -цьк(ий), -цтв(о): козак — козацький, викладач — викладацький, молодець — молодецький, молодецтво.

Інші приголосні перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) зазнають змін лише у вимові, а на письмі зберігаються: брат — братський.

Примітка. У деяких прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження, приголосні [г], [к], [х], [ш] перед суфіксами -сыфю), -ств(о) не змінюються: казах — казахський, Карабах — карабахський, тюрк — тюркський.

2. При творенні іменників із суфіксом -ин(а) змінюються: а) групи приголосних -цьк- — на -чч-: козацький — козаччина, донецький —Донеччина (але: галицький — Галичина); б) групи приголосних -ськ-, -ас-, -сок- — на -щ-: полтавський — Полтавщина, віск — вощина, пісок — піщина.

3. При творенні іменників та прикметників із суфіксом -ан-групи приголосних -СК-, -шк- змінюються на -щ-(шч): віск — вощаний, вощанка; дошка — дощаний.

4. При творенні багатьох форм дієслів II дієвідміни групи приголосних -СК-, -cm- змінюються на -щ4шч), а -зк- на -жч- вереск — верещати, простити — прощати, брязк — бряжчати.

5. При творенні форми вищого ступеня прикметників та прислівників за допомогою суфікса -ш(ий) приголосні [г], [ж], [з] змінюються на [меч], а приголосний с — на [шч] (орф. щ): дорогий — дорожчий, дужий — дужчий, високий — вищий (вище); але: легкий — легший (легше). Це стосується також дієслів, утворених від прикметників вищого ступеня: вужчати, дужчати.

6. Приголосні основи [к], [ц] перед суфіксом -й- змінюються на -ч-: вік — вічний, вічність, вічно; молоко— молочний; місяць— місячний; пшениця — пшеничний.

Примітка. Виняток становлять слова: торішній, дворушник, соняшник, рушник, рушниця, сердешний (у значенні «бідолашний»), мірошник.

74. Відмінювання числівників. Зв'язок числівника з іменником.

Числівники один, одна, одне (одно) в називному відмінку мають форми коротких прикметників. У середньому роді паралельно вживаються дві форми: одне й одно.

Запам 'ятайте: в усіх відмінках, крім називного, маємо паралельні форми. У всіх складних числівниках на -дцять, -десят — відмінюється тільки друга частина; у числівниках одинадцять, чотирнадцять наголошується склад -на-, на відміну від російської мови. Але у знахідному відмінку — наголос на закінченні -ох: одинадцятьох, чотирнадцятьох; у числівниках шість, сім, вісім при відмінюванні відбувається чергування і з е, о: шести, семи, восьми.

 У числівниках п'ять, шість, дев'ять, десять та в усіх числівниках на -дцять зберігається пом'якшення після кінцевого приголосного т. Усередині такого складного числівника пом'якшення після т немає. Наприклад: п'ятсот, п'ятдесят, шістсот, п 'ятнадцять, дев 'ятсот. Але в орудному відмінку в числівниках: три, п'ять, шість, дев'ять, десять зберігається пом'якшення кінцевого приголосного основи. Наприклад: трьома, п 'ятьма (п 'ятьома), шістьма (шістьома). Зберігається пом'якшення в усіх числівниках на -дцять в орудному відмінку: дванадцятьма (дванадцятьома), дев 'ятьма (дев 'ятьома) тощо.

Числівники граматично пов’язуються з іменниками. Вони або керують іменниками, або узгоджуються з ними.

1.         Числівник один узгоджується з іменниками у роді, числі й від-мінку: один комбайнер, одна година, одне село.

2.         Числівник два вживається у двох родових формах: одна форма – для чоловічого і середнього родів: два столи, два відра; жіночого роду – дві картоплини, дві медсестри.

3.         Числівники два, три, чотири, вступаючи у граматичні зв’язки з іменниками, вимагають від них форми називного від-мінка множини: два дуби, три корови, чотири вівці. Але вони не сполучаються з іменниками, що не підлягають лічбі (кисень, сила, міць, праця).

4.         Числівники від п’яти і далі вживаються з іменниками у формі родового відмінка множини: п’ять полів, дев’ять комбай-нів, десять ветлікарів, сто сорок шість курчат, тисяча двісті кі-лограмів.

5.         При неозначено-кількісних та дробових числівниках іменники вживаються у родовому відмінку множини: кілька гусенят, п’ятеро щенят, шестеро комбайнерів.

6.         При дробових числівниках іменники мають форму родового

Українська мова за професійним спрямуванням

Додатки відмінка однини, а слово частина може не вживатись: одна сьома, три цілих і три восьмих, дві третіх площі.

7.         Числівники півтора, півтори сполучаються з іменниками у ро-довому відмінку однини: півтора дня, півтори доби.

8.         Порядкові числівники узгоджуються з іменниками в роді, чис-лі, відмінку: сьомий період, сьома година, сьоме число.

75. Вживання великої літери у власних назвах.

З великої літери пишуться: Ім'я людей, по батькові, прізвища, псевдоніми, конспіративні клички, прізвиська: Іван Петрович Котляревський. У складних прізвищах, псевдонімах та іменах, які пишуться черездефіс, кожна складова частина починається великою літерою: Квітка-Основ'яненко.Назви міфологічних істоті божеств: Антей. Дійові особи у байках, казках, драматичних творах: Ворон, Заєць. Клички свійських тварин: Сірко (собака).Назвинайвищих державних установ України: Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Кабінет Міністрів України. Назви найвищих державних посад України та міжнародних  посад:  Генеральний секретар ООН. Умовні власні назви в актах, договорах та інших офіційних документах: Високі Договірні Сторони, Автор  і Видавництво тощо.Астрономічні назви: Велика Ведмедиця, Козеріг. Так само пишуться народні назви сузір'їв і галактик: Великий Віз, Квочка Шлях тощо. Слова земля, місяць, сонце пишуться з великої літери тоді, коли вони вживаються як астрономічні назви. Географічні й топографічні власні назви, крім службових слів і родових означень.Назви вулиць (бульварів, провулків, проспектів), шляхів (залізничних, морських тощо), каналів, течій (морських), а також майданів (площ), парків тощо пишуться з великої літери, а їхні родові позначення — з малої.Назви груп або союзів держав і найвищих міжнародних організацій. Назви художніх, музичних творів тощо, наукових праць, газет,  журналів, історичних пам'яток тощо.З великої літери, але без лапок пишуться назви культових книг: Апостол, Біблія, Євангеліє, Коран, Псалтир, Часослов, а також назви релігійних понять:Бог (але бог Перун тощо), Божа Матір та інші.Назви історичних подій, епох, війн, революцій, народно-визвольних рухів, повстань, революційних свят, знаменитих дат тощо: Велика французька революція, епоха Відродження, Вітчизняна війна. З великої літери пишуться й назвирелігійних свят і постів: Благовіщення,  Великдень, тощо.Складно-скорочені назви (абревіатури), якщо вони вживаються на позначення одичних установ: Укрінформ, Укрпрофрада, Укрспілка, НЛО, АТС, КНР,СНД, УРП, УТН.

76. Правопис, відмінювання та вживання дієприкметників.

1. У дієприкметникових суфіксах -н-, -ен- завжди пишеться одне н: згаданий, втілений.

2. Із двома в пишуться прикметникові суфікси -енн-, -анн-, що вказують на можливість чи неможливість(невблаганний, нескінченний) або на високу міру ознаки (височенний). На відміну від дієприкметникових такі суфікси завжди наголошені. Порівняйте: неоці'нений товар (дієприкметник); неоціне'нний скарб(прикметник).

3. У написанні не з дієприкметниками керуються такими правилами:

— не пишеться разом, якщо дієприкметник є означенням і не має залежних слів:

Як я малим збирався навесні піти у світ незнаними шляхами (Д. Павличко).

Але за наявності протиставлення не пишеться окремо: Тільки мав талан до віршів не позичений, а власний (Леся Українка).

— не пишеться окремо, якщо:

а) у реченні є залежні від дієприкметника слова:

Жайворонки робили свій перший засів на ще не зораних плугом нивах (М. Коцюбинський);

б) дієприкметник є в реченні присудком:

Усі дієприкметники змінюються за відмінками, родами й числами, як прикметники твердої групи.

Активні дієприкметники доконаного виду (на -лий) і па­сивні (на -ний, -тий) вживаються без обмежень — нарівні з прикметниками.

Активні дієприкметники недоконаного виду (на -учий, -ачий) вживаються рідко, і то без залежних слів.

Але як неприродні, штучні сприймаються ті самі дієприк­метники, коли їх вжито із залежними словами.

У такому разі їх слід замінити: підрядним означальним реченням; дієприслівником; способовою формою дієслова; пасивним дієприкметником.

Частіше активні дієприкметники недоконаного виду використовуються в термінологічних словосполученнях.

77. Правопис та відмінювання займенників.

1. Прийменники із займенниками пишуться окремо: до нас, у мене, з ким-небудь, ні до кого.

2. У прийменникових сполуках прийменник ставиться між часткою і займенником, розділяючи їх. Частка, прийменник і займенник у таких випадках пишуться окремо: де в чому, ні до кого, ні з ким, будь з ким, хтозна до кого, казна на чому.

3. Неозначені займенники, утворені від питально-відносних за допомоги префіксів (часток) аби-, ані-, де-, сь-, пишуться разом: абихто, аніщо, деякий, чийсь тощо.

4. Неозначені займенники, утворені від питально-відносних за допомоги префіксів (часток) будь-, хтозна-, казна- пишуться через дефіс: будь-хто, хтозна-чий, казна-чим, та часткою-суфіксом -небудь: хто-небудь.

5. Частка ні з заперечними займенниками пишеться разом: ніхто, ніякий, нікотрий, ніскільки.

6. Частка не з усіма займенниками пишеться окремо (за винятком неабиякий, неабихто, неабищо).

Займенники наш, ваш, всякий, інший, сам, самий, такий, який, котрий відмінюються, як прикметники твердої групи, їхній — як прикметники м'якої групи: наш, нашого, нашому, нашим; наша, нашої, нашій, нашою; наші, наших, нашим, наши­ми; їхній, їхнього, їхньому і т. д. Займенники скільки і стільки відмінюються, як числівник два: скільки, скількох, скільком, скількома; стільки, стількох, стільком, стількома. Інші займенники за особливостями відмінювання поділя­ються на три групи: 1) я, ти, ми, ви, себе; 2) він, вона, воно, вони; 3) мій, твій, свій, чий, той, цей, весь, хто, що. Особливістю відмінювання особових займенників він, вона, воно, вони є поява в них після прийменників та в орудному відмінку початкового н; У відмінюванні займенників мій, твій, свій, чий, той, цей, весь найбільше розбіжностей є в чоловічому роді, менше — у жіночому та в множині.

78. Пунктуаційні мовні норми.

Пунктуаційні норми регулюють вживання розділових знаків: крапки, знака питання, знака оклику, трьох крапок, коми, крапки з комою, двокрапки, тире, дужок, лапок, абзацу; вони полегшують сприймання тексту і виклад думок на папері.

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літературні норми з часом можуть змінюватись. У зв'язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї і тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування нового і старого в мові.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти: акцентні (алфавіт іалфавіт), фонематичні (вогонь і огонь), морфологічні (міст, родовий відмінок – моста і мосту).

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюється. Мовні норми найповніше і у певній системі фіксуються у правописі, словниках, підручниках, довідниках і посібниках з української мови.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало оволодіти мовними нормами і послідовно дотримуватись їх.