
- •3.) Механічний, функціонально-анатомічний і фізіологічний напрями розвитку біомеханіки. Системно-структурний підхід.
- •4.) Механічні властивості кісток і суглобів.
- •5.) Біоланки тіла людини. З’єднання біоланок: біокінематичні пари й ланцюги.
- •6.) Ступені вільності біокінематичних пар і ланцюгів.
- •7.)Біоланки як важелі, умови їх рівноваги та прискореного руху.
- •8.) Особливості застосування “золотого правила” механіки до рухів людини
- •9.) Механічні моделі будови м’язів..
- •10.)Біомеханічні властивості м’язів. Біомеханіка м'язів
- •Біомеханічні властивості м'язів
- •11.) Режими, види та різновиди роботи м’язів.
- •12.) Механічні, анатомічні і фізіологічні умови прояву сили тяги м’язів.
Предмет біомеханіки. Об’єкт пізнання біомеханіки. Область вивчення біомеханіки.
Біомеханіка - Наука про закони механічного руху в живих системах. Вона вивчає руху з точки зору законів механіки, властивих всім без винятку механічним рухам матеріальних тіл. Спеціальних законів механіки, особливих для живих сис
Об'єкт пізнання біомеханіки - рухові дії людини як системи взаємно пов'язаних активних рухів і положень його тіла.тем не існує.
Область вивчення біомеханіки - механічні і біологічні причини виникнення рухів, особливості їх виконання в різних умовах.
2.) Практичне застосування біомеханіки у фізичному вихованні. Задачі біомеханіки.
3.) Механічний, функціонально-анатомічний і фізіологічний напрями розвитку біомеханіки. Системно-структурний підхід.
Функціонально-анатомічний - напрям створений в наший країні працями П.Ф.Лесгафта, І.М.Сєченова, М.Ф.Іваніцкого і ін., характеризується переважно описовим аналізом рухів в суглобах, визначенням участі м'язів в збереженні положень тіла і в його рухах. Зараз все ширше застосовується реєстрація електричної активності м'язів (електроміографія), що дозволяє визначати час і ступінь участі м'язів у рухах, узгодження активності окремих м'язів і їх груп. Знання морфологічних особливостей біомеханічних систем забезпечує глибше і правильніше обґрунтування фізичної технічної підготовки у фізичному вихованні, зокрема в спорті.
Фізіологічний напрям у вітчизняній школі біомеханіки складався під впливом ідей нервізму, вчення про вищу нервову діяльність і останні дані нейрофізіології. Розкриття в роботах І.М.Сєченова, І.П.Павлова, А.А.Ухтомського, П.Д.Анохіна, Н.А.Бернштейна і інших учених рефлекторної природи рухових дій і ролі механізмів нервової регуляції при взаємодії організму і середовища складає фізіологічну основу вивчення рухів людини. Широкі дослідження регуляторних механізмів центральної нервової системи і нервово-м'язового апарату дають уявлення про виняткову складність і досконалість процесів управління рухами.
Матеріалістична діалектика розглядає весь світ як системи, яким властивий певний зв'язок тіл і процесів. Системно-структурним підходом є діалектичний принцип наукового пізнання цілісності складних об'єктів і процесів (систем). Цей підхід до спортивної техніки як предмету навчання направлений проти метафізичного розчленовування цілого без урахування взаємодії елементів. Він направлений і проти механістичного «зведення» якісно складних явищ до їх простіших складових, не вичерпуючих дане ціле.
Системно-структурний підхід до вивчення рухів людини реалізується в теорії структурності рухів, закладеної ідеями Н. А. Бернштейна. «Рух не є ланцюжок деталей, а структура, яка диференціюється на деталі, структура цілісна, за наявності в той же час високої диференціації елементів і різноманітно виборчих форм взаємин між ними».У теорії структурності рухів закладені наступні основні принципи:• принцип структурності побудови систем рухів — всі рухи в системі взаємозв'язані; саме ці структурні зв'язки визначають цілісність і досконалість дії;• принцип цілісності дії — всі рухи у руховій дії утворюють єдине ціле, цілісну систему рухів, направлених на досягнення мети. Зміна кожного руху, так або інакше, впливає на всю систему.• принцип свідомої цілеспрямованості систем рухів — людина свідомо ставить мету, застосовує доцільні рухи і управляє ними для досягнення мети.
4.) Механічні властивості кісток і суглобів.
Механічні властивості суглобів визначаються їхньою будовою.
Суглобна поверхня змочується синовіальною рідиною, яку, як у капсулі,
зберігає суглобна сумка. Синовіальна рідина забезпечує зменшення
коефіцієнту тертя всуглобі приблизно у 20 разів. Тут відбувається наче«вижимальний»принцип мастила: при зниженні навантаження на суглоб, воно поглинається губчастими утвореннями суглоба, а при підвищенні –вижимається для змочування поверхні суглобу і зменшення коефіцієнта тертя.Величини сил, що діють на суглобні поверхні, великі і залежать від виду діяльності та її інтенсивності.
Міцність суглобів, як і міцність кісток, не є нескінченою. Так, тиск у суглобному хрящі не повинен перевищувати 350 Н/см. При більш високому тиску припиняється змазування суглобного хряща і підвищуєтьсянебезпека його механічного стирання. Це потрібно враховувати, в особливості, при проведенні туристичних походів (коли людина несе вантаж) і при організації оздоровчих занять з людьми середнього і похилого віку (з віком змазування суглобної сумки стаєменш рясним)