52. Завдання , методи, принципи вивчення учня. Орієнтовна схема психолого-педагогічної характеристики вичення учня.

Методи вивчення учнів і учнівських колективів відрізняються залежно від:

• характеру участі школярів при їх застосуванні — на пасивні (спостереження, кількісний і якісний аналізи продуктів діяльності) та активні (анкетування, тестування, соціометричні вимірювання, проективні);

• часу проведення — на одномоментні (анкетування, тестування та ін.) і тривалі (цілеспрямоване спостереження, біографічний метод та ін.);

• місця проведення — на шкільні (класні, поза класи і) та лабораторні;

• сутності — на неекспериментальні (спостереження, анкетування, бесіда, аналіз продуктів діяльності), діагностичні (тестування, шкалювання), експериментальні (природний експеримент, лабораторний експеримент) та формувальні.

Спостереження — це метод тривалого, планомірного опису особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку, які виявляються в діяльності та поведінці учнів під час навчально-виховного процесу і дають змогу систематизувати отримані показники і зробити певні висновки.

Бесіда — метод установлення особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку вихованців у ході безпосереднього спілкування. Бесіду можна проводити безпосередньо з учнями, їх однокласниками, батьками дітей, учителями-вихователями, які беруть участь у здійсненні навчально-виховної роботи з окремими учнями або колективом. При підготовці та проведенні бесіди необхідно дотримуватися таких правил:

• бесіду з учнем потрібно починати із запитань на тему, яка може бути психологічно прийнятною для вихованця і сприяти встановленню контакту з ним;

• бесіду треба проводити, коли учень не стомлений, за сприятливих умов, без присутності сторонніх осіб;

• запитання, які вихователь пропонує учневі, мають бути доступні і зрозумілі з урахуванням його вікових можливостей, індивідуальних особливостей, інтересів, потреб;

• не варто підказувати вихованцям бажані відповіді, вдаватися до навідних запитань;

• дотримуватись вимог педагогічного такту;

• не варто вдаватися до надто спрощених запитань, зводити спілкування до рівня жаргонної лексики;

• бесіда з учнем має тривати не більше 25—30 хв. Аналіз продуктів діяльності — це метод вивчення учнів, який передбачає ознайомлення педагога з результатами і наслідками їхньої діяльності для з'ясування рівня сформованості у них певних якостей, умінь, здібностей. З цією метою вчитель-вихователь вивчає робочі зошити, щоденники, творчі роботи, малюнки, вишивки, моделі та ін.

Сутність діагностичних методів полягає в тому, що вони дають змогу не тільки зробити описи розвитку вихованців, але й уможливлюють вимірювання їх, визначення їхньої якісної і кількісної характеристик.

У процесі використання діагностичних методів відбувається пошук специфічних недоліків, відхилень від норм у певній системі, шляхів їх корекції. Вони є засобами розв'язання педагогічних задач і підпорядковуються навчальним і виховним функціям. До діагностичних методів відносяться тестування і шкалювання. Тестом (лат. test — випробування, дослідження) називають короткі стандартизовані завдання, за допомогою яких проводяться психолого-педагогічні дослідження. Шкалювання (лат. scaling — визначення масштабу, одиниці виміру) — це діагностичний метод вимірювання, за допомогою якого реальні якісні психолого-педагогічні явища одержують певне числове вираження у формі кількісних оцінок. Цей метод може бути використаний для оцінки якостей особистості під час складання характеристики учнів, виявлення їхнього ставлення до різних видів діяльності (навчальної, трудової, ігрової та ін.). Є три види шкал.

1. Оцінювальні шкали. Вони відзначаються відносною простотою, можливістю математичних методів обробки й аналізу результатів дослідження. Сутність цього методу полягає в тому, що будь-які реальні психічні явища (якості) моделюють (відображають) за допомогою числових систем за завчасно обумовленими оцінками. Наприклад, для оцінки характеру стосунків учителя з учнями можна застосувати таку шкалу оцінок:

Характер стосунків	Оцінювальний бал
Різко негативний, ворожий	(-2)
Слабо негативний	(-1)
Індиферентний	(0)
Слабо позитивний	(+1)
Яскраво позитивний	(+2)

Одним із видів оцінювального шкалювання є рейтинг (англ. rating — оцінка). Це діагностичний метод вимірювання психічних явищ, інших якостей соціального розвитку особистості шляхом збирання суджень і різноманітних оцінок компетентними експертами.

2. Шкали ранжування. Вони створюються шляхом порівняння окремих показників між собою. Наприклад, учнів одного класу ранжують за рівнем їхньої успішності. Або членів однієї спортивної команди — за показниками спортивних досягнень.

Різновидом шкал ранжування є парне порівняння. Сутність його полягає у зіставленні учнів за якоюсь однією якістю. Якщо ця якість властива обом учням однаково, то кожному з них зараховують по одному балу. Якщо ж досліджувана якість у першого розвинена краще, ніж у другого, то першому зараховують два бали, а другому — нуль балів. Склавши одержані кожним учнем бали, отримаємо кількісне вираження рівня розвитку певної якості у школяра порівняно з іншим учнем. У такий спосіб можна отримати рангову послідовність досліджуваної якості в учнів. Це зручно проілюструвати у вигляді таких таблиць:

Оцінка учнями:

№№	Прізвища учнів	Божко	Гончар	Івашко	Сажко	Ярема	Сума балів
11	Божко	—	1	1	2	0	4
22	Гончар	1	—	2	2	0	5
33	Івашко	1	0	—	2	0	3
44	Сажко	0	0	0	—	2	2
55	Ярема	2	2	2	0	—	6

Оцінка вчителем:

№	Прізвища учнів	Кількість балів	Абсолютне рангове місце
1	Божко	6	1
2	Гончар	5	2
3	Івашко	4	3
4	Сажко	3	4
б	Ярема	2	5

3. Соціометричні шкали використовують для вивчення міжособистих стосунків у групах вихованців. Відповідно до них за особистим вибором членів колективу (групи) і кількістю цих виборів визначається соціальний статус конкретної особистості в колективі"

Педагогічний консиліум (лат. concilium — нарада, засідання) — це нарада, збори вчителів-вихователів із приводу обговорення соціально-психологічних якостей та особливостей поведінки, діяльності вихованців (на основі детальної характеристики класного керівника, інших членів виховного процесу) для більш глибокого вивчення учня і визначення доцільних та ефективних форм і методів виховної роботи з ним. Консиліум розглядає, як правило, складні випадки взаємин між вихованцем і педагогами, викликані необхідністю перевиховання школяра. Результатом консиліуму має бути науково обґрунтована педагогічна тактика взаємодії з вихованцем, розрахована на тривалий час.

Педагогічний експеримент є своєрідним комплексом методів дослідження, що забезпечує науково об'єктивну і доказову перевірку правильності обґрунтованої на початку дослідження гіпотези. Він дає змогу не лише зробити опис психічного явища, але і пояснити його. Це цілеспрямований, конкретно організований дослід, спеціальні умови, певна система впливів і дій, які дають змогу планово втручатися у процес, змінювати і кількаразово повторювати особливості його протікання, стежити за особливостями вияву і змінами певних соціально-психічних якостей особистості.

Виділяють два види експериментів.

1. Природний експеримент — полягає в тому, що вихованець, перебуваючи у природних для нього умовах (навчальної, трудової, спортивної, ігрової діяльності), не знає, що його досліджують. Вчитель-вихователь створює спеціальні умови діяльності учнів (певні форми організації навчання, методи, умови, які вимагають долати труднощі, виявляти взаємодопомогу та ін.) і аналізує особливості поведінки вихованців у цих умовах. Тут є елемент моделювання.

2. Лабораторний експеримент — проводиться в штучних для учня умовах, які спеціально створюються і враховуються. Він здійснюється у спеціально обладнаних лабораторіях із використанням спеціального обладнання. Цей вид експерименту викликає напруженість, скутість піддослідних і нерідко призводить до спотворення, необ'єктивності отриманих результатів. Тому в практиці роботи вчителів, класних керівників цей вид дослідження використовується рідко.

Сутність формувальних методів полягає у вивченні психологічних особливостей дітей у природних умовах навчально-виховного процесу шляхом активного формування тих психічних якостей, які передусім цікавлять вихователя. Тут важливий не стільки рівень актуального розвитку школяра, скільки "зона його найближчого розвитку", особливості її формування. Тому для цього методу характерні своєрідні назви: навчальний, перетворювальний, виховний, моделювальний експеримент.

Формувальний експеримент виконує одночасно дві функції. З одного боку, він має на меті вивчення психологічних особливостей і механізмів, а з іншого — реалізацію виховних і освітніх завдань, надання допомоги учням у навчально-виховному процесі. Цей метод, допомагаючи простежити за психічними змінами особистості, вдало поєднує психологічний аспект вивчення школярів з пошуком і розробкою оптимальних шляхів навчально-виховної роботи через активне залучення дитини до організованої вчителем-вихователем діяльності та цілеспрямований вплив на неї і дає змогу формувати, помітно змінювати психічні якості, розширювати зону актуального розвитку дитини та ін.

Щоб успішно навчати і виховувати учня, потрібно знати його вікові та індивідуальні психологічні особливості. Студент повинен навчитися вивчати учня, складати його характеристику і користуватися її даними в своїй навчально-виховній роботі з дітьми.

1. Вивчення учня і складання його характеристики проводиться за нижче­поданою схемою, яка є орієнтовною програмою вивчення вікових та індивідуальних особливостей учня. Користуючись схемою, потрібно керуватися в першу чергу назвами її розділів і підрозділів, які для глибшого розуміння їх суті і змісту більш-менш детально розкриваються в ряді питань. Розділи схеми і особливо питання, в яких кожний розділрозкривається, можуть бути звужені або розширені.

1. Протягом педагогічної практики студент повинен вивчити одного учня того класу, в якому він проводить свою навчальну і виховну роботу, та скласти на нього характеристику. Доцільно вибирати такого учня, який більш-менш виразно різниться своїми індивідуальними психологічними особливостями.

2. Вивчати учня треба в процесі його діяльності (навчальної, трудової) в школі і поза школою, у безпосередньому навчально-виховному контакті з ним студента. Перед тим, як почати вивчення учня, необхідно ґрунтовно позна­йомитися зі схемою вивчення.

3. Вивчення учня слід здійснювати такими шляхами:

- ознайомлення зі шкільною документацією (класний журнал, особова справа, медична картка ) про успішність учня, стан його здоров'я, відвідування ним школи, з його попередніми характеристиками;

- бесіди про особливості учня та його поведінку з класним керівником, учителями-предметниками, бібліотекарем, керівником гуртка, який учень відвідує, та ін.;

- бесіди з батьками про особливості учня, його захоплення, поведінку вдома, про труднощі, з якими зустрічаються батьки в його вихованні, ознайом­лення, у разі потреби, з родинно-побутовими умовами життя учня;

- бесіди з учнем про прочитані ним книжки, про те, які види діяльності його найбільше цікавлять, про його улюблених героїв, про мрії, про товаришів і характер товаришування і т.ін.;

- спостереження за розумовою діяльністю і поведінкою учня на уроках, під час дозвілля (на перервах, вечорах, екскурсіях тощо).

5. Дані педагогічних спостережень, анкетування, тестування та ін. слід систе­матично й ретельно фіксувати в щоденнику педагогічної  практики.

1. Характеристика повинна спиратися на опрацьовані результати дослідниць­кої роботи, виконаної студентом, мати зв'язний характер, а не бути відповіддю на запитання, що подаються в схемі. У висновках слід визначити найважливіші психолого-педагогічні завдання, які стоять перед класним керівником в його виховній роботі з конкретним учнем, та рекомендації щодо шляхів подальшої роботи з цим учнем.

Характеристика учня, складена студентом-практикантом, обов'язково візується класним керівником і здається наприкінці педагогічної практики своєму керівникові практики для оцінки.

Орієнтовна схема психолого-педагогічної характеристики особистості учня

1.  Загальні відомості.

Прізвище та ім'я учня. Вік. Клас. Стан здоров'я. Загальний фізичний розви­ток. Умови життя в сім'ї. Друзі, знайомі учня поза школою.

2.  Взаємостосунки з колективом класу та вчителями.

- Психологічний статус у колективі. Усвідомлення свого статусу.

- Характер стосунків з однокласниками. З ким товаришує і чому? З ким конфліктує і з якої причини?

- Як складаються взаємостосунки з учнями протилежної статі?

- Чи цінує своє перебування та навчання в цій школі (у колективі свого класу), що саме цінує?

- Стосунки, що склалися між учнем та класним керівником, учителями-предметниками (чи є контакт, любить, поважає їх).

3.  Особливості характеру й темпераменту.

- Яскраво виражені позитивні та негативні риси характеру.

- Вольові якості.

- Тип і особливості темпераменту, його прояви в різних сферах діяльності учня.

- Переважаючий настрій, причини змін настрою.

4.  Навчальна діяльність.

- Успішність з різних предметів. Загальний розумовий розвиток. Кругозір, начитаність.

- Педагогічні особливості, що проявляються в процесі навчання:

а)  особливості уваги (зосередженість, сталість, розсіяність);

б)  особливості сприймання та швидкість сприймання;

в)  рівень і характер розвитку мимовільного та довільного запам'ятовування (заучує механічно чи осмислено; чи володіє раціональними прийомами запам'ятовування, швидкість та міцність запам'ятовування, легкість відтворення), індивідуальні особливості пам'яті;

г)  розвиток мислення (вміння виділяти основне, вміння порівнювати, узагальнювати, робити самостійні висновки, швидко знаходити шляхи розв'язання; рівень засвоєння загальних та абстрактних понять);

д) розвиток уяви (багатство відтворюючої та творчої уяви в різних видах навчальної діяльності та мови).

- Наявність інтересу до навчання, спрямування інтересу. Старанність та наполегливість у навчанні.

- Вміння вчитися (дотримання режиму дня, організованість, вміння само­стійно працювати з книгою, контролювати себе, складати конспекти тощо). Розвиток мови та культури мовлення. Мотиви навчання.

5. Ставлення до праці.

- Любить чи не любить працювати? Який вид праці є найбільш привабливим до учня?

- Чи поважає людей праці та результати чужої праці?

- Які має трудові вміння та навички?

- Організованість, дисциплінованість у праці. .

6. Спрямованість особистості учня та спеціальні здібності.

- Перелік інтересів, їх характер, глибина та активність.

- Ідеали, ціннісні орієнтири та життєві плани.

- Чи є в учня здібності до тієї чи іншої діяльності? У чому проявляються і яким чином розкриваються?

7. Загальні психолого-педагогічні висновки.

- Визначення найважливіших психолого-педагогічних завдань, які стоять перед студентом в його виховній роботі з конкретним учнем; рекомендації щодо шляхів подальшої роботи з цим учнем.

  Схема  характеристики особистості учня

І.  Загальні відомості про учня.

-        батьки учня, де вони працюють, їх освіта;

-        соціально-побутові і житлові умови сім’ї: режим життя і дозвілля дитини вдома, взаємини між батьками і дітьми, ступінь участі дітей у трудовому житті сім’ї, друзі та знайомі дитини за місцем проживання і їх вплив на учня.

-        стан здоров’я учня. Чи мала дитина захворювання, які залишили слід і заважають нормальному розвитку дитини. Який стан здоров’я учня зараз (за висновками шкільного лікаря).

ІІ.  Загальний рівень розвитку учня. Успішність учня, його ставлення до навчальної роботи. Рівень дисциплінованості, інтереси і схильності, характер і вольові якості учня, його здібності.

1. Загальний розвиток учня. Культура мови і володіння усним і письмовим словом, багатство словника. Начитаність. Регулярність і систематичність читання. Чи читає газети? Широта і стійкість читацьких інтересів, як часто відвідує музеї, театри, кіно, клуби, стадіони? Які газети і журнали читає? Які літературні твори прочитав?

2. Ставлення учня до занять у школі. Чи регулярно відвідує заняття? Чи уважний на уроках? Чи систематично готує домашнє завдання?? Чи вміє самостійно організувати свою навчальну працю? Чи піклується сам про засвоєння домашнього матеріалу? Як ставиться до трудового навчання? До якої саме праці виявляє інтерес? Яку професію хотів би здобути?

3. Успішність учня. Як встигає учень з різних предметів? Які предмети даються йому легко, з яких він не встигає і чому? Які предмети любить? Чи може учень вчитися краще й що для цього необхідно?

4. Інтереси і нахили учня. Навчальні інтереси, спеціальні інтереси в галузях літератури, науки, мистецтва, техніки, спорту. Широта інтересів та їх характер. Глибина і стійкість інтересів. Які гуртки і спеціальні дитячі установи відвідує. Чи пов’язані інтереси учня з вибором його майбутньої професії.

5. Рівень дисципліни учня. Знання і виконання «Правил для учнів». Чи прищеплені учню звички культурної поведінки і гігієнічні навички? Основні негативні риси в поведінці учня.

ІІІ.  Громадська робота учня.

1. Участь у громадській роботі класу і школи. Чи цікавиться учень життям класу і школи. Чи цікавиться учень життям класу і в якій мірі бере активну участь у громадській роботі?

2. Характер виконання громадської роботи, схильність, звичка доводити роботу до кінця, вміння залучати до роботи інших учнів. Чи має учень організаторські здібності.

3. 3.      Місце учня в колективі. Чи зв’язаний з колективом класу, чи відірваний від нього? Ставлення до нього учнів класу. Чи користується авторитетом учнів, за що?

ІV.  Основні риси особистості учня.

1. Громадська свідомість учня. Основна спрямованість його ідеалів і прагнень. Вміння втілити свої ідеї в конкретні справи: в навчання, громадську роботу. Мотиви навчання і громадської роботи учня.

2. Моральні якості учня. Інтерес до подій в країні. Готовність надати допомогу своїй школі і країні. Почуття колективізму, почуття обов’язку і відповідальності, правдивість, чесність, принциповість, скромність і т.д. Ставлення до батьків і членів сім’ї, ставлення до вчителів і учнів. Чи виявляє чуйність, увагу до своїх товаришів, надає їм допомогу? Як ставиться до дітей інших національностей.

3. Вольові риси характеру: цілеспрямованість, активність, рішучість, сміливість, самостійність, ініціативність, організованість; витримка, самоконтроль, впевненість в собі, дисциплінованість, стійкість, наполегливість, завзятість, мужність; неорганізованість, слабовольність, пасивність, байдужість до всього.

4. Особливості темпераменту школяра і його психічних процесі. Сила, врівноваженість і жвавість, протікання нервових процесів. Швидко чи повільно дитина реагує на питання, говорить, працює? Працюють процеси збудження чи загальмування? Чи легко учень переключається з однієї справи на іншу? Які особливості інтелектуальних і емоційних процесів: мови, уваги, пам’яті?