не аргументує свою позицію

здійснює психологічний чи фізичний тиск на співрозмовника

після відмови затято намагається домогтися свого

не може просити відмовляти

любить вихвалятися

під час розмови скорочує дистанцію між собою і співрозмовником

40. Методи і прийоми виховання толерантності

На сучасному етапі розвитку людства одним з основних вимог до особистості є толерантність. У зв'язку з цим, проблема толерантності має важливе значення для вирішення гуманітарних проблем. Сьогодні на перший план висуваються цінності та принципи, необхідні для загального виживання та вільного розвитку (етика і стратегія не насильства, ідею терпимості до чужих людей і чужих позицій, цінностей, культур, ідеї діалогу та взаєморозуміння, пошук взаємоприйнятних компромісів і т.п.). Толерантність перетворилися у ключову проблему для всього світу, не менш гострою ця проблема є і в країнах, що вважаються стабільними і вільними, признають толерантність як суттєву складову вільного суспільства і стабільного державного устрою. Перед тим як повсюдно поширювати толерантність, потрібно виробити чітке поняття толерантності. «Толерантність - це те, що робить можливим досягнення миру і веде від культури війни до культури миру», - так сказано в Декларації принципів толерантності, прийнятих Генеральною конференцією ЮНЕСКО в 1995 році [4]. Толерантність (терпимість) - це якість культури (моральної, правової, політичної) кожного суспільства, будь-якого соціального прошарку, кожного громадянина, незважаючи на стать, вік, етнічну, расову чи конфесійну приналежність. Толерантність має різні форми: особиста, громадська (відображена в моралі, звичаях, суспільній психології, свідомості), державна (відображена в законодавстві, політичній практиці). Основна вимога толерантної культури: вільне сповідання кожним громадянином, суспільною групою та суспільством в цілому вільно обраних моральних, соціально-політичних, світоглядних уподобань, а також їх лояльне, терпиме, не вороже, шанобливе ставлення до аналогічного вибору інших [5]. На сьогоднішній день толерантність розглядяться в контексті понять, таких як: демографічна толерантність, релігійна та культурна. Стосовно до особистості психологи розрізняють: природну (натуральну) толерантність та моральну толерантність [6]. Проаналізувавши психолого-педагогічну та методичну літературу можна виділити наступні методичні особливості виховання толерантності в учнів: I. Використання інтерактивних методів та прийомів навчання, серед яких можна виділити три групи прийомів виховання толерантності: 1. Прийоми, що пов’язані з організацією діяльності дітей в класі. 2. Прийоми, що пов’язані з організацією діалогової рефлексії. 3. Прийоми, що пов’язані з використанням художньої літератури та кінофільмів. II. Використання діяльнісного та емоційного підходів. Описані прийоми можуть застосовуватися вчителем в індивідуальній бесіді з дитиною. Окремі з них можуть служити також матеріалом для проведення позакласної години на відповідну тематику з подальшою організацією групової роботи. Однак слід зазначити, що застосування на практиці цих прийомів припускає наявність гуманної позиції вчителя по відношенню до дітей, високий ступінь довіри у відносинах з ними, безумовне їх прийняття і підтримку [1]. Методика виховання толерантності передбачає: • Зниження агресивності та конфліктності у класних колективах; • Зменшення проявів міжособистісних, етнічних, релігійних, політичних та ін. розбіжностей; • Досягнення гармонії між «Я» кожного учня і «МИ», під яким на увазі мається шкільне братство, причетність до всіх росіян, людей; Спецкурс „Географія культури” що рекомендують вивчати в 11 класі філологічного або суспільно-гуманітарного профілю, як підсумковий спецкурс, що узагальнює знання учнів отриманих під час вивчення історії, релігіознавства, географії та інших наук, має великі можливості і значення для виховання толерантності. Цей спецкурс в системі з іншими науками формує у молоді певний світогляд на населення, його духовне життя, вплив духовного життя на поведінку людини і виховує толерантність. Вивчення курсу допомагає забезпечити географічний (комплексний) стиль мислення, що є необхідною умовою для вивчення географії в цілому[3].  Пропозиції, сформульовані нами з виховання толерантності при вивчені спецкурсу «Географія культури», цілком мають застосування у виховному та навчальному процесах, і на наш погляд, відповідають теоретичним закономірностям виховання толерантності. Виховання в дусі толерантності має бути спрямовано на протидію впливу, що викликає почуття страху і відчуження по відношенню до інших. Воно повинно сприяти формуванню у молоді навичок незалежного мислення, критичного осмислення й вироблення суджень, заснованих на моральних цінностях. Заняття будуються таким чином, що кожен учасник “проживає” різні ситуації, визначає свої здібності до лідерства, до підтримки, до творчості, до визнання заслуг іншого, до переконання, до вміння відстоювати свою позицію, а також розуміти і приймати іншого і т.д . Так, кожен впізнає себе як партнера по спілкуванню, відкриває в собі найрізноманітніші сторони особистості: ті, які допомагають встановити контакт і ті, які заважають цьому. Це стимулює в учнів розвиток активної життєвої позиції, вмінню існувати та працювати поряд з людьми, які мають відмінні від них погляди, ідеї, етнічні, культурні та релігійні особливості.