18. Методи гри і змагання

Ігровий метод включає ігрові моделі діяльності, в яких вихованці проявляють високу активність мислення і поведінки, вступають у взаємодію між собою, набувають звичок поведінки за відносно короткий термін.

Ігровий метод сприяє організації життя і діяльності вихованців шляхом включення їх в умовні захоплюючі події, ситуації, виконання ролей. В колективній грі відтворюються обставини, правила поведінки, які відповідають потребам дітей, їх інтересам і прагненням.

У практиці виховної роботи вживаються рольові ігри, в яких відпрацьовується тактика поведінки, дій, виконання функцій, обов'язків конкретної особистості ігри, коли школярі імітують діяльність якої-небудь установи, організації.

Змагання - це метод спрямування природної потреби учнів у суперництві й пріоритеті на виховання потрібних їм і суспільству якостей. Змагаючись, школярі швидко засвоюють досвід суспільної поведінки, розвивають фізичні, моральні, естетичні якості.

Ефективність змагання значно підвищується, якщо його ціль і завдання, умови проведення визначають самі учні. Вони ж підводять підсумки і визначають переможців. Педагог підтримує, спрямовує ініціативу вихованців, надає конкретну допомогу.

19. Методи заохочення і покарання

Заохочення - метод вираження суспільного позитивного схвалення поведінки і діяльності вихованців. Він закріплює позитивні навички і звички. Дія заохочення основана на збудженні позитивних емоцій. Саме тому воно вселяє впевненість, створює добрий настрій, підвищує відповідальність. Види заохочення досить різноманітні: схвалення, похвала, подяка, премія, нагорода, важливе доручення.

Покарання - це метод педагогічного впливу, який повинен попереджувати небажані вчинки, гальмувати їх, викликати почуття провини перед собою та іншими людьми. Відомі види покарань, пов'язані з накладанням додаткових обов'язків, позбавленням або обмеженням певних прав, вираженням морального осуду, звинувачення. У сучасній школі практикуються різноманітні форми покарань: несхвалення, зауваження, догана, попередження, стягнення, звільнення від занять, виключення зі школи та ін.

20. Суть і форми позаурочної виховної роботи

Головна мета позаурочної роботи в школі - створення умов для творчого інтелектуального, духовного та фізичного розвитку дітей та учнівської молоді у вільний від навчання час.

Мета позаурочної виховної роботи - поглиблення й розширення знань, формування практичних навиків і світоглядних переконань. Форми позаурочної роботи — це види об'єднань, способи організації учнів і педагогів для спільної діяльності після навчальних занять.

Слід розрізняти позаурочну (позакласну) виховну роботу в школі і позашкільне виховання. Позаурочною називається різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, яку організовує в позаурочний час педагогічний колектив школи. Позашкільною роботою називають освітньо-виховну діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва. Завдання позаурочної та позашкільної виховної роботи: а) закріплення, збагачення і поглиблення знань.; б) формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, , виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей і нахилів; в) організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; г) поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання. Зміст позаурочної та позашкільної роботи: розумове, естетичне, моральне, правове, екологічне, трудове, фізичне виховання; освітньо-пізнавальна діяльність; заняття з праці і техніки та профорієнтаційної роботи; заняття різними видами мистецтва; спортивно-масова робота; ігри та розваги; позакласне читання. Принципи організації позаурочної та позашкільної виховної роботи — це добровільна участь учнів, розвиток винахідливості і творчості, взаємодія різних форм і видів. Позаурочні об'єднання повинні бути автономними і самобутніми, з наявною провідною ідеєю, добровільними, відкритими, мати самоврядування, комфортний мікроклімат, стиль взаємин дорослих і учнів "на рівних", бути динамічними за складом, співпрацювати з різними позаурочними структурами.

21. Методика індивідуального виховного впливу залежить від індивідуальних особливостей учня і його психологічного стану, темпераменту. В кожному конкретному випадку слід створити педагогічну ситуацію, яка б сприяла формуванню позитивних якостей чи усуненню негативних. Індивідуальний виховний вплив здійснюють через безпосередній вплив педагога на особистість учня або через колектив. Ці способи взаємопов'язані, взаємодоповнюють один одного. Безпосередній вплив на вихованця педагог здійснює наодинці з ним або в присутності учнів, батьків, педагогів. Це посилює виховний вплив, проте зловживати цим не слід, оскільки страждає почуття гідності дитини. В опосередкованому впливі на вихованця між ним і педагогом з'являється нова ланка - колектив. Вплив колективу може бути відкритий (вихователь явно ставить перед ним завдання впливу на конкретного учня) або прихований (завдання ставиться з таким розрахунком, що його виконання колективом само по собі позитивно вплине на учня). У першому випадку вихованець знає, що виховний вплив спрямований на нього, у другому - і він, і колектив можуть лише здогадуватися про це. В індивідуальній виховній роботі використовують позакласне читання, колекціонування тощо. Індивідуальні форми роботи нерідко поєднують з груповими і фронтальними.

22. Самовиховання потребує від учнів високої самодисципліни, яка тримається на вольових якостях або на сильній мотивації. Неможливо різко покращити вольові якості учня, бо це пов'язано із сталими рисами темпераменту і характеру, але можна створити мотивацію, тобто викликати бажання формувати позитивні риси особистості. Саме на це спрямований метод популяризації ідеї самовиховання. Аби створити в учнів достатню мотивацію самовиховання, треба довести його необхідність, захопити цією ідеєю. Бажано провести 2-3 бесіди (можна використати й іншу форму), що спрямовані на обґрунтування ідеї самовиховання та формування в учнів потягу до нього.Методи самовиховання - способи діяльності та налаштування на неї вихованців з метою надання образу "Я - реальний" рис образу "Я-ідеальний ". Самовиховання - управління суб'єктом своєю діяльністю, спілкуванням, поведінкою, переживаннями, спрямованими на зміну своєї особистості відповідно до усвідомлених цілей, ідеалів і переконань задля самовдосконалення.