50.Сурядні сполучники.

Сурядні сполучники служать для поєднання однорідних членів речення і простих речень у складносурядному. Сурядні сполучники поділяються на такі різновиди:

1. єднальні, що мають значення переліку: і(й), та (в значенні і), ні...ні, ані...ані: І на тім рушникові оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов

2. протиставні, що передають контрастний зміст поєднуваних одиниць, їх невідповідність: а, але, та (у значенні але), проте, зате, однак, тільки, лише, хоч...але, хоч...зате, хоч...та, а втім, тим часом, як...так і, не тільки...а й, не то що...а (але), не так і...як: Усе іде, але не все минає.

3. розділові, які виражають значення взаємовиключення або чергування явищ: або, чи, хоч, чи то, то...то, або...або, чи...чи, не то...не то, чи то...чи то, як не...то, коли не...то, якщо не...то: То на вершини, то в яри страшні.

4. градаційні, які підкреслюють змістову вагу одного з поєднуваних компонентів: а й, а ще, а навіть, а до того ж, як...так і, не тільки...а й, не лише...але й, не стільки...скільки, не так...як: Сади Болгарії – не тільки цвіт, Не тільки плід, а й слід безсмертних літ

5. приєднувальні, які мають значення доповнення, тобто містять яку-небудь додаткову інформацію: і, та, також, і навіть, а й, та й, ще й, та ще й, а також: Добриня був добрий воєвода, умів вести за собою людей, та й люди вірили йому ;

6. пояснювальні, які конкретизують те або інше повідомлення або передають його зміст іншими словами: або, тобто, а саме, як-от, цебто, себто (І.Вихованець вважає їх проміжним розрядом між сурядними і підрядними сполучниками, а М.Леонова, О.Безпояско відносять їх до підрядних сполучників): Орфографію, або правопис, повинен знати кожен.

51.Підрядні сполучники.

Підрядні сполучники вказують на залежність підрядної частини від головної у складнопідрядному реченні і поділяються на такі різновиди:

1) часові (коли, як, доки, поки, перед тим як, після того як, перш ніж, як тільки, щойно, ледве, в міру того як, тільки...як, скоро, відколи): І тоді, Як потемніє – всі вийдуть на вулицю;

2) причинові (бо, тому що, через те що, завдяки тому що, оскільки, у зв’язку з тим що): Прощавайте,бо я вже від’їжджаю;

3) мети (щоб, аби, для того щоб, затим щоб): Все зроблю,щоб бути з тобою;

4) умовні (якщо, коли, як, раз, якби, коли б, аби тощо): Народ сам збудує собі долю, аби тільки не заважали ;

5) допустові (хоч (хоча), дарма що, незважаючи на те що, хоч...але, хай...але та ін.): Дерева ще зелені,хоч на дворі вже осінь;

6) наслідковий (так що): Досить холодно, так що ми топимо уже грубки;

7) порівняльні (як, мов, мовби, немов, немовби, наче, неначе, начебто, ніби, нібито, що): Ти гарна,наче квітка;

8) з’ясувальні (що, щоб, як, чи, ніби та ін. і сполучні слова хто, що, який, скільки, де, куди та ін.): Пам’ятай, що ти людина.

Кон’юнкціоналізація(лат. conjunctio – зв’язок, об’єднання) – це процес переходу слів з інших частин мови у сполучник. Шляхом кон’юнкціоналізації утворюються, як правило, вторинні сполучники. У сполучники переходять іменники (раз, правда), прислівники (ледве, тільки, скоро, дарма), займенникові прислівники (де, коли, куди, поки, доки), дієслова (часом деформовані) (мов, немов, хоч, будь), частки (хай, нехай, бо, ніби, аж)