3. Порівняльна характеристика фінітних та не фінітних форм.

Фінітні форми(предикативні) – змінні, словозміна відбувається дієвідмінюванням; не фінітні – незмінні(інфінітив, форми на –но, -то), мають нульову парадигму.

Дієприкметник – змінна форма має родові і числові закінчення. Словозміна здайнюється відмінюванням.

Фінітні форми мають ознаку однієї частини мови – дієслова,а нефінітнімають граматичні ознаки двох частин мови.

Фінітні форми виражають динамічну ознаку у категорії способу, часу; не фінітні – виражають динамічну ознаку, яка переходить у статичну.

Дієприкм. Має грамат. Категорії дієслова і прикм., дієприсл – дієл. і присл.

Інфінітив –має гармат категорії 2-ох частин мови – дієсл. І іменника

4. Інфінітив – початкова форма дієслова.

Інфінітив за походженням – це колишній іменник у Д.в.

Інфінітив (лат. infinitivus – неозначений) – неозначена форма дієслова, початкова форма дієслова.

Інфінітив належить до не фінітних форм дієслова ,отже,він має ознаки двох частин мови – іменника та дієслова, Із дієслівних категорій інфінітиву властиві вид, стан і перехідність чи неперехідність,а від іменника він успадкував не граматичні категорії,а синтаксичні.Інфінітив так само як і іменник може бути будь – яким членом речення:Жити – Вітчизні служити ;Я звелів шоферу їхати); Така перемога давала нам право гнідих розпрягти і лягти на спочив; Мати прилягла спочити.

Інфінітив може вживатися у складі умовного способу:Прихилитися б у затінку до зеленої землі,наказового способу: Мовчати! і складеного майбутнього часу: Жив, живеш і будеш жити, мій народе!

У формі інфінітива реєструються дієслова у словниках. Формальним показником інфінітива є суфікси -ти, -ть, після яких може виступати постфікс -ся: гріти – грітися, учити – учитися. Після основи на приголосний завжди вживається суфікс -ти, який є нормативним у сучасній українській літературній мові, а після основи на голосний можливі обидва суфікси, причому суфікс -ть вживається здебільшого у художньому і розмовному стилях: Юнак живе пори такої, що він не може не співать (М.Терещенко).

пецифічно українськими слід вважати інфінітиви із суфіксами пестливості -оньк-, -тки, -точки, -туні, -тусі і под.: їстоньки, їстки, їсточки, спатусі, спатуні, спатусечки, спатунечки тощо.

5. Формотворчі основи дієслова.

Усі дієслівні форми творяться від двох основ – основи інфінітива і основи теперішнього часу.

Основу інфінітива визначають шляхом відкидання від неозначеної форми дієслова суфікса -ти: співа-ти, шука-ти. Основу інфінітива ще називають основою минулого часу,оскільки від неї творяться всі форми минулого часу.Від основи інфінітива творяться:

• дієслова минулого часу: прочитав;

• дієслова умовного способу: прочитав би;

• дієприкметник активного стану минулого часу: змарнілий

• дієприкметник пасивного стану минулого часу: почищений

• дієприслівник минулого часу:прочитавши

• безособові форми на –но,-то:зібрано,зроблено

Основу теперішнього часу визначають шляхом відкидання від дієслів третьої особи множини теперішнього часу особового закінчення: співай-уть. Від основи теперішнього часу творяться:

• всі особові форми дієслів теперішнього часу: везу, везеш, везе...;

- всі форми наказового способу: вези, везіть...;

• активні дієприкметники теперішнього часу: везучий, крокуючий;

• дієприслівники теперішнього часу: везучи, крокуючи.