84. Функції культури.

Серед її функцій виділяються :

Пізнавальна функція культури фіксує досягнення людства в кожну суспільно-історичну епоху[11], завдяки ній соціальні спільноти пізнають самі себе, свої суспільні потреби та інтереси, свої особливості й місце у світовій історії, формують своє ставлення до інших суспільних систем[10].

Інформативна функція виконує передачу, трансляцію нагромадженого соціального досвіду як за «вертикаллю» (від попередніх поколінь до нових), так і за «горизонталлю» — обмін духовними цінностями між народами[10].

Комунікативна функція полягає в передаванні історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формуванні на цій підставі різноманітних способів і типів спілкування між людьми.

Регулятивна функція реалізується з допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожному для успішної адаптації в суспільстві. Норми у формі звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів слугують засобами пристосування цінностей до вимог життя в певному історичному вимірі[11].

Аксіологічна функція полягає у формуванні у людини певних ціннісних орієнтирів, моральних установок, культурних смаків людини. Вона виражає якісний стан культури.[10].

Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу особи — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних, вольових.

Виховна функція виражається в тому, що культура не лише пристосовує людину до природного та соціального середовища, сприяє її соціалізації, але й виступає ще й фактором саморозвитку людства.

85. Якість життя як соціальне явище.

ЯКІСТЬ ЖИТТЯ — інтегральна характеристика всієї сукупності видів, форм, сфер, життєдіяльності людей певного суспільства, зумовлених екон. відносинами, політ, устроєм та системою цінностей. Поняття якість життя увійшло до апарату соціологічної науки нещодавно і являє собою певний синтез інших понять, що відбивають суттєві соціальні риси життєдіяльності людей, а саме — рівень життя, стандарт життя, спосіб життя, стиль життя. На відміну від останніх якість життя як соціол. категорія глибша за змістом.

Всі різноманітні чинники якості життя — спосіб виробництва; рівень техніки й технології; господарська інфраструктура; характер екон. відносин; стан природного середовища; політ, організація суспільства; рівень науки й раціоналізації всіх сфер життя, його інформатизації; система цінностей, характер і технологія ціннісно-нормативної регуляції людської поведінки — за своїм кінцевим, підсумковим проявом концентруються в невеликій за обсягом групі чинників (переважно суб'єктивних), що можуть виступати як інтегральні показники (критерії) певної якості життя. Досвід індустріально розвинутих країн засвідчив, що за такі показники можуть насамперед правити: стан здоров'я людей, тривалість життя; соціальна, правова й екол. безпека (захищеність) усіх громадян країни; демокр. свободи, свобода вибору видів діяльності і самої діяльності; комфортність; забезпеченість надійною інформацією і засобами інформації; стабільність екон. розвитку; ступінь чи міра переходу від системи найманої праці до системи повної забезпеченості заняттями, суттєва перевага інтелектуальної праці над фіз.; рівень розвиненості соціальної інфраструктури.

Зазначені показники (критерії) дають змогу соціології певною мірою вимірювати й оцінювати якість життя.