3. Кількісна сторона діяльності вчителя
Розглянемо факти, що відбивають кількісну сторону діяльності вчителя і, що свідчать про загальну завантаженість і вагу його праці. Так дослідження, проведене Л.Г. Борисовою7 показало, що учителі відносяться до самої перевантаженої категорії трудящих. Проведені в середині 80-х років вибіркові обстеження свідчили, що «дозвілля молодого вчителя складало в середньому 25 - 30 годин на тиждень. Обстеження, проведені наприкінці 90-х років, фіксують скорочення вільного часу до 15 годин на тиждень»8 . Середня величина робочого тижня вчителя збільшилася з 46 годин у 1927 році до 52 годин у 1968 році, а до кінця 1990-х складала в середньому 53-57 годин на тиждень. Загальна величина робочого часу вчителів різних предметів неоднакова, найбільший робочий тиждень у викладачів російської мови і літератури (60 годин), потім у математиків і фізиків (57 годин), учителів початкових класів - 55 годин. На відміну від більшості трудящих, що мають два вихідних дні в тиждень, учителів мають один. Однак, і в неділю близько 60 % учителів займаються своєю роботою, а серед викладачів мови і літератури таких близько 80 %. У цілому, дослідники констатують, що на етапі професійної зрілості в більшості педагогів різниця між встановленим і фактичним робочим тижнем складає 200 - 300 %. Дослідження показують, що висока якість педагогічної роботи досягається, як правило, шляхом збільшення робочого часу, тобто за рахунок экстенсифікації педагогічної праці. Робочий тиждень учителів-словесників, визнаних майстрами, виявилася на 8 годин більше середньої величини робочого часу вчителів даного предмета і на 12-14 годин більше, ніж у словесників, віднесених до групи слабких учителів. Необхідно підкреслити, що при такий экстенсифікації праці найбільше перевантажені кращі вчителі, що досягли майстерності у своїй справі. З економічної точки зору це означає, що одна година роботи вчителя - майстра оплачується приблизно на 20 % нижче, ніж година слабкого вчителя. До цього варто додатити, що вчитель повинний виконувати, у цілому, понад ста функціональних обов'язків. Тільки в плині 45 хвилин трудового часу йому приходиться пред'являти біля ста вимог учніям. Основний, якщо не єдиний засіб педагогічної праці - це комунікація. Тільки з учнями різного віку вчитель говорить по 6 - 10 годин на добу. А ще необхідне спілкування з колегами й адміністрацією. Він повинний плідно співробітничати з нешкільними педагогічними організаціями, установами культури, державними і суспільними структурами, зайнятими проблемами молодіжного дозвілля, з родичами учнів. Він, нарешті, повинний спілкуватися з членами своєї родини, з навколишніми в транспорті, магазинах і так далі. Причому кожна аудиторія вимагає власного якісно-своєрідного комунікативного підходу. Тому переключення з однієї аудиторії на іншу, саме по собі, теж вимагає енергетичних витрат. Очевидно тому і за даними соціально-демографічних досліджень праця педагога відноситься до числа найбільш напружених у психологічному плані видів праці: по ступені напруженості навантаження шкільного педагога в середньому більше, ніж у директорів і головних інженерів промислових підприємств, завідувач лабораторіями, керівників управлінських відомств, тобто тих, хто безпосередньо працює з людьми9 . Така кількісна професійна завантаженість вимагає достатнього нервово-психічного ресурсозабеспечення реалізації педагогічної діяльності.
Ми розглянули факти, що стосуються тільки зовнішньої сторони педагогічної діяльності, що, судячи з описаних даних, робить актуальним одне питання: чи вистачає нервово-психічного енергозабезпечення в середньостатистичного (нормального) учителя для виконання своїх професійних обов'язків. По зовнішніх проявах зазначених ресурсів начебто б вистачає. Але тільки по зовнішнім, оскільки особливістю педагогічної праці є те, що основне психічне навантаження в роботі вчителя, із усіма її труднощями і компонентами, що руйнують здоров'я,, виявляється в схованій, непомітній формі. Зрозуміло, що і негативні наслідки педагогічної роботи - специфічні професійні захворювання - не відразу упадають в око. При частій у педагогів формі поразки нервової системи - неврастенії - людин як і раніше рухається, їсть, п'є, бере участь у громадському житті і працює, хоча його працездатність уже перетерпіла істотні перекручування, а сам працівник уже коштує іноді на шляху до інвалідності. У дослідженнях В.П.Кашкадамова, проведених у 1922-1923 р., є дані про те, що увага педагогів і запам'ятовування утримується тільки до четвертого уроку, а потім падає, змінюючись психастенічним станом і зниженням розумової працездатності. З невропатологічної сторони були обстежені двадцять учителів, з яких тільки шість мало психічне здоров'я в межах норми. Інші були хворі істеро-неврастенією, цереброспинальною неврастенією, психастенією, істерією і підвищенням збудливості нервової системи. Схожі дані про надмірну психічну напруженість праці вчителя пізніше були отримані й інші дослідники, зокрема, А.С. Шафранової (38). У цьому зв'язку варто відзначити, що дефіцит енергоресурсів приводить до зриву адаптаційних процесів особистості і сприяє утворенню стійких станів дезадаптації як у професійній діяльності, так і в поза трудовим життям. Психофізіологічним наслідком педагогічної роботи є перевтома через високий рівень участі вольового компонента і постійної активної роботи свідомості, великої кількості позаурочної роботи і складності комплексу робочих дій.
Дефіцит задоволеності - джерело порушення емоційної рівноваги і підвищеної тривожності. З'ясувалося, наприклад, що більш 80% учителів на етапі професійної зрілості відчувають постійний страх перед можливими неприємностями. При цьому вік вносить свої корективи в цей процес. Так, вчителя у віці 31 - 40 років гостро відчувають почуття незадоволеності, часто скаржаться на утому. У цьому віці більше всього часу приділяється на підготовку до уроків, тому відчувається крайній недолік часу, необхідного для родини. У віці 41 - 50 років учителя гостро сприймають щоденні витрати професії, глибоко переживають розчарування і довго не можуть їх забути. Найвища постійна тривожність спостерігається у віці 50 років і більше. У цілому ж, факторами ризику духовного здоров'я вчителя в нервово-психічній сфері виявилися: поганий настрій, сильне роздратування, безсоння, труднощі зосередження; у соціально-психічній сфері: непевність, відсутність почуття щастя; у соматичній: розлад травлення, швидке стомлення. Очевидно, дані, отримані в результаті різних соціологічних опитувань у сфері народного утворення10 , також можна пояснити, в основному, впливом кількісної сторони діяльності вчителя. Ці дані показують, що серед учителів зі стажем педагогічної діяльності до восьми років майже кожен третій (28%) готовий перемінити свою професію на іншу. У старшій віковій групі значно менше - 11%, тобто тільки кожен десятий. У зв'язку з цим, з погляду вікової динаміки в сфері народного утворення досить чітко виявляється тенденція старіння кадрів. Вікова група вчителів з великим стажем складає дуже значну частину - більш 30%, частка вчителів, що знаходяться в пенсійному віці, складає більш 15%. Таким чином, практично кожен шостий учитель сьогодні знаходиться в пенсійному віці.