44

Зміст

Вступ …………………………………………………………………………………….. 4

Розділ I. Сутність і значення продуктивності праці

1. Поняття продуктивності праці ………………………………………………….. 6

1.2 Рівень продуктивності праці. Трудомісткість продукції ……………………… 7

Розділ II. Характеристика продуктивності праці

2.1 Методи продуктивності праці ……………………………………………………. 10

2.2 Показники продуктивності праці ………………………………………………… 15

Розділ IІІ. Класифікація факторів продуктивності праці

3.1 Вплив окремих факторів на рівень продуктивності праці ……………………... 17

3.2 Деталізована класифікація факторів для розрахунків

можливого зростання продуктивності праці на підприємстві ………………… 18

Розділ ІV. Наукова організація праці(НОП)

4.1 Основні напрями НОП …………………………………………………………… 21

4.2 Норми праці ………………………………………………………………………. 21

4.3 Методи нормування праці ………………………………………………………… 23

4.4 Економічний ефект ……………………………………………………………….. 27

Розділ V. Програми управління продуктивністю праці на підприємстві

5.1 Програми управління продуктивністю праці на підприємстві …………………. 28

Розділ VІ. Продуктивність праці як фактор соціального добробуту

6.1 Поняття добробуту і соціального добробуту ………………………………….. 32

6.2 Фактори та резерви підвищення продуктивності праці ………………………… 33

Розділ VII. Практичні розрахунки ………………………………………………… 39

Висновки і пропозиції ……………………………………………………………….. 43

Список використаної літератури ………………………………………………….. 44

Вступ

Однією з головних та найважливіших загальногосподарських та галу­зевих функцій в умовах вітчизняних ринкових реалій є раціональне викорис­тання трудових ресурсів на всіх рівнях національної економіки, що сприяти­ме виготовленню конкурентоспроможної продукції, поліпшенню економічної діяльності і зростанню прибутків працівників. Реалізація цих завдань є не­можливою без підвищення продуктивності та ефективності праці.

На даному етапі продуктивність праці є важливим планово-економічним показником, що характеризує не тільки степінь використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї ринкової системи в цілому. А це означає, що фундаментальним напрямком розвитку нової ринкової системи повинні стати стабілізація вітчизняного виробництва і ріст на цій основі продуктивності праці.

Саме підвищення продуктивності праці має для виробничо-торгівельної галузі важливе економічне значення. Воно ефективно впливає на багато показників: товарооборот, витрати обігу, фонду заборгованості плати, прибутку. Показником продуктивності праці рахується величина товарообігу на одного середньоспискового працівника в цілому, а також по окремих групах (оперативних працівниках, продавцях).

З огляду на це виникає потреба у дослідженні продуктивності праці, як чинника зростання ефективності діяльності підприємства. Вагомий внесок у дослідження категорії "продуктивність праці" зробили такі вчені-економісти: Д. П. Богиня, Г. Е. Слезінгер, К. Маркс, А. Сміт, А. Б. Бушена, В. Є. Варзара, І. І. Бока, С. Г. Струмиліна, А. К. Гастєв, П. М. Керженцев, С. Г. Струмілін, О. К. Харченко, Ю. М. Рубінський, І. В. Багрова, Ю. В. Буц, О. І. Амоша, М. Д. Прокопенко, Р. В. Гаврилов, О. Є. Германова, В. С. Астраускас, О. М. Уманський тощо.

Нехтування трудовим чинником виявляється насамперед у бракові ува­ги до проблем матеріального стимулювання. У практиці оплати праці її про­дуктивність, зазвичай, не беруть до уваги. Розбіжність особистих інтересів працівників та суспільних інтересів, а вони вимагають беззастережного враху­вання рівня продуктивності праці та раціонального використання матеріаль­них ресурсів, є однією з основних причин наших економічних негараздів.

Продуктивність праці є важливим планово-економічним показником, що

характеризує ступінь використання трудових ресурсів на підприємстві та рівень ефективності всієї ринкової системи в цілому.

Управління продуктивністю праці як складова процесу управління охоплює планування, організацію, керівництво, контроль і регулювання, які засновані на співвідношенні кількості продукції, що випускається виробничою системою, та витрат на виготовлення цієї продукції. Цей процес не менш важливий, ніж інші контрольні функції.

Управління продуктивністю вимагає ефективних контактів і розуміння ролі різних служб у створенні обсягів виробництва. Воно також потребує розгляду системи з позицій як великих, стратегічних, так і дрібніших, тактичних і навіть поточних завдань, вміння обґрунтувати зміни та оцінити їх наслідки для фірми і, що, можливо, найважливіше, здатності пов'язати підвищення продуктивності з її вимірюванням.

Співвідношення між темпами зростання продуктивності праці та ре­альною заробітною платою є однією з основних макроекономічних пропор­цій. Практика господарювання на ринкових засадах підтверджує ту незаперечну істину, що результативність будь-якої виробничо-господарської та комерційної діяльності залежить передовсім від компетентності та творчої активності управлінських кадрів, достатньо глибокого знання ними конкретної економіки, законодавчої бази та соціальних аспектів господарювання.

Розділ I. Сутність і значення продуктивності праці

1.1 Поняття продуктивності праці

Продуктивність праці служить одним із узагальнюючих показників функціонування економічної системи. Показники продуктивності праці при інших рівних умовах є основними критеріями розвитку трудового потенціалу підприємства, рівня доходів і якості життя персоналу. В сучасних умовах господарювання на кожному підприємстві повинна діяти відлагоджена система управління продуктивністю праці. Зарубіжний досвід свідчить про те, що планування продуктивності є головною умовою правильного визначення і реалізації пріоритетних цілей і завдань трудової віддачі персоналу, які повинні бути конкретними і досяжними на кожному підприємстві. Досвід високо розвинутих країн світу переконує в неможливості досягнення стійкої продуктивності при імпульсивній, випадковій реакції підприємства на проблеми внутрішнього і зовнішнього середовища. Без конкретних цілей і планів неможливо планувати ріст продуктивності праці [1, с.152].

Отже, продуктивність праці – це показник, що характеризує її ефективність і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу[2, с.63].

В економічній теорії і практиці продуктивність праці розглядається як основний науковий оціночний показник, критерій економічної ефективності виробництва, розвитку техніки, технології та організації управління. Продуктивність праці в загальному вигляді характеризується співвідношенням обсягу виробленої продукції (робіт, послуг) і витратами трудового персоналу.

Показники рівня продуктивності праці визначаються за різні одиниці робочого часу – годину, зміну, місяць, рік. У практиці господарювання використовується декілька методів виміру продуктивності праці. Різноманітність підходів до визначення рівня продуктивності праці зумовлена специфікою діяльності підприємств, метою розрахунків, вимогами органів державної статистики[1, с.152].

Продуктивність має ефективне, раціональне використання не тільки однієї праці, але й усіх інших ресурсів – капіталу, землі, сировини, матеріалів, енергії, інформації. Ось чому при визначенні політики та стратегії будь-якого підприємства аналіз продуктивності праці обов’язково передбачає співставлення останньої з рівнем використання інших факторів виробництва. Разом з тим якість більшості та продуктивності всіх цих факторів безпосередньо залежить від якості трудових ресурсів та рівня використання їх потенціалу.

1.2 Рівень продуктивності праці. Трудомісткість продукції

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляється одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал,рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції(виконання роботи чи послуги) [3, с.139].

Розрізняють продуктивність індивідуальної праці, яка відображає затрати лише живої праці працівників, і продуктивність суспільної праці, що відображає затрати праці живої та уречевленої.

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість продукції, що вироблена за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості[2, с.63].

Продуктивність праці розраховується прямими або оберненими методами, залежно від чого маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток – це кількість виробленої продукції(обсягу робіт чи послуг), що припадає на одного середньооблікового працівника за певний період. Він визначається методом прямого розрахунку:

, або (1),

де В – виробіток;

О – обсяг виробленої продукції(виконаних робіт чи наданих послуг);

Т – затрати робочого часу;

Ч – середньооблікова чисельність працюючих.

Трудомісткість – це показник, що характеризує затрати часу на одиницю продукції(тобто обернена величина виробітку):

(2),

де – трудомісткість на одиницю продукцію(робіт чи послуг) [4, с.388].

Трудомісткість продукції відображає суму затрат праці промислово-виробничого персоналу(живої праці) на виробництво одиниці продукції і вимірюється в людино-годинах(нормо-годинах). В залежності від складу затрат праці, які формують трудомісткість продукції, розрізняють наступні її види:

1. Технологічну трудомісткість(ТТ), яка включає всі затрати праці основних робітників – як відрядників, так і погодинників:

ТТ=ТВ+ТП (16),

де ТВ – затрати праці основних робітників-відрядників;

ТП – затрати праці основних робітників-погодинників.

2. Трудомісткість обслуговування виробництва( ) включає всі затрати праці допоміжних робітників.

3. Виробнича трудомісткість( ) – це всі затрати праці основних і допоміжних робітників:

.

4. Трудомісткість управління виробництвом(ТУ) включає затрати праці керівників, спеціалістів, службовців.

5. Повна трудомісткість(Т) – це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

або

або

За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну, планову трудомісткість.

Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з чинними нормами.

Фактична трудомісткість визначає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт.

Планова трудомісткість характеризує затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва [4, с.389-390].

Необхідно відзначити, що при визначенні трудомісткості на підставі розрахунку суспільних затрат праці суттєве значення має редукція праці, яку треба враховувати. Затрати живої і минулої праці можуть бути приведені до співставленого виду в тому випадку, якщо вони приведені до простої праці: відносно складна праця означає тільки возведену в ступінь або помножену просту працю, або меншу кількість складної праці, яка дорівнює більшій кількості простої.

Оскільки виміряти і оцінити складність праці безпосередньо не вдається, рекомендується встановлювати редукцію на підставі заробітної плати, тарифних розрядів або тарифних ставок, рівня продуктивності праці за даними про затрати на підготовку кваліфікованої робочої сили.

Незважаючи на різноманітність методологічних і методичних розробок щодо визначення повної трудомісткості в народному господарстві, вони поки що не отримали широкого застосування. У промисловості, наприклад, це пояснюється широкою номенклатурою виробництва виробів, наявністю галузей, які випускають складну продукцію зі значною питомою вагою кооперованих поставок, що створює перешкоди при розрахунку повної трудомісткості.

Розділ II. Характеристика продуктивності праці