4. Гарантії прав і свобод людини і громадянина

Найвищою гарантією прав і свобод людини і грома­дянина є конституційний лад України, заснований на не­ухильному дотриманні Конституції України та законів України, приписах природного права та загальновизна­них принципах і нормах міжнародного права.

Згідно принципу гарантованості прав і свобод люди­ни і громадянина закріплення найважливіших з них у Конституції України здійснюється одночасно з фікса­цією відповідних гарантій як безпосередньо в статтях Конституції, так і в чинному законодавстві.

Суб'єктом, на якого покладаються обов'язки щодо га­рантування прав і свобод людини і громадянина, є дер­жава. Роль держави як головного гаранта прав і свобод людини і громадянина випливає зі змісту ст. ст. З, 22, 42, 49, 51, 53 та інших статей Конституції України і ця функція реалізується за допомогою різних пра­вових засобів через усю систему органів державної влади.

Особливе місце в цій системі займає Президент Ук­раїни ─ гарант прав і свобод людини і громадянина (ст. 102). Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод людини і громадянина через відповідну законо­давчу діяльність (ст. 92), призначає на посаду та звіль­няє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 101). Кабінет Міністрів України вжи­ває заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ст. 116).

Парламентський контроль за додержанням консти­туційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдик­ції на постійній основі здійснює Уповноважений Верхо­вної Ради України з прав людини. Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав люди­ни» від 23 грудня 1997 р. визначає, що метою парла­ментського контролю, який здійснює Уповноважений, є:

1) захист прав і свобод людини і громадянина, прого­лошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;

2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, органами міс­цевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами;

3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;

4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;

5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

6) запобігання будь-яким формам дискримінації що­до реалізації людиною своїх прав і свобод;

7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Уповноважений представляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами держа­вної влади, органами місцевого самоврядування, об'єд­наннями громадян, підприємствами, установами, органі­заціями незалежно від форми власності та їх посадовими і службовими особами, які порушували своїми діями (бездіяльністю) права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина.

У разі необхідності Уповноважений може представи­ти Верховній Раді України спеціальну доповідь (допові­ді) з окремих питань додержання в Україні прав і свобод людини і громадянина.

Важливу роль у гарантуванні прав і свобод людини і громадянина в правовій державі відіграють суди. Право­ва держава ─ це держава, влада якої має певні межі, встановлені конституцією, і саме суд виступає важливою гарантією дотримання цих меж¹. Згідно ст. 55 Конститу­ції України права і свободи людини і громадянина захи­щаються судом. При цьому судовий захист прав і свобод людини і громадянина здійснюють як суди загальної юрисдикції, та і Конституційний Суд України. Так, За­кон «Про Конституційний Суд України» (ст. 43) пере­дбачає, що суб'єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним Судом України у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи. Конституційне звернення ─ це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забез­печення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

Водночас, функції щодо створення належних умов для реалізації прав, свобод і обов'язків виконують не лише органи державної влади. Відповідну роль відігра­ють також органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян.

В юридичній літературі розрізняють соціально-економічні, політичні та юридичні гарантії².

Соціально-економічні гарантії передбачають наяв­ність відповідного середовища і матеріальної основи, які б забезпечили реалізацію прав, свобод і обов'язків, на­приклад, соціальної стабільності, динамічної економіки, відповідних виробничих потужностей, належної інфра­структури.

Під політичними гарантіями розуміють: відповідним чином орієнтовану політику держави, її спрямованість на формування умов із забезпечення належного рівня життя людини; стабільність політичних структур;

належний рівень політичної культури в суспільстві.

Юридичні (спеціальні) гарантії охоплюють усі пра­вові засоби, які забезпечують реалізацію прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. При цьому, крім внутрішньодержавних. Конституція України передба­чає також і міжнародно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина. Так, відповідно до ч. 4 ст. 55 Конституції кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнарод­них судових установ чи до відповідних органів міжна­родних організацій, членом або учасником яких є Украї­на. З цього конституційного положення випливає, що право звертатися зі скаргою до міжнародних організа­цій обумовлено наявністю відповідних міжнародних договорів України, і може бути використане лише після того, як будуть вичерпані всі національні засоби право­вого захисту.

Сучасний міжнародно-правовий механізм захисту прав і свобод людини включає міжнародні організації і установи, що безпосередньо займаються розглядом

питань, пов'язаних з порушенням прав і свобод людини, а саме:

1. Центр з прав людини Економічної і Соціальної Ра­ди ООН.

2. Комісія з прав людини ООН.

3. Спеціальні органи ООН ─ Комітет з прав людини (міжнародний пакт про громадянські і політичні права), Комітет з економічних, соціальних і культурних прав (Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культу­рні права), Комітет з прав дитини (Конвенція про права дитини), Комітет з ліквідації расової дискримінації (Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримі­нації), Комітет проти застосування катувань (Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання).

4. Верховний комісар ООН із заохочення і захисту всіх прав людини (з прав людини).

5. Європейська комісія з прав людини.

6. Європейський Суд з прав людини.

За розпорядженням Верховного комісара ООН з прав людини встановлено «лінію прямого зв'язку з питань прав людини» ─ постійно діючу лінію факсимільного зв'язку, яка дозволяє Центру з прав людини ООН контролювати надзвичайні ситуації в галузі порушень прав людини. Лінія прямого зв'язку доступна для жертв по­рушень прав людини, для їх родичів та неурядових організацій.

Номер факсу лінії прямого зв'язку (HUMAN RIGHTS FAX LINE) у Женеві, Швейцарія:

(41) (22) 917-0092.

Правовий статус іноземців в Україні

До складу населення України, як сукупності людей, що проживають у межах території України і підлягають її юрисдикції, крім громадян України входять також іно­земці та особи без громадянства (апатриди). В законо­давчих актах України та в юридичній літературі термін «іноземці» застосовується неоднозначне. Так, Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 року використовує цей термін як родовий ─ під іно­земцями в ньому розуміються всі особи, які не мають громадянства України, тобто іноземні громадяни та особи без громадянства.

Конституція України розмежовує поняття «інозе­мець» та «особа без громадянства», відносячи до перших фактично лише іноземних громадян (ст. 26). Таким чи­ном, згідно Конституції України під іноземцем слід ро­зуміти будь-яку особу, яка проживає або перебуває на території України, не є громадянином України і має до­кази своєї належності до громадянства (підданства) іноземної держави. Відповідно, особи без громадян­ства ─ це особи, які проживають або перебувають на території України і не є громадянами України та не мають достовірних доказів своєї належності до грома­дянства (підданства) іноземної держави.

Правовий статус іноземців в Україні визначають Конституція України, Закон України «Про правовий ста­тус іноземців» від 4 лютого 1994 року. Закон України «Про біженців» від 24 грудня 1993 року, інші нормативні акти України та міжнародні договори України.

Основний принцип, на основі якого встановлюється правовий статус іноземців в Україні, закріплений в ст. 26 Конституції: іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користу­ються тими самими правами і свободами, а також не­суть такі самі обов'язки, як і громадяни України, ─ за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Тим самим Конституція України закріплює націо­нальний правовий режим іноземців в Україні¹. Цей ре­жим характеризується такими рисами:

1) він носить загальний (неперсоніфікований) харак­тер, тобто поширюється на всі категорії іноземців, хоча правовий статус окремих з них може мати певні особливості;

2) іноземці користуються тими ж правами і вико­нують ті ж обов'язки, що і громадяни України;

3) дія національного режиму по відношенню до іноземців має певні межі: вони повністю не прирівнюються в правах і обов'язках до громадян України.

Так, іноземці не користуються в Україні більшістю політичних прав (не можуть об'єднуватися в політичні партії; не беруть участі в управлінні державними спра­вами; не мають виборчих прав; не можуть брати участі у референдумах; не мають права рівного доступу до дер­жавної служби; на них не розповсюджується обов'язок відбувати військову службу тощо), мають менший у по­рівнянні з громадянами України обсяг економічних, со­ціальних та культурних прав (не мають права користува­тися об'єктами права державної та комунальної власнос­ті, права на захист від незаконного звільнення, права на соціальний захист, права безоплатно здобути вищу осві­ту тощо);

4) національний правовий режим має безумовний ха­рактер ─ він поширюється на іноземців незалежно від того мають чи ні громадяни України подібні права у від­повідних країнах.

Правовий статус різних категорій іноземців має певні особливості. Це, зокрема, стосується:

• іноземців, які іммігрували в Україну на постійне проживання (дозвіл на це згідно ст. З Закону «Про пра­вовий статус іноземців» можуть отримати лише ті іно­земці, які мають в Україні законне джерело існування; перебувають у близьких родинних стосунках з грома­дянами України; перебувають на утриманні грома­дян України; мають на своєму утриманні громадян Ук­раїни);

• іноземців, які іммігрували в Україну для тимчасо­вого працевлаштування;

• політемігрантів (іноземців, яким надано притулок на території України);

• біженців;

• осіб, які користуються дипломатичними і консуль­ськими привілеями та імунітетами;

• іноземців, які перебувають на території Украї­ни на підставах, передбачених міжнародними договора­ми України (наприклад, військовослужбовці іноземних держав);

• нелегальних мігрантів.

У повному обсязі надані Конституцією та чинним законодавством України права і свободи можуть реалі­зувати лише ті іноземці, які постійно проживають в Україні.

Юрисдикція України не поширюється на іноземців, які мають відповідно до міжнародних договорів дипломатичні або консульські привілеї та імунітети. Їх наяв­ність означає: недоторканність особи, недоторканність житла, імунітет від юрисдикції, фіскальний імунітет, ми­тні привілеї тощо.

До іноземців, які користуються повним імунітетом від юрисдикції України, відносяться: глави дипломатич­них представництв, члени дипломатичного персоналу представництв, члени сімей глав дипломатичних пред­ставництв і члени сімей дипломатичного персоналу пред­ставництв, представники іноземних держав (глави дер­жав, урядів тощо), члени парламентських і урядових де­легацій, співробітники деяких міжнародних організацій. Проте на цих осіб не розповсюджується імунітет від цивільної юрисдикції в тих випадках, якщо вони вступа­ють у цивільно-правові відносини як приватні особи з відповідними позивами за умови, що це виходить за ме­жі їх офіційних функцій.

Частковим імунітетом від юрисдикції України ко­ристуються: глави консульських представництв, кон­сульські посадові особи, члени їх сімей, співробітники адміністративно-технічного персоналу дипломатичного представництва, дипломатичні кур'єри тощо. Ці особи користуються привілеями та імунітетами лише стосовно їх службової діяльності.

Особливий статус на території України мають бі­женці.

Біженці ─ іноземці, які внаслідок обґрунтованих по­боювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, ставлення до релігії, громадянства, на­лежності до певної соціальної групи або політичних пе­реконань вимушені залишити територію держави, гро­мадянами якої вони є (або територію країни свого постійного проживання), і не можуть або не бажають користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначе­них побоювань, та щодо яких в порядку та за умов, визначених Законом України «Про біженців», прийнято рішення про надання їм статусу біженців.

Закон України «Про біженців» від 24 грудня 1993 ро­ку визначає:

• порядок порушення клопотання про надання стату­су біженця;

• умови, за яких статус біженця не надається;

• порядок вирішення питань про надання, втрату та позбавлення статусу біженця;

• права і обов'язки біженця.

Біженці, на відміну від інших іноземців, не користу­ються дипломатичним захистом своєї держави та не пов'язані з ним будь-якими зобов'язаннями, вони мають право на отримання різної допомоги. Крім того, біже­нець не може бути висланий або примусово повернутий до держави, де він може стати жертвою переслідувань. Підтверджує факт надання особі в Україні статусу біжен­ця посвідчення біженця, положення про яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 року № 153.

Іноземці та особи без громадянства можуть в'їжджа­ти в Україну та виїжджати з України за дійсними націо­нальними паспортами або документами, які їх замінюють. При цьому вони повинні одержати в'їзну та виїзну візи, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України.

Закон «Про правовий статус іноземців» передбачає умови, за яких в'їзд в Україну та виїзд з України інозем­ців не дозволяється (ст. ст. 25, 26). Зокрема, в’їзд в Україну не дозволяється, якщо він буде суперечити ін­тересам безпеки України, охорони громадського поряд­ку, якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в країні тощо. Виїзд іноземців з України може бути заборонено у випадках: коли щодо них ведеться дізнання чи попереднє слідство або кримі­нальна справа розглядається судом; у разі засудження за вчинення злочину; коли такий виїзд суперечить інтересам забезпечення безпеки України тощо.

Іноземці на території України несуть відповідаль­ність на загальних підставах. Іноземцю, який порушує законодавство України, якщо ці порушення не передба­чають адміністративної або кримінальної відповідально­сті, може бути скорочено термін перебування в Україні. За рішенням органу внутрішніх справ або Служби безпе­ки України іноземець може бути видворений за межі України, якщо його дії суперечать інтересам забезпечен­ня безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; якщо він грубо порушив законодавство про правовий статус іно­земців.

Іноземець зобов'язаний покинути територію України у термін, зазначений у рішенні про видворення. Іноземці, які ухиляються від виїзду, підлягають із санкції проку­рора затриманню і видворенню у примусовому порядку. Затримання допускається лише на термін, необхідний для видворення.

Згідно Закону «Про правовий статус іноземців» (ст. 32) витрати, пов'язані з видворенням іноземці, відшкодову­ють іноземці, які підлягають видворенню, або фізичні, юридичні особи, які приймають цих іноземців, влашто­вують їх незаконні в'їзд, проживання, працевлаштуван­ня, сприяють в ухиленні від виїзду після закінчення тер­міну перебування.

Розділ V

НАРОДНЕ ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ

(ВИБОРИ, РЕФЕРЕНДУМ)