3. Республіканська форма правління

Форма правління – це певний спосіб організації верховної влади в державі, який характеризується струк­турою, порядком формування, компетенцією вищих органів державної влади, встановленим порядком взаємо­відносин між ними, ступенем участі населення в їх фор­муванні. Форма правління є найважливішим елементом форми держави.

Головною, визначальною ознакою форми правління є конституційно-правовий статус глави держави. В за­лежності від статусу глави держави сучасні держави за формою правління поділяються на дві групи – монархії та республіки.

Монархія (гр. monarchia – єдиновладдя, єдинодер­жавність) – форма правління, за якої найвища державна влада повністю або частково зосереджена в руках мо­нарха – одноосібного глави держави, який здійснює вла­ду за власним правом, а не на підставі делегування. Як правило, влада монарха є довічною і передається в спадщину.

Республіка (лат. res./publica від res — справа, publicus — суспільний, всенародний) – форма правління, за якої всі вищі органи державної влади або обираються громадянами на певний строк, або формуються предста­вницькими установами. Переважна більшість держав світу сьогодні мають республіканську форму правління (більше як 140 із 200). Конституція України (ч. 1 ст. 5) також закріплює республіканську форму правління Ук­раїни.

Загальними ознаками республіканської форми прав­ління є:

• виборність глави держави та інших верховних ор­ганів державної влади на певний строк;

• здійснення державної влади не за власним правом, а за дорученням народу;

• юридична відповідальність глави держави у випад­ках, передбачених законом;

• обов'язковість рішень верховної державної влади для всіх інших органів державної влади;

• переважний захист інтересів громадян держави, взаємна відповідальність людини і держави.

Конституційній теорії та сучасній практиці державного будівництва відомі три основні види республік:

парламентська, президентська та квазіпрезидентська (напівпрезидентська або змішана). Вони розрізняються порядком обрання президента, статусом та порядком формування уряду, характером відповідальності уряду тощо.

Парламентська республіка характеризується тим, що парламент є повновладним органом, який формує уряд, що несе перед ним політичну відповідальність, і обирає главу держави (президента або колегіальний ор­ган, що здійснює функції глави держави)¹, який фактич­но виконує лише представницькі функції (модель «гнуч­кого розподілу влад»). Головною ознакою парламент­ської республіки є політична відповідальність уряду пе­ред парламентом.

Президентська (дуалістична) республіка характе­ризується тим, що глава держави – президент – обирає­ться непарламентським шляхом і одночасно є главою виконавчої влади. В президентській республіці найбільш послідовно проводиться в життя принцип розподілу влад (модель «жорсткого розподілу влад»: президент не може достроково припиняти повноваження парламенту, а остан­ній не має права усувати з посади міністрів шляхом во­туму недовіри), а відносини між законодавчою та вико­навчою гілками влади будуються відповідно до принци­пу стримувань і противаг.

У класичній президентській республіці уряд, як коле­гіальний орган з власним конституційно-правовим стату­сом, як правило, відсутній (наприклад, США). Виконавчу владу одноосібне здійснює президент, якому підпоряд­ковані, кожний окремо, міністри. Головною ознакою президентської форми правління є відсутність відпові­дальності виконавчої влади перед парламентом.

З практики державного будівництва зарубіжних країн відомі також суперпрезидентські, президентсько-моністичні та президентсько-мілітаристські респуб­ліки.

Квазіпрезидентська (напівпрезидентська або зміша­на) республіка характеризується рисами як парламентської, так і президентської республіки з превалюванням ознак останньої. Практика державного будівництва різ­них країн світу знає різні приклади такого поєднання. Найбільш поширеними є два варіанти:

1) президент, як і в президентській республіці, обира­ється громадянами, він поєднує функції глави держави і глави виконавчої влади, але виконавчу владу здійснює не одноосібне, а спільно з урядом, який має самостійний конституційно-правовий статус і повинен отримати довіру парламенту. Подібна форма правління, зокрема, була характерна для України в період від 5 лютого 1991 року до підписання 8 червня 1995 року Конституційного До­говору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конститу­ції України;

2) всенародне обраний президент формує (за певної участі парламенту) уряд, що відповідальний перед ним, але безпосередньо не входить до законодавчої, виконавчої та судової гілок влади і займає в системі розпо­ділу влад окреме, особливе місце. Уряд за такої моделі наділяється статусом вищого органу в системі органів виконавчої влади і підзвітний та підконтрольний пар­ламенту.

Ст. 5 Конституції України закріплює республіканську форму правління, не конкретизуючи її. Аналіз розділів Конституції, в яких визначається статус вищих органів державної влади, дає можливість зробити висновок, що в Україні реалізовано квазіпрезидентську (напівпрезидентську) форму правління в її другому варіанті.