В. В. КРАВЧЕНКО

Конституційне

НАВЧАЛЬНИЙ

ПОСІБНИК

КИЇВ АТІКА 2000

ББКХ620

К772

Рекомендовано до друку Вченою радою

Інституту економіки, управління та господарського права

Рецензенти:

Я. В. Копєйчиков - доктор юридичних наук, професор.

М. О. Пухтинський — кандидат юридичних наук, доцент.

Кравченко В. В.

К772 Конституційне право України. Навчальний посіб­ник. - К.: Атіка, 2000- 320 с.

ISBN 966-7714-13-6

Пропонований навчальний посібник містить аналіз і роз'яснення основних термінів і понять, які використовуються сучасною наукою конституційного права. Їх розташовано відповідно до системи курсу «Конституційне право України», що викладається в юридичних вузах та на юридичних факультетах вищих навчальних закладів України.

Тлумачення термінів подасться в теоретико-правовому контексті. Деякі визначення, як і послідовність компонування матеріалу, мають дискусійний характер, що, зокрема, пов'язане з недостатнім рівнем розробки вітчизняною наукою конституційного права

Видання розраховане на студентів вищих юридичних навчальних закладів, абітурієнтів, учнів середніх навчальних закладів системи Міністерства освіти України, які мають спеціальні юридичні класи, усіх, хто цікавиться проблемами конституційно-правового розвитку України.

ББК Х620

Видавництво «Атіка», 2000

В. В. Кравченко, 2000

ISBN 966-7714-13-6

ВСТУП

У процесі розбудови незалежної Української держави, становлення конституційного ладу, творення Конституції України 1996 року вже набуто значного досвіду державно-правового розвитку. ВІН, у свою чергу, потребує відповідної наукової розробки термінологічного апарату, що ним оперує наука конституційного права, та його роз'яснення. На жаль, сучасний стан освітянської діяльності позначений майже пов­ною відсутністю нових підручників і навчальних посібників вітчизняних авторів з дисципліни «Конституційне право Ук­раїни». А в джерелах радянських часів зміст конституційно-правових термінів або взагалі не розкривався, або ж їх тлума­чення подавалося з позиці) радянської Ідеологічної інтерпре­тації, що суттєво спотворювало їх суть.

Ці обставини і спонукали автора підготувати навчальний посібник, який би дозволив усім бажаючим засвоїти основні терміни і поняття науки конституційного права. Даний посіб­ник базується на конституційних та інших нормативно-правових приписах, які стосуються організації конституційного ладу України, прав та свобод людини і громадянина, консти­туційно-правового статусу органів державної влади, засад мі­сцевого самоврядування в Україні тощо.

Мета видання - надання допомоги студентам, слухачам та курсантам юридичних навчальних закладів в оволодінні суча­сною конституційно-правовою термінологією.

Матеріал у посібнику подано відповідно до програми ви­щих навчальних закладів, в основу якої покладено структуру Конституції України, за такими розділами:

1. Загальна характеристика галузі конституційного права України. Наука конституційного права.

2. Основи вчення про конституцію.

3. Загальні засади конституційного ладу України.

4. Основи правового статусу людини і громадянина.

5. Народне волевиявлення (вибори, референдум).

6. Конституційна система органів державної влади України.

7. Конституційно-правовий статус Верховної Ради України.

8. Конституційно-правовий статус Президента України

9. Конституційно-правовий статус органів виконавчої влади.

10. Конституційно-правові основи судової системи та ор­ганів прокуратури.

11. Конституційно-правові основи місцевого самовряду­вання в Україні.

Зрозуміло, що галузь конституційного права не вичерпує­теся лише Конституцією України. Але, на думку автора, такий підхід дозволяє краще засвоїти внутрішню логіку Конституції України як цілісного правового документу, послідовність за­кріплення в ній різних інститутів та їх зміст.

Деякі із запропонованих у виданні визначень можуть мати певні заперечення з боку деяких вчених-конституціоналістів. Це цілком природно, адже сучасна вітчизняна наука консти­туційного права знаходиться на етапі становлення і якісного оновлення, що якраз і зумовлює наукові дискусії.

Суттєво ускладнила роботу над посібником нестабільність конституційно-правового законодавства, пов'язана із необхід­ністю приведення його у відповідність до Конституції Украї­ни 1996 року. У зв'язку з цим виклад ряду питань навчальної дисципліни супроводжується аналізом лише конституційних положень.

Розділ І

Загальна характеристика галузі конституційного права україни. Наука конституційного права

1. Поняття, предмет

та метод галузі конституційного права

Термін «конституційне право» використовується у правознавстві для позначення трьох явищ: по-перше, відповідної галузі національного права держави, по-друге, галузевої юридичної науки і, по-третє, навчальної'. дисципліни в системі вищої освіти.

Конституційне право України (у Його першому зна­ченні) - це провідна галузь національного права України, що являє собою сукупність правових норм, які регулю­ють основні відносини владарювання у суспільстві (від­носини народовладдя), встановлюючи при цьому належ­ність публічної влади (державної влади та місцевого са­моврядування), її організацію та гарантії основних прав і свобод людини і громадянина.

В літературі висловлювалися різні точки зору щодо позначення даної галузі права. Так, поряд із терміном «конституційне право» використовується також термін «державне право» що має досить давні Історичні корені. Так, ще у XVIII сторіччі розпочалася дискусія між при­хильниками різних термінів. При цьому термін «держав­не право» мав символізувати необмеженість державної влади, в той час, як термін «конституційне право» - де­мократичну організацію державної влади, її обмеженість конституцією.

Сьогодні лише в деяких країнах використовується термін «державне право», а в сучасній юридичній літера­турі застосування того чи іншого терміну пов'язується з наявністю або відсутністю конституційного ладу¹. Прин­ципова відмінність між конституційним та державним

правом полягає в тому, що конституційне право встанов­лює устрій конституційної держави, тобто належну організацію публічної влади, – таку, за якої забезпечуєть­ся надійний захист прав людини і громадянина та розпо­діл влад. Термін «державне право», на відміну від термі­ну «конституційне право», має більш загальний характер і використовується для окреслення системи правових норм, що визначають устрій як конституційної, так і неконституційної (тобто неналежним чином організованої) держави.

В той же час висловлюється думка і щодо різного предметного значення цих термінів – державне право, норми якого встановлюють державний лад, за предметом правового регулювання не збігається з конституційним правом, останнє більш об'ємне і охоплює також питання власності, сім'ї, духовного життя тощо.

У вітчизняній літературі одностайно підтримується точка зору щодо доцільності іменування провідної галузі національного права України конституційним правом. Такий підхід відображає особливості сучасного етапу розвитку нашої держави і суспільства, який характеризу­ється формуванням демократичної, соціальної і правової держави та інститутів громадянського суспільства.

Предметом галузі конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, які виникають у різ­них сферах життєдіяльності суспільства у зв'язку з орга­нізацією та здійсненням публічної влади. В цілому їх можна поділити на дві основні сфери:

1. Відносини між людиною і громадянином, колекти­вами людей та державою, її органами, органами місцево­го самоврядування.

2. Відносини, що визначають устрій держави, належ­ну організацію державної влади та засади місцевого са­моврядування.

Ці відносини характеризуються певною специфікою:

• вони складаються в усіх найважливіших сферах життєдіяльності суспільства;

• виступають як базові в політичній, економічній, со­ціальній та духовній сферах, визначають загальні засади та принципи політичного, економічного та соціального устрою, цілісність та єдність суспільства.

Структуру предмету галузі конституційного права України складають:

1) відносини політичного характеру, що характери­зують якісні риси держави - державний суверенітет, форму правління, форму державного устрою, державний режим, належність і суб'єкти державної влади, форми та механізм її здійснення, загальні засади організації та функціонування політичної системи;

2) найважливіші економічні відносини, що є основою економічної системи держави (економічною передумо­вою владарювання) і характеризують існуючі у суспіль­стві форми власності, ступінь гарантованості захисту прав власника, способи господарської діяльності, систе­му забезпечення соціальних потреб членів суспільства в галузях освіти, культури, охорони здоров'я тощо;

3) відносини, що характеризують принципові взає­мозв'язки держави з особою і складають основи правово­го статусу (правового становища) людини і громадянина. Зокрема це відносини, що визначають: а) належність особи до громадянства України; б) характер становища особи в суспільстві та принципи її взаємозв'язків з дер­жавою; в) основні права, свободи і обов'язки особи та ступінь їх гарантованості з боку держави тощо;

4) відносини з приводу організації і діяльності орга­нів державної влади України, взаємозв'язок найголов­ніших ланок державного апарату;

5) відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов'язані із державно-територіальним і адміністративно-територіальним устроєм України;

6) відносини, що визначають засади і принципи ор­ганізації та функціонування місцевого самоврядування в Україні, діяльності органів місцевого самоврядування.

З огляду на предмет конституційного права України можна зробити висновок, що воно посідає провідне місце в системі національного права України. Саме з конституційного права починається формування всієї системи права України, всіх його галузей.

В юридичній літературі радянського періоду доміну­вала точка зору, що конституційне (державне) право ре­гулює відносини між людиною і суспільством, встанов­лює засади суспільного ладу. Це суперечить сучасним поглядам на взаємовідносини суспільства і держави. Так, громадянське суспільство не залежить від держави і стоїть над нею, що виключає можливість закріплення в конституційному праві управління суспільства державою. Конституційне право впливає на суспільні відноси­ни з допомогою притаманних йому прийомів та засобів, які називаються методами конституційного права (конс­титуційно-правового регулювання).

Метод конституційно-правового регулювання – це сукупність прийомів і засобів, з допомогою яких упоряд­ковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузі конституційного права.

У конституційній державі можуть застосовуватися ли­ше правові методи впливу на суспільні відносини. Зокре­ма, в конституційно-правовому регулюванні використо­вуються такі методи, як встановлення прав учасників сус­пільних відносин, покладання обов'язків та відповідальності, дозвіл або заборона здійснювати ті чи інші дії тощо.

Конкретні методи визначаються характером припису конституційно-правових норм. Так, уповноважуючі нор­ми конституційного права містять установлення, які за­кріплюють повноваження відповідних суб'єктів. Напри­клад, згідно Конституції України «контроль за викорис­танням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата» (ст. 98). Досить поширеним у конституційному праві е метод зобов'язання. Наприклад, Конституція України пе­редбачає, що «кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не пося­гати на права і свободи, честь і гідність інших людей» (ст. 68). Ця конституційна норма закріплює обов'язок суб'єктів визначати свою поведінку відповідно до вста­новленого припису.

Метод дозволяння не пов'язаний зі встановленням припису уповноважуючого характеру. Такий спосіб кон­ституційно-правового регулювання дає можливість від­повідному суб'єкту діяти за тих чи інших обставин на свій розсуд. Наприклад, «Верховна Рада України за про­позицією не менш як однієї третини народних депутатів України, від її конституційного складу, може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів Украї­ни та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Мініст­рів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України» (ст. 87 Конституції України).

У конституційному праві використовується також метод заборони: «цензура заборонена» (ч. 3 ст. 15 Конс­титуції України); «на території України забороняється

створення і функціонування будь-яких збройних форму­вань, не передбачених законом» (ч. 6 ст. 17 Конституції України). У даному випадку суб'єктам конституційного права забороняються відповідні дії.

Застосування різних методів конституційно-право­вого регулювання дозволяє забезпечити стабільне функ­ціонування інститутів публічної влади, гарантує реальне народовладдя, права і свободи людини і громадянина.

У цілому метод конституційного права характеризує­ться:

1) загальним характером;

2) максимально високим юридичним рівнем;

3) імперативним характером;

4) універсальним характером;

5) установчим характером;

6) поєднанням прямого і опосередкованого регулю­вання¹.