70. Правові форми, підстави набуття права власності на землю.

Право власності на землю — це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати в приватній, комунальній та державній власності.

Суб'єкти права власності на землю:

а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

- придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

- безоплатної передачі із земель державної та комунальної власності;

- приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування тощо.

Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;

в) прийняття спадщини;

г) виникнення інших підстав, передбачених законом. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:

а) передачі їм земель державної власності;

б) примусового відчуження земельних ділянок у власників із мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

в) прийняття спадщини;

г) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом. Держава набуває права власності на землю у разі:

а) відчуження земельних ділянок у власників із мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

в) прийняття спадщини;

г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами; ґ) конфіскації земельної ділянки.

Окрім права власності Земельний кодекс передбачає право користування, оренди, сервітуту та інші права відносно землі.

71. Правове регулювання охорони земель.

Правова охорона земель — це система юридичних заходів, спрямованих на збереження земель, відновлення і збільшення їх родючості. За своєю суттю правова охорона земель є комплексними правовідносинами.

Правова охорона земель — проблема багатогранна. Вона вирішується за допомогою різних правових засобів. Відправною точкою у здійсненні охорони земель є розробка і прийняття нормативно-правових актів і норм, спрямованих на їх раціональне використання і охорону. Для цього необхідно мати чітку внутрішньо узгоджену систему правових норм, інакше вимога дотримання законності виявиться необґрунтованою, такою, що втратила практичний зміст.

У чому конкретно полягає суть початкового етапу в забезпеченні охорони земель?

По-перше, у нормативно-правових актах закріплюється правове положення земель, причому положення кожної із складових частин земельного фонду (земель сільськогосподарського призначення, земель міст та інших населених пунктів, земель промисловості, транспорту тощо), визначаються права й обов'язки конкретних власників землі і землекористувачів.

По-друге, у нормативно-правових актах міститься вимога до державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян неухильно дотримуватися норм земельного законодавства.

По-третє, у нормативно-правових актах викриваються і засуджуються порушення прав власників земельних ділянок і землекористувачів, невиконання вимог законодавства про охорону земель; визначаються заходи з їх усунення; передбачається відповідальність винних.

По-четверте, у нормативно-правових актах містяться заходи профілактичного характеру, які сприяють запобіганню правопорушень у галузі охорони земель.

По-п'яте, у правових актах містяться заходи, що стимулюють належну охорону земель.

Роботу по втіленню правових актів у життя проводять органи державної влади й управління, правоохоронні органи, власники землі та землекористувачі.

Поняття охорони земель включає в себе і юридичну відповідальність, що виникає лише на певному етапі розвитку охоронних правовідносин, тому що пов'язана з відповідним порушенням законодавчих актів. Усі інші заходи охорони виконують свою роль і за відсутності правопорушень. Тому при конструюванні загального поняття охорони земель міру відповідальності не можна змішувати з іншими правоохоронними заходами. Це доводиться повторювати не лише з практичних, а й з теоретичних міркувань, оскільки в роботах деяких авторів простежується ототожнення поняття відповідальності з. поняттям охорони, що призводить до необґрунтованого розширення сфери примусу.

Охорона земель досягається не тільки за допомогою, санкцій, а й за допомогою матеріальних стимулів. Як ті, так і інші зацікавлюють, заохочують до цього. Засоби охорони, які стимулюють належну поведінку, зі зростанням рівня свідомості і вихованості людей будуть поступово витісняти і заміняти собою міри відповідальності, тобто засоби охорони стримуючого характеру.

Отже, міцність правової охорони земель однаковою мірою залежить від: якості та своєчасності розробки і прийняття правових актів і норм, направлених на охорону земель; забезпечення проведення їх у життя; міри стимулювання належної поведінки суб'єктів земельних відносин; створення умов, які б виключали порушення земельного законодавства; неухильного втілення в життя принципу неминучості відповідальності за вчинене правопорушення. Лише у взаємодії названі заходи складають поняття правової охорони земель.