68. Правові форми відшкодування збитків за порушення екологічного законодавства.

Види відповідальності за екологічні правопорушення Згідно зі ст. 68. Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Кримінальна відповідальність встановлена за найбільш соціально небезпечні діяння у сфері природокористування і охорони навколишнього середовища, передбачені Кримінальним кодексом України, — екологічні злочини.

У вигляді санкцій за екологічні злочини застосовуються штраф, позбавлення права займатися певною діяльністю або посідати певні посади, виправні роботи, арешт, обмеження свободи, позбавлення волі на певний термін та ін.

Адміністративна відповідальність встановлена за винні протиправні діяння, що порушують встановлений екологічний правопорядок і передбачені нормами адміністративного законодавства. Заходами адміністративних стягнень служать попередження, штраф, конфіскація знарядь здійснення правопорушення, позбавлення спеціальних прав (наприклад, права полювання).

Цивільно-правова відповідальність за екологічні правопорушення передбачається Цивільним кодексом України та іншими нормативними актами.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

69. Земля як об’єкт правовідносин. Суб’єкти права власності на землю.

Відповідно до статей 13, 14, 41, 142 Конституції України поняття "земля" вживається у кількох значеннях, а саме як: об’єкт права власності Українського народу; об’єкт права власності громадян, юридичних осіб і держави; об’єкт права територіальної громади; об’єкт особливої охорони з боку держави (національне багатство).

Об’єктом будь-яких правовідносин є матеріальні або нематеріальні блага, щодо яких виникають суспільні відносини. Об’єктом земельних відносин виступає земля (земельна ділянка). Згідно ст. 2 Земельного кодексу України, об’єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Разом з тим, за межами її території Україна може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.

За основним цільовим призначенням землі поділяються на такі категорії:

- землі сільськогосподарського призначення

- землі житлової та громадської забудови

- землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення

- землі оздоровчого призначення;

- землі рекреаційного призначення

- землі історико-культурного призначення

- землі лісового фонду

- землі водного фонду

- землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Законом закріплені наступні форми власності на землю:

- Державна

- Комунальна

- Колективна

- Приватна

Усі форми власності є рівноправними.

Суб'єктами права державної власності на землю як об'єкта господарювання виступають держава в цілому (державна власність), територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах (комунальна власність). До їхньої комунальної спільної власності належить і земля, що перебуває в управлінні районних і обласних рад.

Отже, суб'єктами права власності на землі господарського призначення є: громадяни України; юридичні особи, у тому числі створені як об'єднання громадян України; держава в особі органів державної влади; територіальні громади сіл, селищ, міст і районів у містах в особі органів місцевого самоврядування.

Суб'єктами управління землями, що належать до спільної власності територіальних громад населених пунктів, є районні та обласні ради.