III. Земельно-оціночні роботи

3.1 Природно-сільськогосподарське районування території.

Природно – сільськогосподарське районування служить основою розробки різних видів галузевих і спеціалізованих районувань, особливо земельно – оціночного районування території, яке проводиться, як правило, на обласному рівні.

В Україні виділено 197 природно – сільськогосподарських районів, межі яких співпадають з межами територій сільських рад за станом на момент виконання робіт.

Найбільш досконала форма обліку кліматичних умов – природно-кліматичне районування території, яке враховує наступні показники: теплозабезпеченість; вологозабезпеченість; ступінь континентальності клімату; умови перезимівлі рослин; особливість природної рослинності; рельєф місцевості; повторюваність несприятливих явищ, які наносять збитки сільському господарству (пилові бурі, градобиття, зливові дощі тощо).

Природно – сільськогосподарська зона – основна одиниця районуванн, що характеризується певним балансом тепла і вологи за вегетаційний період, особливостями грунтоутворення і живлення рослин. Це відповідає конкретним типам грунтів, рослинності, співвідношенню між ріллею, кормовими і лісовими угіддями, тій чи іншій структурі агротехнічних і меліоративних заходів.

У межах зон виділяють природно – сільськогосподарські провінції, які характеризуються специфічними особливостями грунтового покриву, пов’язаними з мікрокліматом і річним ходом змін його елементів. Провінції розрізняються змінами агрокліматичних показників: коефіцієнта континентальності клімату, суми температур повітря вище 10 С, коефіцієнта річного атмосферного зволоження, кліматичного індексу біологічної продуктивності в балах відносно середньої продуктивності, суворості та сніжності зими, тепло- і вологозабезпеченості вегетаційного періоду.

Провінції поділяються на природно – сільськогосподарсьі округи, які характеризуються добре вираженими геоморфологічними і гідрологічними особливостями, складом грунтоутворювальних порід, переважіючим типом грунтоутворення, а також макро- і мезокліматом. Виділення округів проводиться на основі врахування узагальнених типів рельєфу, головних типів і підтипів грунтів, їх механічного складу і дренованості.

Природно-економічне районування передбачає виділення земельно-оціночних районів, які характеризуються практичною однорідністю клімату, відносною одноманітністю ґрунтового покриву, приблизно однаковими економічними умовами ведення господарства. Земельно-оціночне районування виконується на основі природно-сільськогосподарського районування країни з врахуванням місцевих природно-кліматичних і економічних умов.

Згідно з природно-сільськогосподарським районування України дана земельна ділянка розташована у природно-сільськогосподарській зоні Полісся, Західній Поліській провінції, Західнополіському окрузі, Турійсько-Ковельському районі.

0. 3.2 Бонітування грунтів.

Бонітування (bonitas – «доброякісний») – це порівняльна оцінка якості грунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на урожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. Бонітування використовується в землеробстві, землевпорядному проектуванні. При оцінці земель дані бонітування використовуються для підвищення родючості.

Бонітет – це показник якості ґрунту і його продуктивності, який є інтегральною величиною різних властивостей та ознак, вимірюваних різними мірами (мм, %, м²), тоді як сам є безмірним.

Обєктом бонітування є одиниці грунтового покриву, які виділені на грунтових картах і обєднані в агровиробничі групи грунтів, відповідно до номенклатурного списку агровиробничих груп грунтів України.

Оцінка родючості грунтів подається у відповідних величинах – балах за 100-бальною замкненою шкалою оцінки.

Шкала оцінки – прийнята послідовність значень, яка присвоюється фізичній величині в міру її зростання (спадання), визначених для порівняння продуктивності земель.

Бонітування грунтів тісно повязане з економічною оцінкою, оскільки є для неї частиною інформаційної бази. Основне її завдання – визначення виробничої придатності земель.

Залежно від цілей та завдань бонітування поділяють на загальне та часткове (зокремлене). Вони проводиться за єдиною системою і базуються на подібних принципах. Але з обов’язковим врахуванням місцевих і регіональних особливостей ґрунтового покриву, природних умов і способом ведення сільськогосподарського виробництва.

Загальне – передбачає визначення обєктивних показників родючості та показників, які характеризують ефективність використання землі при достатньому рівні інтенсивності землеробства.

Часткове передбачає визначення ступення ефективності вирощування конкретних сільськогосподарських культур на різних грунтах.

Для одержання економічних показників використовують 2 основних показники: урожайність культур і витрати на їх вирощування. Всі інші показники є похідними від них.

За результатами бонітування грунтів розробляється документація з бонітування, що складається по областях і містить бали для всіх наявних агровиробничих груп.

Експлікація агрогруп ґрунтів за угіддями Таблиця 3.3
Шифр агрогруп	Площа с/г угідь, всього га	В тому числі
		Рілля	Сіножаті	Пасовища
53д	56,49	56,49
55д	52	52
56д	65,03	42,8	22,23
57д	5,54	3,18		2,36
133д	1,66	1,66
141д	3,48	2	1,48
Сума	184,2	158,13	23,71	2,36