2.2. Ефективність виховних впливів у навчальному процесі
Урахування індивідуально-типологічних особливостей дітей дає змогу правильно спроектувати навчально виховну мету, обрати оптимальні виховні впливи. Педагог зобов’язаний спрямовувати діяльність учнів, щоб сприяти формуванню позитивних рис і запобігати появі негативних.
Сангвініки У дітей сангвініків слід формувати стійкі уподобання та інтереси, не допускати поверхового, недбалого виконання завдання, вимагати доводити почату справу до кінця, стимулювати позитивне ставлення до достоїнств інших, уміння зважати на їхню думку, учити бути уважним до товаришів, надійним у стосунках із ними, дбати, щоб нові знайомства не витісняли старих. Для дитини-сангвініка корисний розмірений ритм щоденного життя, але більш швидкий ніж у дорослих, бо дошкільники не можуть довго зосереджуватись на одному об’єкті /через цю особливість їх часом вважають легковажними/. Здійснювати виховний вплив на таких дітей найпростіше на основі довірчих дружніх стосунків – дорослий у таких умовах невимушено керує процесом формування тих чи інших новоутворень. Почуття любові до близьких дорослих у дітей-сангвініків є могутнім джерелом фантазії, що в свою чергу позитивно впливає на активність, творчий пошук і значно поліпшує результативність діяльності.
Небажані риси поведінки — поверховість, непосидючість, брак витримки, побіжність почуттів, відсутність стійких пізнавальних та професійних інтересів. Корегувати такого роду недоліки найкраще шляхом індивідуального контролю за організацією учнем життєвої спрямованості, режиму праці й відпочинку.
Важливим принципом тут має стати створення дружньої атмосфери у взаєминах між дитиною і вчителем. Якщо учень швидко охолонув у роботі над учбовим завданням, яке спочатку сприйняв з великим ентузіазмом, учитель ненав’язливо, без жодних докорів повертає його свідомість до необхідності довести розпочату справу до кінця. При цьому увага вихованця звертається на цікаві аспекти завдання, які він не помітив.
Можуть бути корисними і підбадьорювання, і заклик до подолання труднощів, і розповідь про подальші перспективи роботи. Головне — досягти того, щоб учень накопичував досвід виявлення відповідної вимогливості до себе, наполегливості у праці.
Флегматики У вихованні дітей-флегматиків важливо формувати трудові навички, залучати до діяльності в колективі, учити за допомогою ігор і занять пришвидшувати темп дій, заохочувати до найменших проявів рухливості, спритності. Завдяки цьому їхня млявість не перетвориться на лінощі, урівноваженість почуттів – на слабкість.
Від педагога часто можна почути упереджену оцінку флегматичного темпераменту, яку батьки сприймають як недолік розвитку дитини /особливо, коли у інших членів сім’ї інші типи. Це дуже помилково. У кожного типу є свої властивості, які за певних умов можуть обернутися як позитивним, так і негативним боком. У вихованні дітей з флегматичним типом нервової системи потрібен розумний режим і терпіння. Має значення навіть дотримання режиму сну: не рано вкладати увечері, не давати ніжитись вранці, не затягувати денний сон, будити вчасно, але так щоб при цьому не дратувати дитину. Обов’язкове вмивання холодною водою, такого малюка не можна надовго лишати самого а часто саме так і буває: він нікому не заважає, нічого не вкоїть – можна не турбуватись. З перших років життя слід пам’ятати, що дитини конче необхідно виробити уміння діяти при потребі швидко, енергійно. Це можливе лише за умов спільної діяльності, де дорослий виступає і зразком для наслідування і непомітним стимулятором активності дитини, її ініціативних дій. Пробудження інтересу до всього, що навкруг, є найголовнішим завданням у роботі з такими дітьми.
Слід враховувати такі обставини: в багатьох випадках у надмірній повільності розумових дій учнів-флегматиків неабияку роль відіграє хибна установка дитини на свідоме уникання швидких дій, які нібито їй повністю недоступні[17].
Перше, що тут можна й треба зробити, — це переконати дитину в необхідності позбутися цієї хибної установки, виробити установку на мобілізацію всіх фізичних і духовних сил для якнайкращого виконання термінових завдань. "Я можу і без помилок діяти швидше, якщо по-справжньому цього захочу”, — приблизно таку думку вчитель має навіювати учням, які через надмірну обережність і хибну звичку поводяться повільніше, ніж це їм доступно. Слід також привчати таких дітей постійно стежити за витрачанням часу на виконання навчальних завдань, звертаючи їхню увагу на надмірну "розкачку”, на часті непродуктивні паузи в роботі, одним словом, стимулювати постійний самоконтроль щодо темпу у виконання намічених дій.
Значний ефект тут може дати користування набором пісочних годинників, розрахованих на різні відрізки часу. При цьому важливо, щоб дитина переживала своєрідне завзяття, прагнення виконати даний собі наказ вкластися у визначений час.
Переходячи до власне темпераментної, природженої сторони повільності дітей-флегматиків, слід підкреслити, що їхня нервова система не позбавлена деякої пластичності. Отже, інертність такого учня можна певною мірою розхитати. Найкраще це робити шляхом активізації рухової сфери дитини, яка тісно пов’язана з суто психічною.
Істотну роль тут може відіграти залучення учнів-флегматиків до рухливих ігор (особливо на відкритому повітрі), участь у спортивних змаганнях. Такі ігри, заняття спортом мають бути пройняті духом товариськості, веселого завзяття. Розворушити млявих, розбудити їхнє самолюбство, активізувати емоційну сферу, щоб створити необхідне вольове напруження, — ось основний принцип подолання інертності дітей-флегматиків. Поряд з цим, у процесі учбової, трудової діяльності необхідно організувати співробітництво з більш рухливими учнями, подбати, щоб сиділи вони за партами поруч із менш жвавими. Ефективним може виявитися варіант сусідства з учнем, який відзначається гіперактивною поведінкою, — в цьому разі позитивний вплив буде двостороннім. Взагалі вся учбова діяльність учня-флегматика має будуватися під гаслом: "Не барись, учися дорожити кожною хвилиною, крокуй у ногу з усім колективом!”.
Холерики
Енергію холерика слід спрямовувати на корисні справи, ставити перед ним складні завдання, допомагаючи осмислювати їх. Важливо обережно застосовувати все, що збуджує нервову систему, розвивати й зміцнювати процес гальмування, шляхом організації розміренної діяльності, домагатися стриманої поведінки, створювати можливості для реалізації потреби в руховому навантаженні. Особливо необхідно систематично контролювати їхню поведінку й діяльність, дотримання ними правил, якості й повноти виконання завдань, вимог дорослих. Учити зважати на інших, не ображаючи самолюбства. Таким дошкільникам конче необхідно навчитися володіти своїми емоціями. Ця здатність виробляється з перших років життя, але надзвичайно повільно, і має успіх лише за умов емоційного комфорту.
Серед дітей - холериків виділяються кілька різновидів: фізично здорові, потенційно здібні, з підвищеною збудливістю /безпричинні рухи і мовні реакції/; запальні, яким притаманні вибухи необумовленого збудження; „відчайдушні” пустуни. Відповідно до цих відмінностей і слід добирати способи впливу на дитину. Якщо для першої групи часом достатньо задоволення підвищеної потреби у рухах і мовному супроводі всіх своїх дій звичайно, в етичних рамках/, то дітям з двома іншими проявами холеричного типу потрібна більш дбайлива допомога. Такі діти мають бути постійно в полі зору дорослих. З раннього віку необхідна так звана „психотерапія” з метою формування гальмівних механізмів. Тут особливо важливо виховувати навички спілкування, ставлення до конфліктних ситуацій, уміння і бажання їх уникати, здатність спокійно вийти з конфліктної ситуації. Забезпечуючи умови для реалізації бурхливої енергії таких дітей, треба максимально спрямовувати її на конкретні справи. Порожня біганина небезпечна, бо завжди завершується зривом і конфліктом.
Дорослим потрібне не лише терпіння при вихованні таких дітей, а ще й уміння бути підкреслено спокійним, лагідним і витриманим навіть при вибухах дитячого гніву. Ніякі моралізування, насмішкуваті зауваження, покарання недопустимі. Краще ізолювати дитину на якийсь час, допомогти заспокоїтись і спробувати разом з нею поміркувати над тим, що трапилося. Оцінити власну поведінку має сама дитина. Не можна вимагати від холериків обіцянок і клятв більше не чинити таке. Діти завжди щиро хочуть бути на рівні очікувань близьких дорослих, але не всім їм це вдається. вольова регуляція у них відстає в дозріванні. Тому тактика дорослого має бути відповідною дитячим очікуванням. Це – розуміти її, допомогти гідно вийти зі скрути і вселити надію на безконфліктне спілкування. Неможливо переоцінити значимість теплих, дружніх, довірливих відносин між дорослими і дітьми. Це найкращий лікар! Часто це буває дуже важко, але саме цей підхід творить чудеса! І ще, дуже важливо для дітей, а особливо гіперактивних, розгальмованих навчити гордитись тим, що зуміли стриматись, не дали здачі, були спокійними і витриманими. Але і сам вихователь не повинен ніколи демонструвати своєї розгальмованості, а бути прикладом витримки і культури.
Будуючи взаємини з цими дітьми, доводиться застосовувати спеціальну тактику, яка враховувала б притаманну їм запальність, різкість, нестриманість. Це стосується ситуацій, коли перед педагогом виникає потреба зробити учню-холерику критичне зауваження. Тут діяти слід надзвичайно обережно, вдумливо. Особливо, коли йдеться про спілкування з підлітком або старшокласником.
Не слід при всіх соромити його за проступки. Спробуйте спочатку уявити реакцію вашого вихованця — вибухового, різкого та ще й самовпевненого, гонористого. В таких умовах критика викликає у нього, як правило, агресивну реакцію. Ніколи не вступайте в суперечку з учнем-холериком, якщо він уже, як кажуть, завівся. Тому, що до його свідомості уже не доходять жодні аргументи переконання. Треба обов’язково дочекатися певного заспокоєння. І починати розмову з підкресленням того, що було сказано даним учнем правильно.
У молодшому шкільному віці холеричний темперамент найчастіше виявляє себе в так званій гіперактивності.
Загальною умовою корекції гіперактивної поведінки слід вважати спокійне, розмірене поводження вчителя з учнями. Адже діти схильні до наслідування! Спеціальними психолого-педагогічними дослідженнями виявлено закономірний зв’язок: якщо вчитель відзначається метушливістю, імпульсивністю, подразливістю, його учням значною мірою також властиві ці якості; навпаки, в класах, де працюють урівноважені, розсудливі педагоги, де уроки чітко організовані, проходять у розміреному темпі, з переважанням м’яких розмовних інтонацій, — там, як правило, діти відзначаються спокійною, врівноваженою поведінкою.
У багатьох випадках гіперактивність є наслідком тривожності, котра в свою чергу може бути обумовлена дефіцитом батьківської любові й піклування. Тому, коли вчитель так чи інакше цей дефіцит заповнює (зокрема дає учню можливість поділитися своїми ткрботами й переживаннями), це справляє на останнього великий заспокійливий вплив.
Меланхоліки
У вихованні меланхоліків слід враховувати їхню вразливу нервову систему, швидку втомлюваність, слабкість нервових процесів, допомагати подолати сором’язливість, нерішучість. Невпевненість у своїх силах. Оскільки це може стати причиною слабкого характеру. Виявляючи до них чуйність і доброзичливість, потрібно розвивати активність, уміння переборювати несміливість, труднощі, підтримувати позитивні емоції. Дітям з слабким типом нервової системи конче необхідне визнання оточуючими їх значущості, схвальні оцінки вчинків. Вони гостро відчувають потребу у спілкуванні з близькими, чутливі до всього, що відбувається, готові прийти на допомогу, здатні на справжнє співчуття, тривалі милосердні дії стосовно близьких. Цих дошкільників корисно залучати до розв’язання сімейних проблем такого типу. Це хороша школа для їхніх душевних механізмів. Схильність до придумування всіляких страхів, острах перед невдачею навіть у знайомих справах, навіюваність і таке інше властиве певній частині дітей зі слабким типом нервової системи. Їм достатньо, як кажуть, краєм вуха почути проблемну розмову близьких дорослих, підвищений тон у звертанні один до одного, побоювання когось з приводу можливих неприємностей для сімейного кола, щоб спрацювали всі негативні моменти їх темпераменту. Ось чому батьки мають завжди зважати на присутність дитини, не залишати її наодинці з своїми думками.
Диференційований підхід до таких учнів має полягати насамперед в урахуванні їхньої швидкої втомлюваності (як фізичної, так і розумової). Їм слід надавати по можливості більше часу для відпочинку, опитувати, викликати до дошки на перших етапах уроку. Уважно стежити за їхньою адаптацією до нових умов діяльності. Останнє особливо стосується переходу з початкової ланки освіти в середню, що пов’язано з різким підвищенням нервових навантажень. У цих умовах навіть учні із сильним типом нервової системи нерідко починають "здавати позиції”, знижують успішність, стають менш дисциплінованими й старанними. А про тих, хто має меланхолічний темперамент, годі й говорити. Тут потрібні спільні зусилля класного керівника, учителів-предметників і батьків щодо організації раціонального режиму праці й відпочинку, підтримання бадьорості духу, прагнення до переборення труднощів адаптації.
Притаманна учням-меланхолікам слабкість нервово-психічних процесів означає також знижену опірність впливові всіляких невдач. Негативні стимули, скажімо, низькі оцінки, як правило роблять на цих дітей гальмуючий, дезорганізуючий вплив. Тому бажано утримуватися від таких оцінок. Натомість доцільно стимулювати дітей з меланхолічним темпераментом шляхом систематичного підбадьорювання, навіювання віри у власні сили (зокрема, наведенням прикладів успішного подолання подібних перешкод), розкриття резервів, котрі ними ще не приведені в дію, тощо. Однак найкращий засіб піднести в учня-меланхоліка віру у власні сили — це дати йому можливість виявити у навчальній роботі переваги свого темпераменту (наприклад, високу чутливість і пов’язані з нею акуратність, дбайливість, ретельність), домагатися, спираючись на ці якості, успіхів у навчанні, в усьому йти в ногу з колективом класу[10].