МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

КРИВОРІЗЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра образотворчого мистецтва

Реєстраційний номер №______

«___»________________20___р.

Курсова робота

З вікової психології

На тему: Психологічні особливості виховної діяльності з учнями різних темпераментів

Студента 3 курсу групи ОМ-12-1-2

факультету мистецтв

напряму підготовки (спеціальності)

6020205

образотворче мистецтво

Стадник Елизваети Юліанівни

Керівник

Малицька Л. Б.

Оцінка:

Національна школа__________________

Шкала ECTS_____Кількість балів_____

Члени комісії

_______________ ___________________

(Підпис) (прізвище та ініціали)

_______________ ___________________

(Підпис) (прізвище та ініціали)

_______________ ___________________

(Підпис) (прізвище та ініціали)

Кривий Ріг-2014

ПЛАН

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

Роздiл I.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ

ОСОБИСТОСТІ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ ….…………………..................5

1. Вікові особливості розвитку особистості в підлітковому

віці…………………………………………………………………………..5

2. Iндивідуальні відмінності розвитку особистості в підлітковому

віці………………………………………………………………………....12

Висновок…………………………………………………………………..14

Роздiл II.

ВПЛИВ ТЕМПЕРАМЕНТУ НА ФОРМУВАННЯ

ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКА………………………………………………....16

2.1. Темперамент у структурі особистості…………………………………...16

2.2. Ефективність виховних впливів у навчальному процесі………...…….22

Висновок………………………………………………………...…………28

ВИСНОВКИ………………………………………………...…………………...29

СПИСОК ВИКОРИСТАОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………..……..31

ДОДАТОК А……………………………………...……………………………..33

ВСТУП

Темперамент є однією з найбільш значимих властивостей особистості. Інтерес до даної проблеми виник ще більше двох з половиною тисяч років тому. Він був викликаний очевидністю існування індивідуальних відмінностей, які обумовлені особливостями біологічної та фізіологічної будови організму, а також особливостями соціального розвитку, неповторністю соціальних зв'язків і контактів. Типологія темпераменту І. П. Павлова стала джерелом великої кількості досліджень в цій галузі. У сучасних навчальних закладах потрібен індивідуальний підхід до кожного учня. До цього система освіти йшла не одне століття. Педагогам і вихователям постійно доводиться стикатися з відмінностями між дітьми за їх загальною активністю та за вираженням їх почуттів. І на даному етапі постало питання, які методи і прийоми виховання застосовувати до тiєї чи іншої дитини. Адже кожна людина неповторна. Якщо один підхід може націлити учня на активний пізнавальний процес, викликати інтерес до предмета, то цей же підхід може не дати результатів при роботі з іншим. У деяких різновидах діяльності від рис темпераменту може залежати не тільки хід виконання, а й кінцевий результат. А тому щодо певного різновиду діяльності слід говорити про більш чи менш сприятливі динамічні риси психіки.   Від народження людина володіє певними, притаманними тільки йому психічними властивостями, темпераментом. Спираючись на теоретичну базу про особливості кожного з типів темпераменту, можна виявити темперамент кожного учня, аналізуючи протікання психічних процесів. На цій підставі вчитель підбирає індивідуальний підхід, який полегшить процес виховання і дасть позитивні результати. Правильне виховання - в контексті проблем темпераменту - має полягати в тому, щоб у процесі формування особистості закріплювати позитивні та гальмувати негативні якості темпераменту, характерні для конкретної особистості. Саме в підлітковому віці відбувається формування «Я-концепції», тому задача вчителя дати змогу розвити повноцінну особистість.

Тип темпераменту визначає рівень активності, енергії, ритм життя і емоційність, забезпечує силу і швидкість наших реакцій. Залежно від особливостей темпераменту люди розрізняються не кінцевим результатом дій, а способом досягнення результатів. Були проведені дослідження з метою встановити залежність між способом виконання дій і особливостями темпераменту. В цих дослідженнях розглядався індивідуальний стиль діяльності як шлях до досягнення результатів або спосіб рішення визначеної задачі, обумовленої головним чином типом нервової системи. Він проявляється в мисленні, мови, манері спілкування. Темперамент - біологічний фундамент, на якому формується особистість.

Тема моєї курсової роботи актуальна на сьогодення, так як навчальним закладам потрібні професіонали своєї справи, які здатні знайти індивідуальний підхід до кожного учня, особливо до підлітка. Це дослідження потрібне не лише для майбутньої професії, а й як особистості, яка постійно спілкується з людьми, яка хоче будувати міцні дружні стосунки, яка буде виховувати власних дітей. Виховуючи дитину, не можна ставити завдання переробити темперамент, але за будь-якого темпераменту можна виховати всі необхідні позитивні якості особистості та її поведінки.

Мета дослідження: виявити основні підходи в навчально-виховному процесі до учня в підлітковому віці. Завдання дослідження: 1) розкрити поняття темпераменту, тип темпераменту; 2) вивчити особливості кожного типу темпераменту; 3) підібрати методи та прийоми виховання учнів з різними типами темпераменту.

Об'єкт дослідження: особливості прояву темпераменту в підлітковому віці. 

Предмет дослідження: психолого-педагогічні умови виховної діяльності вчителя з підлітками різних типів темпераменту.

Методи дослідження: спостереження, порівняльний, диференціація матеріалу по групах. Практичне значення одержаних результатів: результати, що будуть виведені в кінці дослідження можна застосувати на практичній діяльності в навчальних закладах.

Структура курсової роботи: складається з вступу, двох розділів, списку використаної літератури.

Роздiл I.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ

ОСОБИСТОСТІ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

1.1. Вікові особливості розвитку особистості в підлітковому віці

Підлітковий вік - це період її життя, коли людина має формує норми і знаходе способи побудови спілкування. І допомагає цьому суспільно корисна діяльність у будь-яких її формах: трудової, художньої, суспільно-організаційній, спортивної, навчальної, - а головне, вільний перехід від однієї її форми в іншу.

Саме в підлітковому віці з'являються нові мотиви навчання, пов'язані з формуванням життєвої перспективи і професійних намірів, ідеалів і самосвідомості. Становлення психологічного механізму, що дозволяє враховувати інтереси своїх іншу людину, відбувається саме в підлітків. Підлітковий вік - час життя, коли особливо хвилюють загальнолюдські проблеми освіти й цінності, починає складатися моральне свідомість, намічаються загальні контури життєвої позиції. Для остаточного її визначення у підлітка ще немає необхідного громадянського досвіду, чіткої орієнтації в соціальних відносинах. У старшокласників вже сьогодні існують всі передумови - їх вік внутрішньо пов'язані з побудовою життєвих планів, з визначенням подальшого шляху. Основним психологічним новотворенням старшого школяра є самосвідомість, довільність уваги, власне воля [ 1 ].

Підлітковий вік охоплює межі 11 —15 років. З психологічної погляду, період статевого дозрівання ділять на частини негативну і позитивну стадії. У першій їх (до 15 років) підліток протиставляє себе іншим, особливо старшим, скрізь суперечить, не підпорядковується встановленим правилами і порядків. У позитивної стадії (із 16-го років) виступає протилежна тенденція до соціалізації, прилученню до духовних цінностей свого часу, виробленні життєвих правил.

В підлітковому віці відбуваються суттєві зміни мотивації: на перший план виходять мотиви, пов'язані з формуванням світогляду, з планами майбутнього життя. Структура мотивів характеризується наявністю певної системи супідрядних мотиваційних тенденцій на основі провідних суспільно значущих і мотивів, що стали цінними для особистості. На думку Л.І.Божович, в мотиваційній сфері знаходиться головне новоутворення перехідного віку[2].

Л.С. Виготський вважав проблему інтересів ключовою для підліткового періоду. Він виокремив дві фази підліткового віку, пов'язуючи їх зі змінами у сфері інтересів:

- в негативній фазі відбувається згортання, відмирання попередньої системи інтересів, з'являються сексуальні потяги, звідси - зниження працездатності, погіршення успішності, грубість, підвищена дратівливість підлітка, незадоволення самим собою, занепокоєння;

- позитивна фаза характеризується зародженням нових ширших і глибших інтересів, розвивається інтерес до психологічних переживань інших людей, до власних переживань, звернення підлітка в майбутнє реалізується у формі мрії.

Молодший підлітковий вік характеризується розширенням пізнавальних інтересів, вершиною допитливості є вік 11-12 років. Однак, прояви допитливості поверхові. Причиною відсутності інтересів є відсутність яскравих інтересів у оточуючих підлітка дорослих, надмірна активність дорослих в розвитку цього процесу. Домінуючими потребами підліткового віку, на думку Д. Б.Ельконіна є: потреба в спілкуванні з однолітками, потреба в самоствердженні, потреба бути і вважатися дорослим[4].

Потреба бути і вважатися дорослим задовольняється в спілкуванні з дорослим: підлітку важлива не стільки сама по собі можливість самостійно розпоряджатися собою, скільки визнання оточуючими дорослими цієї можливості і принципової рівності з точки зору прав.

У підлітковому віці, з 11-12 років, виробляється формальне мислення. Підліток вже розмірковувати, не пов'язуючи себе з конкретною ситуацією; він може, відчуваючи себе легко, орієнтуватися на одні лише загальні посили незалежно від сприйманої реальності. Іншими словами, підліток може діяти в логіці міркування[6].

Початок підліткового періоду характеризується якісним зрушенням у розвитку самосвідомості: в підлітка починає формуватися позиція дорослої людини, поява якої означає, що він суб'єктивно вже вступив у нові стосунки з оточуючим світом дорослих, зі світом їх цінностей. Підліток активно засвоює ці цінності, вони складають новий зміст його свідомості, існують як цілі і мотиви поведінки та діяльності, як вимоги до себе та інших, як критерії оцінок і самооцінки. Він прагне осмислити свої домагання на визнання; оцінити себе як майбутнього юнака чи дівчину; визначити для себе своє минуле, значення особистого сьогодення, заглянути в своє майбутнє; визначитися в соціальному просторі - осмислити свої права і обов'язки. Підліток зацікавлено рефлексує на себе та інших, співвідносячи властиві йому особливості з проявом однолітків і дорослих.

Самосвідомість підлітка вже включає в себе всі компоненти самосвідомості дорослої особистості. Підліток сенситивний до свого духовного розвитку, тому він починає інтенсивно просуватися в розвитку всіх ланок самосвідомості. Підлітка починає хвилювати він сам у своєму фізичному і духовному втіленні. "Яким я можу постати перед іншими?" актуальне запитання для нього. У зв'язку з цим його хвилює тіло, обличчя, ім'я.

Зовнішній вигляд - предмет дослідження, турботи, наслідування і пошуку індивідуальності. Підлітку необхідно в сфері розвитку його самосвідомості пристосуватися до свого тілесного, фізичного вигляду. Від заперечення себе тілесного через кризові переживання і подвиги фізичного самоудосконалення він повинний прийти до прийняття унікальності своєї тілесної оболонки і прийняти її як єдино можливу умову свого матеріального буття. Це складний шлях, який при всій турботі, любові і розумінні близьких підліток проходить сам[8].

В різних культурах підлітки відчувають різні за змістом проблеми, пов'язані з тілесним розвитком. Особливого значення для підлітка набуває його обличчя. Підлітки дивляться на себе в дзеркало значно частіше і пильніше, ніж це роблять діти. "Хто Я?" "Який Я?" "Наскільки я привабливий?" - запитання, що постійно постають. Підліток уважно розглядає своє обличчя, що змінилося: волосся, брови, чоло, ніс, очі, губи, підборіддя. Все підлягає ревізії, яку супроводжує тривога, невпевненість у собі і водночас надія на свою привабливість.

Ідентифікація зі своєю новою зовнішністю - складний для підлітка процес. "Прийняти себе таким, як я є...", незважаючи на еталонних красунь і красенів, незважаючи на однолітків, що переважають за певними значущими ознаками.

Крім проблеми привабливості зовнішності багатьох підлітків, хвилює проблема наявності духовності у виразі обличчя. Поглиблена рефлексія на свою зовнішність і тривога з її приводу поряд з іншими віковими проблемами створюють у підлітків загальний напружений вираз, який супроводжує вік.

Для підлітків особливого значення набуває одяг. У них свій автономний від дорослих стиль. Одяг, зачіска і обличчя - ось предмети первошочергової турботи підлітка. Настільки ж важливо в підлітковому віці пройти правильний шлях у ставленні до свого імені. Саме підліток починає відстоювати своє право на визнання, утверджуючи себе через своє власне ім'я. Підлітки проходять складні соціальні ініціації стосовно свого імені. Відповідне звернення по імені є показником соціального визнання, яке простіше регулювати, ніж інше право. Права на визнання у підлітків спрямовані на реалізацію себе в сфері фізичного, розумового й особистісного розвитку. В цьому віці загострена потреба у визнанні "самості" (унікальності) при психологічній залежності від однолітків, тому підліток ефективно поєднує егопозицію "Не плутайте мене з іншими" і конформну позицію "Ми - група однолітків" - адже спілкування з однолітками виступає як потреба і значуща діяльність[5].

Особливою формою підліткової самосвідомості є почуття дорослості, яке визначається як новоутворення свідомості, через яке підліток порівнює себе з іншими, знаходить зразки для засвоєння, будує свої стосунки з людьми, перебудовує свою діяльність. Це стрижнева особливість особистості, яка виражає нову життєву позицію підлітка стосовно себе, людей, світу.

Види дорослості (Т.В. Драгунова):

- наслідування зовнішніх ознак дорослості (куріння, вживання алкоголю, використання косметики, перебільшений інтерес до проблем статі, наслідування дорослим в одязі і зачісці, тобто поверхове уявлення про дорослість з акцентом на специфічне проведення вільного часу);

- прагнення підлітків-хлопчиків відповідати уявленню про "справжнього чоловіка", виховувати у себе силу волі, витримки, сміливості;

- соціальна дорослість (складається в ситуаціях співробітництва дорослого і підлітка як помічника, часто в сім'ях, де підліток через обставини змушений фактично зайняти місце дорослого, прагне оволодіти практичними вміннями, надати реальну допомогу і підтримку);

- інтелектуальна дорослість (пов'язана з розвитком стійких пізнавальних інтересів, з появою самоосвіти).

Почуття дорослості виявляється по-різному. Дорослі повинні допомогти підлітку в пошуку культурних засобів вираження почуття дорослості, спонукати підлітка до з'ясування його сильних і слабких сторін, допомогти досягти успіху. В цьому випадку підліток буде приділяти увагу реальним проявам дорослості (прийняття відповідальності, вміння відстоювати власну точку зору).

Крім цього, виокремлюють особливу форму підліткового егоцентризму: підлітку складно диференціювати предмет свого мислення і мислення інших людей, внаслідок інтенсивного аналізу і оцінки себе у нього виникає ілюзія, нібито інші люди безперервно оцінюють його поведінку, зовнішність, спосіб мислення, почуття. Типова вікова особливість - схильність перебільшувати і хворобливо реагувати на власні реальні чи уявні тілесні недоліки.

Один з компонентів егоцентризму - феномен "уявної аудиторії" - переконаність підлітка в тому, що його постійно оточують глядачі. Другий компонент егоцентризму - особистий міф - віра в унікальність власних почуттів страждання, любові, ненависті, сорому, яка ґрунтується на зосередженості на власних переживаннях.

Подолання підліткового егоцентризму відбувається в міру розвитку близьких довірливих стосунків з однолітками, які діляться власним емоційним досвідом.

В цей період інтенсивно засвоюються стереотипи поведінки, пов'язані з усвідомленням своєї статевої приналежності. Для дівчаток характерні такі риси, як емоційна сприйнятливість, реактивність, гнучке пристосування до конкретних обставин, конформність поведінки, схильність апелювати до суджень дорослих, до авторитетів сім'ї, прагнення опікуватися молодшими, високий інтерес до власної зовнішності, поєднання кокетства з сором'язливістю, акуратність, ретельність, терпимість у повсякденній діяльності, краща успішність з гуманітарних предметів[9].

Хлопці цікавляться переважно проблемами, пов'язаними з абстрактними явищами, світоглядом, точними науками, менш конформні, розкутіші в поведінці, гірше підкоряються загальноприйнятим вимогам, у несприятливих умовах у них легше виникає і важче коригується негативне ставлення до школи, значну роль у свідомості і поведінці набувають сексуальні інтереси.

Новоутворенням підліткового віку є розвиток рефлексії. Рефлексія - мисленнєвий процес, спрямований на аналіз, розуміння, усвідомлення себе: власних дій, поведінки, мови, досвіду, почуттів, здібностей, характеру, стосунків тощо.

Д.І. Фельдштейн виявив динаміку розвитку рефлексії. У 10-11 років предметом рефлексивних очікувань підлітка виступають окремі вчинки. В 12-13 років головним стає аналіз рис власного характеру і особливостей взаємостосунків з людьми. В 14-15 років у структурі особистісної рефлексії істотно підвищується критичність підлітків щодо себе.

Центральним новоутворенням підліткового віку є новий рівень самосвідомості - Я-концепція, - система уявлень людини про саму себе, яка включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних, характерологічних, соціальних та інших властивостей; самооцінку; суб'єктивне сприйняття зовнішніх чинників, що впливають на власну особистість[19].

В 10-11 років майже третина підлітків дають собі повністю негативні характеристики; деякі підлітки, підкреслюючи свої численні недоліки, виділяють одну рису, яка їм подобається, тобто самооцінка має негативне емоційне тло. У 12-13 років поряд із загальним сприйняттям себе зберігається і ситуативно негативне ставлення підлітка до себе, яке залежить від оцінок оточуючих, насамперед, однолітків. У 14-15 років виникає "оперативна самооцінка", яка визначає самоставлення підлітка в даний момент, що ґрунтується на співставленні своїх особливостей з певними нормами, що виступають для нього як ідеальні форми його особистості.

Негативне ставлення до власної особистості значною мірою пов'язане з тим, що підліток дивиться на себе нібито ззовні, інтеріоризуючи уявлення і оцінки дорослих, в яких позитивні сторони особистості представлені абстрактно, а негативні - конкретні і різноманітні.

Самооцінка підлітка носить суперечливий характер: з одного боку, підліток одночасно сприймає себе як дорослого і як маленьку дитину, з іншого - спостерігається поєднання конкретної ситуативної і загальної самооцінки, коли кожна позитивна і кожна негативна окрема самооцінка миттєво набуває глобального характеру.

В кінці підліткового віку відбувається зміна самооцінки: поступово самооцінка, запозичена у дорослих, змінюється самооцінкою, яка виникає як прагнення до самовияву, самоствердження, самореалізації, самовиховання.

Моральний розвиток характеризується наявністю протиріччя між некритичним засвоєнням групових моральних норм і прагненням обговорювати прості правила; певним максималізмом вимог; зрушенням оцінки окремого вчинку на особистість в цілому[13].

Ж. Піаже виявив, що в період між 12 і 13 роками моральний розвиток особистості набуває нового сенсу, коли значущими стають цінності та ідеали, що виходять за рамки його конкретного життя (соціальна справедливість, свобода, дружба, любов, щирість - всі ці поняття для підлітків емоційно забарвлені, особистісно значущі).

В підлітковому віці виникають і оформлюються моральні переконання, які стають специфічними мотивами поведінки і діяльності підлітка. В переконанні знаходить свій вияв ширший життєвий досвід школяра, проаналізований і узагальнений з точки зору моральних норм.

Вирішальне значення для морального розвитку підлітка має інтимно-особисте спілкування з однолітками: підліток оволодіває нормами стосунків дорослих людей, у нього складаються власні переконання, він починає оцінювати себе та іншу людину з нових дорослих позицій.

Формується моральний світогляд, під впливом якого провідне місце в системі спонукань починають займати моральні мотиви. Встановлення такої ієрархії веде до стабілізації якостей особистості, до формування моральної позиції.

Прийнято вважати, що підлітки характеризуються, більше ніж діти всіх інших шкільних віків, слабкістю волі. Вони недостатньо організовані, легко пасують перед труднощами, легко піддаються чужому впливу, часто поводяться всупереч засвоєним вимогам і правилам поведінки[10].

Специфіка соціальної ситуації розвитку підлітка є розбіжність, з одного боку, між вимогами життя і його інтересами, з іншого - між його можливостями і його власними вимогами до себе. Така розбіжність вимагає досить високого рівня розвитку волі, якого частіше за все підлітки ще не досягають.

У підлітків виникає гостра боротьба мотивів (чи робити те, що потрібно, чи те, що хочеться), після чого відбувається створення наміру і, нарешті, його виконання. Однак, такого роду довільна поведінка є дуже складною, вона вимагає такої перебудови мотиваційної сфери, в результаті якої значущий мотив набуває більшої сили і перемагає всі інші мотиви, які впливають на людину.

Особливості розвитку волі полягають у її неорганізованості, дії за найсильнішим мотивом. Водночас уміння володіти собою високо цінується підлітком, а відсутність необхідних вольових якостей викликає стурбованість. За словами Л.С. Ви-готського, не слабкість волі, а відсутність чи слабкість мети дезорганізовує поведінку підлітка: необхідні важливі життєві цілі, які виходять за межі негайних справ і розваг, особистісно значущі для підлітка[11].

Емоційна сфера характеризується більшою яскравістю, силою, стійкістю. Підлітки частіше відчувають сильні позитивні чи сильні негативні емоції і рідше знаходяться в нейтральному стані. Емоції мають тенденцію до "самопідкріплення" (неусвідомлюване бажання зберегти ту чи іншу емоцію, як позитивну, так і негативну), що свідчить про ригідність емоцій підлітка, їх інертність. У цей період підвищена потреба в емоційній насиченості, у прагненні до відчуттів (звідси любов до голосної музики, ризиковані форми поведінки). Вияв емоцій бурхливий і безпосередній, підлітки часто не можуть стримувати радість, гнів.

Особливість емоційного реагування - порівняно легке виникнення емоційної напруги. В цей період спостерігаються досить часті і тривалі афективні реакції. Особливістю афекту є повне поглинання ним, своєрідне звуження свідомості, коли емоції повністю блокують інтелектуальний план і відбувається їх розрядка у вигляді викиду. В підлітків у кризовий період часто зустрічається "афект неадекватності"" - емоційна реакція більшої сили з незначного приводу, що пов'язано з протиріччям між низькою самооцінкою підлітка і високим рівнем домагань.

Важливим моментом розвитку особистості в цей період є те, що предметом діяльності підлітка стає він сам. Без повноцінного проживання підліткового періоду численні якості особистості, індивідуальні особливості виявляються нерозвинутими чи розвинутими недостатньо, які в подальшому майже не піддаються корекції[15].

У підлітка з'являється своя позиція. Він себе досить дорослою і належить себе як до дорослого. Бажання, щоб усе (вчителя, батьки) ставилися щодо нього, як до рівного, дорослому. Та заодно їх осоромить, що має рацію він потребує більше, ніж перебирає обов'язків. І відповідати на щось підліток не хоче, хіба що фахівцям-філологам на словах. Прагнення до самостійності виявляється у тому, контроль і військову допомогу відкидаються. Провідною діяльністю у віці є комунікативна. Спілкуючись, насамперед, зі своїми однолітками, підліток отримує необхідні знання про життя. Дуже важливим для підлітка є думка про неї групи, до якої він належить. Сам факт приналежність до певної групи додає їй додаткову упевненість у собі. Становище підлітка групи, властивості, що він стоїть у колективі істотно впливають з його поведінкові мотиви. Найбільше особливості особистісного розвитку підлітка виявляється у спілкуванні з однолітками. Дружба має вибірковий характер. Потреба в близьких відносинах і визнання оточуючих. Друзі для підлітка найчастіше стають важливішими і рідніше членів сім'ї. Спалахують іскри першої романтичної закоханості, часом розпалюються до теперішнього пожежі особистої драми. Саме в людина починає вчитися любити і будувати близькі відносини. І саме в цей період думка оточуючих про нього набуває колосальне значення[18].

1.2. Iндивідуальні відмінності розвитку особистості в підлітковому віці

Підлітковий період її життя становить перехідний етап між дитинством з його повної залежності від старших і неможливістю проіснувати без неї і дорослим віком з її спроможністю до самостійного життя, відтворення й виховання потомства. Підлітковий вік називають також пубертатним періодом, оскільки він охоплює процес статевого дозрівання з його перших ознак до завершення. На цей період падає формування характеру. У цей час проявляються й закладаються деяких інших особистісні компоненти — здібності, нахили, інтереси, значної частини соціальних відносин. Цей вік не випадково називають "важким". Становлення характеру, перехід від опікуваного дорослими дитинства до самостійності - усе це оголює і загострює слабкі боку особистості, робить її особливо уразливою й піддатливій несприятливим впливам середовища.

Вікова трансформація часто відбувається ривками, нерівномірно, в ньому виявляються різні тенденції, проявляється прагнення підлітків до самоутвердження, самовизначення і самореалізації. Одні підлітки розвиваються швидше, інші відстають від своїх ровесників. Індивідуальний розвиток також може проходити нерівно: інтелектуальне формування випереджає особистісне і навпаки. На тлі загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кожної людини помітно виокремлюються індивідуальні особливості, які позначаються на її житті, поведінці, діяльності[18].

Фізичні індивідуальні особливості — це конституція організму, його фізіологічні процеси — гуморальні, ендокринні, нервові. У кожному окремому організмі ці процеси відбуваються своєрідно, хоча у них є багато спільного для всіх людей, що зумовлюється антропогенезом, тобто походженням і розвитком людини.

У зв'язку з більш раннім (на 1-1,5 року) початком статевого дозрівання у дівчаток, вони починають перевершувати хлопчиків у довжині тіла У хлопчиків же в цей період фізичний розвиток протікає досить інтенсивно. Формуються чоловічі пропорції тіла: широкі плечі і спина, таз істотно вже, ніж плечі, порівняно довгі кінцівки, центр ваги знаходиться вище пояса, тоді як у жінок - нижче. М'язова тканина у чоловіків розвинена значно краще, ніж жирова, у зв'язку з чим добре виражений зазвичай і рельєф м'язів. Дж. Таннер (1968) відзначає, що дівчатка вже з народження випереджають хлопчиків за осифікації (заміщення в скелеті хрящової тканини кістковою) приблизно на 20%. Осифікація скелета у дівчаток у віці 10-12 років на 2-3 роки випереджає таку у хлопчиків. Однак дівчата, а надалі вже жінки мають більш крихким скелетом. У хлопчиків змінюється тембр голосу і інші його якості, причому зміни бувають як в кращу, так і в гірший бік. Тому за якістю співу хлопчика не можна передбачати, яким співаком він стане після ломки (мутації) голоси. Період статевого дозрівання висвічує ще одна відмінність у розвитку чоловічого і жіночого організму. Як у дівчаток, так і у хлопчиків під впливом гормону гіпофіза фоллітропіна починає розвиватися молочна залоза. Друга відмінність в оволосінні. Ці особливості чоловічого оволосіння пов'язані з тим, що під впливом чоловічого статевого гормону тестостерону. Різна волосистої чоловіків визначається різною чутливістю у них шкіри до тестостерону і різною кількістю цього гормону[22].

Індивідуально-психологічні особливості — неповторна своєрідність психіки кожної людини. Природною передумовою індивідуальних особливостей людини є передусім спадкові та природжені біологічні особливості будови та функцій організму. Дитина народжується з властивими їй конкретними задатками, на грунті яких за життя залежно від умов виховання розвиваються й формуються притаманні певному індивіду будова та функції організму, особистісне психічне буття.

Проте природжені біологічні особливості не визначають фатально індивідуальних якостей особистості. Багатьма спеціальними психологічними та фізіологічними дослідженнями доведено, що природжене змінюється залежно від умов життя і виховання. І. Павлов у відомій “Відповіді фізіолога психологам” зауважував, що завдяки надзвичайно великій пластичності вищої нервової діяльності ніщо в ній не залишається нерухомим, непіддатливим, а все завжди може бути досягнуте, змінюватися на краще, аби тільки були створені відповідні умови.

Індивідуальні особливості особистості слід відрізняти від вікових, які настають з дозріванням або старінням організму. Індивідуальні якості особистості, наприклад швидкість реакції, міра активності, вразливості тощо, виявляються незалежно від віку без особливих змін. Разом з тим з віком під впливом життя та виховання індивідуальне досить своєрідно, яскраво виявляється в пізнавальній діяльності, емоційно-вольовій активності, рисах характеру, інтересах, що дає підстави вважати людину здібною чи не здібною, емоційно вразливою чи “товстошкірою”, вольовою чи безвільною, сміливою чи боязливою. На деяких вікових етапах розвитку людини, наприклад у підлітковому віці, вікові та індивідуальні особливості важко диференціювати. Імпульсивність, нестриманість, вразливість підлітків, якщо не зважати на обставини, в яких вони виявляються, легко витлумачити як прояв індивідуальних рис і вікових особливостей. А в навчально-виховній роботі важливо відрізняти вікове від індивідуального, щоб правильно визначити необхідні виховні заходи[23].

Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері та здібностях, у пізнавальній, емоційновольовій діяльності, потребах та інтересах. Особливості їх прояву залежать від виховання дитини. Індивідуальні риси характеру, як свідчать дослідження, досить яскраво виявляються вже в дошкільному віці. У навчально-виховній роботі особливо важливим є індивідуальний підхід до дітей. А. Макаренко рекомендував вихователям завжди пам’ятати, що люди — дуже різноманітний матеріал для виховання, і було б неймовірним верхоглядством намагатися втиснути його в загальні для всіх рамки. Діяльність і поведінка людини зумовлюються не лише соціальними умовами життя, а й індивідуальними особливостями її психофізичної організації. Це виразно виявляється в темпераменті особистості. Здібності - це індивідуально-психологічні особливості особистості, які проявляються в успішному оволодінні діяльністю і в творчому її виконанні. Основа розвитку здібностей - задатки - Це природні особливості людини, вроджені та успадковані. Розвиток задатків, а, отже, і здібностей відбувається в діяльності. Розвиток конкретних здібностей починається з пробудження і зміцнення стійких спеціальних інтересів, тобто зацікавленості змістом галузі знань або діяльності. Інтереси переходять в схильність до занять, в потреба в відповідної діяльності.

І.С. Кон, М.С. Лейтес виділяють кілька видів здібностей. Загальні здібності - особливість психічних властивостей, які допомагають здійснити пізнавальну діяльність. Спеціальні здібності - це специфічний прояв будь-яких компонентів загальних здібностей в одному виді діяльності: мовні, математичні, організаторські, педагогічні, комунікативні, художні здібності. Виділяється кілька рівнів розвитку до сформованості розумових здібностей і загальних навчальних умінь і навичок у підлітків 14-16 років. Характеристика здібностей учня грунтується на аналізі переважаючих оцінок, ставлення до навчальної праці, старанності. Психічні індивідуальні особливості виявляються в різній швидкості реакцій, порогах чутливості, у властивостях уваги, пам’яті, спостережливості, кмітливості, в інтересах.

Зміна діяльності, розвиток спілкування перебудовують і пізнавальну, інтелектуальну сферу підлітка. У першу чергу дослідники відзначають зменшення поглиненості вченням, властиве молодшому школяреві. До моменту переходу в середню школу діти помітно різняться по багатьма параметрами, зокрема:

1) по відношенню до вчення - від відповідального до байдужого, байдужого;

2) по загальному розвитку - від високого рівня до дуже обмеженого кругозору та поганого розвитку мовлення;

3) за обсягом і міцності знань (хоча б у межах шкільної програми);

4) за способами засвоєння матеріалу - від уміння самостійно працювати, здобувати знання до повного їх відсутності і заучування матеріалу дослівно на пам'ять;

5) по вмінню долати труднощі в навчальній роботі - від завзятості до утриманства в формі хронічного списування;

6) по широті і глибині пізнавальних інтересів.

Виразність дефектів навчальної діяльності може бути різною, але після 5 класу вони можуть призвести до наслідків незворотного характеру - нездатності самостійно засвоювати новий матеріал, формувати індивідуальний стиль розумової діяльності. Виявлено, що зміна типу викладання (замість одного вчителя з'являється 5-6) важко дається всього класу, але особливо дітям з дефектами навчальної діяльності.

З'являється диференційоване ставлення до вчителів, і одночасно розвиваються засоби пізнання іншого людини, формуються нові критерії оцінки діяльності та особистості дорослого. Одна група критеріїв стосується якості викладання, д лаючи - особливостей відносин вчителя до підлітків. Молодші підлітки більше орієнтуються на другу групу, старші цінують вчителів знаючих і суворих, але справедливих, доброзичливих і тактовних, які вміють цікаво і зрозуміло пояснювати матеріал, в темпі організовувати роботу на уроці, залучити до неї учнів та зробити її максимально продуктивною для всіх і кожного. У VII-VIII класах діти дуже цінують ерудицію вчителя, вільне володіння предметом, прагнення дати додаткові до навчальної програми знання, цінують вчителів, у яких час на уроці не витрачається даремно, і не люблять тих, хто негативно ставиться до самостійних суджень учнів.

Молодші підлітки оцінюють навчальні предмети по відношенню до вчителю і успіху в його засвоєнні (за оцінками). З віком їх все більше привертає зміст, яке вимагає самостійності, ерудиції. З'являється поділ предметів на "цікаві" і "нецікаві", "потрібні" і "непотрібні", що визначається якістю викладання і формуванням професійних намірів. Формування і підтримка інтересу до предмета - справа вчителя, його майстерності, професіоналізму, зацікавленості в передачі знань.

На кожному етапі онтогенетичного розвитку людина набуває ряд особистісних якостей та властивостей, які в подальшому є фундаментом для виникнення нових утворень особистості. Підлітковий вік відіграє особливу роль в особистісному становленні. Початок систематичного навчання зумовлює серію змін в розвитку індивіда. . Діти в цьому віці дуже чутливі до оцінок дорослих. Оцінка власної особистості нерідко буває відображенням думок дорослих про дитину[14].