3.1. Архітектори України

Васи́ль Степа́нович Нагі́рний (11січня 1848, Гірне — 25 лютого 1921, Львів) — український архітектор та громадський діяч кінця XIX — початку XX століть. Засновник товариств «Славія», «Народна торгівля», «Сокіл», «Зоря», «Дністер», «Народна Гостиниця»,«Товариство для розвою руської штуки». Архітектурна спадщина В.Нагірного налічує кілька сотень об'єктів, серед яких церкви, каплиці, парохіальні будинки, громадські та приватні будівлі.

Євге́н Васи́льович Нагі́рний (*13серпня 1885, Рудно — †8 червня 1951) — архітектор. Син Василя Нагірного. 1912 р. закінчив архітектурний факультет «Львівської політехніки».

Працював у Львові на початку XX ст., спочатку разом з батьком. Використовував різні стильові форми — необароко, неороманику, неовізантійські тощо і функціоналізму в 20—30-ті роки, при проектуванні дерев'яних храмів переважно розвивав традиції бойківської школи.

Іва́н Григо́рович Григоро́вич-Ба́рський (* 1713, Літковичі[1] — † 10 вересня 1791, Київ) —архітектор українського бароко.

Растреллі (Rastrelli Bartolomeo) Бартоломео (1700–1771), архітектор італ. походження, народився у Парижі, з 1716 в Росії, з 1730 придворний архітектор, найвизначніший представник пізнього бароко в Російській Імперії. Важливіші будови: палаци у Петербурзі(Зимовий, Воронцових, Строґанових), у Петергофі і в Царському Селі, Смольний монастир. ВУкраїні за проектом Растреллі збудовано в Києві Андріївську церкву (1747–1753) з ознаками стилю рококо та царський палац (1752–1755). Єдиний серед архітекторів  Російської імперії, що дав типові і повноцінні зразки бароко водночас в палацах, церквах, соборах, монастирях.

Володи́мир Микола́йович Нікола́єв (нар. 19 лютого (3 березня) 1847, Царське Село,Російська імперія — † 11 (24) листопада 1911, Київ, Російська імперія)—видатний український архітектор російського походження, педагог, громадський діяч, батько Іполіта Ніколаєва.

Бере́тті Олекса́ндр Віке́нтійович (нар. 27 квітня 1816, Петербург — † 1895, Київ) — український та російський архітектор, член Петербурзької Академії Мистецтв, син Вікентія Беретті. Яскравий представник класицизму у Києві. Викладав у Київському університеті.

3.2. Витоки сучасної архітектури України

Україна пройшла у своєму історичному розвитку дуже довгий і складний шлях. Самобутня архітектура України сягає своїм корінням в дохристиянську епоху, багату спадщину Київської Русі (X - XIII ст.), Культуру бароко (XVII - XVIII ст.), Період розвитку архітектури «нового часу». Протягом усього розвитку архітектури України відбувався пошук її традиційних особливостей з урахуванням архітектурної спадщини. Історико-культурна спадковість багатовікових національних традицій знайшла своє відображення в кращих творчих здобутках сучасних українських архітекторів.

З усіх видів мистецтв архітектура найбільш різнопланово пов'язана з суспільством, його традиціями, культурою, політикою, соціально-економічним становищем, історією, природою і кліматом. У культурі, архітектурі як мистецтві найбільш повно відбиваються самобутні риси народу, його традиційні особливості. Проблема національної неповторності української архітектури, її самобутності, своєрідності, спадкоємності, розвитку національних традицій в архітектурі протягом багатьох років привертає вчених, майстрів архітектури та мистецтва. Це одна з найбільш складних проблем, яка має велике практичне значення для сучасного розвитку української архітектури як великого мистецтва формування життєвої гармонійної середовища. Ця проблема тісно пов'язана зі ставленням до історико-культурної спадщини, без чого неможливий сталий і гармонійний розвиток сучасної української архітектури.

Діалектика розвитку архітектури тісно пов'язана зі співвідношенням нового і старого в архітектурі, традицій і новаторства, усталеного і змінного, відмираючого і новоствореного. У той же час новаторство - це не тільки створення чогось нового в архітектурі, подолання інерції, впливу застарілого, але і народження нових сучасних традицій в українській архітектурі. Національні традиції в архітектурі можуть служити стимулом для творчого процесу, за допомогою чого створюється щось абсолютно нове, або можуть служити в якості орієнтира, зразка, еталона, на який може дорівнювати сучасний архітектор в пошуках форми та змісту для своїх ідей.