18. Філософські аспекти постмодернізму: лібідо як продуктивна сила суспільного розвитку

Під постмодернізмом слід розуміти сукупне позначення наметившихся протягом останніх трьох десятиліття тенденції в культурному самосвідомості країн Заходу. Поняття “постмодернізму”, як основну проблему сучасності, яка характеризується протиборством різнорідних способів мислення та життєвих форм, вперше увів у кінці 70-х років французький філософ Жан-Франсуа Лиотар (“La condition postmodern”, 1979). Філософії постмодернізму як такої немає, як через відсутність єдності поглядів між относимыми до постмодернізму мислителями, а й у тій причині, постмодернізм у філософії виник із радикального сумніви щодо можливості самої філософії як нікого мировоззренческо-теоретического і жанрового єдності. Тому доречно не про “філософії постмодерну”, йдеться про “ситуації постмодерну” у філософії та культури взагалі.

“Ситуації постмодерну” у філософії та культури збігаються з початком переходу низки країн до постіндустріальному (інформаційному) суспільству принципово нової стадії у суспільному розвиткові, наступній за індустріальним суспільством. Провідну роль постіндустріальному суспільстві” набувають сфера послуг, наука й освіту, корпорації поступаються чільне місце університетам, а бізнесмени - вченим та професійним фахівцям. У житті суспільства, усі великої ваги набуває виробництво, розподіл і споживання інформації. Якщо виділення у особливий соціальний групу стало ознакою входження людини у індустріальне століття, в Новий час, то наступу епохи постмодернізму і постіндустріального суспільства ознаменувало поява молодіжних субкультур. Виникнення субкультури хіпі є найяскравішим прикладом змін світогляду людини другої половини сучасності. У цьому роботі спробуємо а то й розкрити, так хоча б позначити задля її подальшого осмислення сутність процесів, які у соціальної, культурної революції й філософської сферах сучасної цивілізації.

Філософські витоки постмодернізму

Спочатку позначимо ряд явищ у різноманітних галузях науку й культури, які, попри певну віддаленість друг від друга у часі, є основними на формування “ситуації” постмодернізму, і що їх більше будемо загострювати увагу, через обмеженості даної роботи певними рамками.

Початок сучасному типу світосприймання поклали:

· у живопису - імпресіонізм (ввів мову фарб, розмитість форм), абстракціонізм (поставив на чільне місце предмет, як самоцінне твір мистецтва; “Чорний квадрат” Малевича, як початок і поклала край живопису), модерн (суть модерну - еклектика, початок цитування; интерьерность стилю висловлювала його спрямованість на стирання кордонів між мистецтвом та власним життям);

· в архітектурі - модерн, конструктивізм (від концепції вдома Ле Корбюзьє, як довкілля, здатного змінити свідомість людини, до сучасних футуристичних проектів четырехмерных міст майбутнього);

· музикою - Вагнер (як “кінець музики”), джаз (як вільне творчість, імпровізація, початок цитування музикою), ланцюжок - блюз, ритм-енд-блюз, рок-н-рол, рок, панк (як анархія, вище вираз волі у музиці), поп-музика та масове культура;

· в історичної науки - концепція локальних цивілізацій Шпенглера (усвідомлення кінцівки цивілізації і західної культур), “эйкуменизм” Тойнбі;

· у фізиці (як науці про першооснову всього сущого) - теорія відносності Ейнштейна, квантова механіка Нільса Бору (логічною кінцівкою прориву розуміння матерії став Манхеттенський проект і двісті п'ятнадцять тисяч жертв Хіросіми і Нагасакі);

· в біології - “Походження видів” Дарвіна, дарвінізм (концепція людини, як мислячого тваринного), соціал-дарвінізм (як перенесення законів живої природи з її “боротьбою за існування” на людське суспільство);

· в психології Фрейд (лібідо) і Юнг (архетип);

· і, нарешті, у філософії Шопенгауер, Ніцше і Хайдеггер з одного боку, і Маркс, з іншого, - власне явища однотипні, відбивають спільну кризу гуманістичної філософії Нового часу.