16. Основні риси релігійного світогляду

Історично першим типом світогляду було міфологічне світогляд, яке являло собою, крім усього і особливий вид знання, синкретичний вид, при якому подання та світоустрій розрізнені і не систематизовані. Саме в міфі, крім уявлень людини про природні явища, про себе самого, містилися і перші релігійні уявлення. Тому, в деяких джерелах міфологічне і релігійне світогляд розглядається як одне — релігійно-міфологічне. Однак, специфіка релігійного світогляду така, що доцільним є розділяти ці поняття, тому що міфологічне і релігійне форми світогляду мають суттєві відмінності.

Основні риси релігійного світогляду, що відрізняють його від міфологічного, зводяться до того, що:

- релігійний світогляд передбачає розгляд світобудови в його розділеному стані на світ природний і надприродний;

- релігія, як форма світогляду, в якості основної світоглядної конструкції припускає відношення віри, а не знання;

- релігійний світогляд припускає можливість встановлення контакту між двома світами, природним і надприродним за допомогою специфічної культової системи і обрядовості. Міф тільки тоді стає релігією, коли він міцно входить в культову систему, а, отже, всі міфологічні ідеї, поступово включаючись в культ, перетворюються у віровчення (догматику).

На цьому рівні вже і відбувається становлення релігійних норм, які, в свою чергу, починають виступати в якості регуляторів і Регламентаторами суспільного життя і навіть свідомості.

Релігійний світогляд набуває значимі соціальні функції, основна з яких — надати допомогу індивіду у подоланні їм життєвих негараздів і піднестися до чогось високого, вічного. У цьому полягає і практичне значення релігійного світогляду, вплив якого досить відчутно проявилося не тільки на свідомості окремо взятої людини, але і зробило величезний вплив на хід світової історії.

Якщо антропоморфізм є головним параметром міфу, то релігійний світогляд описує навколишній світ виходячи з уже зазначеного її поділу на два світи — природний і надприродний. Згідно релігійної традиції, обидва ці світу створені і управляються Господом Богом, який має властивості всемогутності, всезнання. В релігії проголошуються постулати, які стверджують верховенство Бога не тільки як вищої істоти, але і як вищу систему цінностей Бог — є любов. А тому в основі релігійного світогляду лежить віра — особливий тип поняття і прийняття цінностей релігійного світогляду.

17. Форми і методи наукового пізнанняНаукове пізнання являє собою відносно самостійну, цілеспрямовану пізнавальну діяльність, що складаєтья із взаємодії таких компонентів:

а) суб'єкта пізнання, тобто особистості чи групи людей, що мають певний рівень знань, навичок, світоглядні і методологічні установки з приводу своєї діяльності;

б) об'єкта пізнання, тобто фрагмента об'єктивного світу, на який спрямовані думка і дії суб'єкта пізнання;

в) предмета пізнання, тобто конкретних аспектів пізнання, що детермінуються об'єктом пізнання і визначаються у певних логічних формах;

г) особливих методів і засобів пізнання; ґ) певних форм пізнання і мовних засобів;

д) результатів пізнання, що виражаються головним чином у законах, теоріях, наукових гіпотезах;

е) цілей пізнання, спрямованих на досягнення істини і достовірного систематизованого знання, здатного пояснити невідомі науці факти.

У науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми.

1. Факт (Від лат. factum - здійснено, зроблено). Це подія, явище, процес, які мають місце в об'єктивній дійсності і є об'єктом дослідження. Розрізняють факти дійсності і факти науки (факти пізнання). Факти дійсності- це речі, властивості, відношення, події, які існують дійсно, незалежно від свідомості. Факти науки - це відображення фактів дійсності, всебічно перевірених, вірогідність яких доведена. Вони усвідомлюються і фіксуються в термінах мови науки у вигляді емпіричних суджень. Різними шляхами дослідник поступово накопичує факти, які становлять емпіричну основу усієї подальшої роботи. Ця основа - першорядна передумова успіху в науковій роботі. Після набуття фактичного матеріалу починається друга фаза дослідження. Вчений прагне дізнатися, що насправді є фактом, а що думкою або навіть вигадкою. Факти групуються за їх важливістю, актуальністю і т. д. Ця робота ґрунтується на теоретичних положеннях науки, її законах та категоріях.

2. Проблема .Ця форма виникає як намір пояснити факт. Проблема (від грец. problema - завдання) - це запитання чи комплекс запитань, . які виникають у процесі розвитку пізнання і вирішення яких має суттєвий практичний або теоретичний інтерес. Формування проблеми є важливим моментом розвитку наукового знання, оскільки правильно поставити проблему означає частково вирішити її. Хибна постановка проблеми буває однією з причин виникнення вигаданих проблем (псевдопроблем), тобто таких, що несумісні з фактами і законами.