Веди – стародавні пам’ятки індійської літератури, написані віршами та прозою.

26. Софістика – причини появи, основні представники та культурно-філософський смисл

Приблизно до середини V ст. до н. е.. в Греції виникають умови для культурного перевороту, який протягом кількох десятиліть зачепила всі сфери суспільного і політичного життя і зробив радикальна зміна в способі мислення значної частини цивільного населення, а також у самому напрямку філософських занять.

Перш за все це торкнулося самих Афін: тут вперше політика стає справою кожного громадянина, найбільш важливим моментом його повсякденного існування. «Людина є тварина політичне», - стверджував Аристотель.

«Наполовину філософи, наполовину політики» (Продік Кеосскій), софісти поставили за мету своїх занять не розгадування таємниць природи, а осягнення людини у всьому його своєрідність. Головний принцип софістики був сформульований самим старшим з них - Протагор Абдерскім (бл. 480 - 410 рр.. До н. Е..), Учнем Демокріта: «Людина є міра всіх речей: існуючих - наскільки вони існують, неіснуючих наскільки вони не існують» ( Протагор, фр. 1. Беручи вчення Геракліта і Парменіда про відносність і суперечливості «людського» знання, Протагор разом з тим відмовився від традиційного протиставлення цього знання, заснованого на чуттєвому досвіді, знанню «божественного», яка ніби проникає в приховану сутність речей. Немає в речей ніякої «прихованої суті», є тільки самі одиничні речі, дані у відчуттях, а проте світ людських відчуттів суперечливий, тому, за словами Протагора, «щодо кожної речі можна виставити два протилежних судження» (Діоген Лаертський, IX, 51). «Бути» для софіста означає «бути», тому, каже Протагор, «яким що є мені, таким воно вірно для мене, а яким тебе - таким для тебе» (Платон. Теетет, 151е). Інший знаменитий софіст, Горгій з Леонтін (бл. 480 - 380 рр.. До н. Е..), Учень Емпедокла, у творі з парадоксальним назвою «Про те, чого немає, або Про природу» (своєрідною пародії на Элейскую метафізику), аргументував три положення: 1) ніщо не існує; 2) якщо і є щось існуюче, то воно непізнавані; 3) якщо навіть воно і пізнаванності, то його пізнання невимовно і невимовно.

Навчання софістів з неминучістю вступали в конфлікт з традиційними релігійними уявленнями. Твір Протагора «Про богів» починався словами: «Про богів я не можу знати ні того, що вони є, ні того, що їх немає, ні як вони виглядають, бо багато що перешкоджає цьому: і неясність предмета, і стислість людського життя» ( фр. 4). Афінські громадяни звинуватили Протагора в безбожництві, йому довелося таємно бігти, і, за легендою, захоплений в море штормом, він потонув при аварії. Близькі до софістам Діагор мелоському і Феодор Киренському, прозваний

«Безбожників», прямо заперечували існування богів. Продік Кеосскій бачив витоки релігії в шануванні хліба і вина, сонця, місяця і рік, тобто за все, «що приносить користь людям» (Продік Кеосскій, фр. 4). Критий оголосив релігію вигадкою, призначеної для того, щоб змусити людей дотримуватися законів (Критий, фр. 25).

Софісти вважали себе знавцями багатьох речей: Гіппій навчав астрономії, метеорології, геометрії та музиці; Горгій був обізнаний у питаннях фізики; Критий поділяв вчення Емпедокла про душу; Антифонт займався завданням квадратури кола і намагався пояснювати метеорологічні явища. Софісти зробили важливий крок до створення науки про мову: Протагор займався категоріями словозміни і синтаксисом пропозиції; Продік заклав основи вчення про синонімів. Гіппій пишався тим, що знає не тільки всі науки, але і всі ремесла: сам себе витканий плащ, пофарбував його пурпуром, розшитий золотом, стачал сандалі, витесав посох і викував перстень. «Царицею наук» для софістів була риторика - «мистецтво переконувати». Горгій, Гіппій та Фрасімах славилися, перш за все, своїм неповторним красномовством. Вміння вибудувати мова, зробити її зрозумілою та привабливою, прикрасити її антитезами, алітерації, метафорами, надати їй милозвучність і музикальність, вміння переконувати людей на народних зборах і керувати набудовами натовпу, було настільки необхідне в змінилася політичній обстановці, що за навчання цього ремесла софістам платили величезні гроші.

Зразком софістичної діалектики можуть служити софізми - букв, «хитрощі», завдання на те, щоб знайти парадоксальний хід думки і застосувати його як засіб публічної полеміки. Наприклад, «Рогатий»: «Те, що ти не втрачав, ти маєш, і ти не втрачав рогів; отже, ти маєш роги». Або - «Покритий»: «Чи знаєш ти, хто стоїть перед тобою під покривалом? Ні? Але це ж твій батько; значить, ти не знаєш власного батька ». Найвідомішим софізмом був парадокс під назвою «Брехун»: «Критянин сказав:« Все крітяни - брехуни »; сказав він правду чи неправду? Якщо правду - значить, він теж брехун - отже, він збрехав - значить, насправді крітяни правдиві і т. д.