24. Етичне вчення Сократа.

В історії філософії, мабуть, немає фігури більш відомою, ніж Сократ. Ще в давнину у свідомості людей він став втіленням мудрості, ідеалом мудреця, поставив істину вище за життя. Уявлення про нього як про синонім мудрості, мужності думки і героїчної особистості збереглося і в наступні часи. Образ Сократа-мислителя був покладений в основу багатьох творів літератури та мистецтва, починаючи з діалогів Платона і закінчуючи п'єсою російського драматурга Е. Радзинського «Бесіди з Сократом».  Про Сократа, його особистості та навчанні накопичилася величезна література. І тим не менше в історії філософії, можливо, немає фігури більш загадковою, ніж Сократ. Він не залишив письмового спадщини. Про життя і вченні Сократа ми дізнаємося головним чином з творів його учнів і друзів (філософа Платона, історика Ксенофонта) або його ідейних супротивників (комедіографа Арістофана).  Сократ - великий античний мудрець, "уособлення філософії", як назвав його К. Маркс, - стоїть у витоків раціоналістичних і просвітительських традицій європейської думки.  Слава, який Сократ удостоївся ще при житті, легко пережила цілі епохи і, не померкнувши, крізь товщу двох з половиною тисячоріч дійшла до наших днів. Сократом цікавилися і захоплювалися за всіх часів. Від століття до століття аудиторія його співрозмовників змінювалося, але не спадала. І сьогодні вона, безсумнівно, багатолюдні, ніж коли б то не було.  З ім'ям Сократа пов'язане якісна зміна в історії європейської культури, суть якого добре передав Гегель словами про те, що місце оракулів зайняло свідчення духу індивідуумів. Сократ є родоначальником філософської етики, яка, на відміну від релігійної, розглядає мораль як предмет, цілком перебуває у компетенції людини, в межах його пізнавальних та практичних можливостей. Афіняни до Сократа були моральними, а не моральними; вони жили, керуючись звичаями і розумно пристосовуючись до обставин. Сократ показав, що існує добро як таке. Він поставив знак рівності між досконалістю людини, його чеснотою і знанням.  Термін "етика" - давньогрецького походження. Він бере початок від слова етос (ethos), що означало в далекі часи місцеперебування-людське житло, звірине лігво, пташине гніздо. У цьому значенні воно вживалося ще Гомером. Пізніше дане слово набуває нового значення - стійка природа якого-небудь явища, в тому числі характер, внутрішній характер живих істот. У даному значенні воно широко використовується у філософії.  Етика Сократа може бути зведена до трьох основних тез: а) благо тотожне задоволень, щастя, б) чеснота тотожна знання; в) людина знає тільки те, що він нічого не знає.  Всі люди прагнуть до задоволень і їх складним комбінаціям, які називаються користю, щастям. Це - аксіома людського існування. Сократ говорить: «Благо - не що інше, як задоволення, і зло - не що інше, як страждання».  Якщо врахувати, що поняття блага і зла позначають позитивні та негативні цілі діяльності, то ми тим самим отримуємо суворий закон людської поведінки, а разом з ним і критерій його оцінки: прагнути до задоволень і уникати страждань.  Проте світ задоволень, як і світ страждань, виявляється складним. Існує багато задоволень і існує багато страждань. Різним людям приємні різні речі. Часто один і той ж людина може бути роздирають одночасно бажанням різних задоволень. Крім того, немає суворої кордону між задоволеннями і стражданнями, одне пов'язане з іншим. За радістю сп'яніння слід гіркоту похмілля. Страждання може ховатися за маскою задоволень. Шлях до задоволень може лежати через страждання. Людина постійно опиняється в ситуації, коли необхідно вибирати між різними задоволеннями, між задоволеннями і стражданнями.Відповідно постає проблема підстави такого вибору. Те, що було критерієм - кордон між задоволеннями і стражданнями, самепотребує критерії. Таким вищим критерієм є вимірює, зважують розум. 

25. Своєрідність філософії Стародавньої ІндіїПерші філософські школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VІ ст.. до н.е. в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Греції. Передумови виникнення філософії були такі:

1. стрибок у розвитку виробничих сил переходу від бронзи до заліза;

2. поява товарно-грошових відносин;

3. виникнення держави;

4. зростання опозиції традиційній релігії, критика нормативно-моральних;

5. розвиток науки, нагромадження емпіричного матеріалу.

Філософія Стародавньої Індії має ряд особливостей, які визначаються специфікою розвитку суспільних відносин цих держав, і насамперед, кастовий устрій в Індії, який сприяв збереженню традиційних релігійно-міфологічних уявлень у формуванні перших філософських течій.

Староіндійська філософія розвивалась у школах, так званих «даршанах». Існували даршани астиків і даршани нестиків. Ці даршани проповідували різко полярні ідеї, які групувались на визнанні або запереченні Вед. «Веда» — це збірник текстів на честь богів. Одним з найдавніших ідеалістичних учень був брахманізм. Його прихильник вважали, що світ складається з невидимого, непізнаного, незмінюваного духу «брахмана», що не має ні початку, ні кіш З точки зору представників цієї школи слід розрізняти душу і тіло. Тіло — це зовнішня оболонка душі. Душа вічна, б смертна.

Буддизм — це водночас і релігійне і філософське вчення. Воно виникло у VI—V ст. до н. є. і стало однією з найпопулярніших релігій разом з християнством та ісламом.

З точки зору буддизму, світ — це єдиний потік матеріальних і духовних елементів — «дхарм».

Філософський зміст буддизму включав два аспекти: вчення про природу речей та вчення про шляхи її пізнання.

Вчення про буття. В основі буддійського вчення про природу речей лежить вчення про дхарми. За вченням буддистів, дхарми проникають в усі явища психічного і матеріального світів і перебувають у русі, кожну секунду спалахуючи і згасаючи. В теорії пізнання у буддистів не існує різниці між чуттєвою та розумовою формами, пріоритет надається практиці. Практика споглядання, роздумів є основним засобом пізнання навколишнього світу.

На закінчення викладу староіндійської філософії, нагадаємо її основні особливості:

1. Формування на базі міфологічно-релігійного світогляду.

2. Своєрідність ставлення до Вед.

3. Споглядальний характер і слабкий зв’язок з наукою.

4. Змалювання духу як безликого, бездіяльного явища.

5. Народження логіки.

6. Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя.