21. Філософській смисл повісті ф.Вольтера «Кандид»

Вольте́р (фр. Voltaire, справжнє ім'я Марі Франсуа Аруе, фр. François Marie Arouet,21 листопада 1694, Париж, Франція — †30 травня 1778, Париж, Франція) — французький письменник і філософ-деїст.

Лірика молодого Вольтера перейнята епікурейськими мотивами, містить випади проти абсолютизму. Його зріла проза різноманітна за темами та жанрами:філософські повісті «Макромегас» (1752), «Кандид, чи Оптимізм» (1759),«Простодушний» (1767), трагедії в стилі класицизму «Брут» (1731), «Танкред»(видана в 1761), сатиричні поеми («Орлеанська незаймана», 1735, видана в 1755), публіцистика. Історична творчість Вольтера пов'язана з боротьбою проти релігійної нетерпимості, критикою феодально-абсолютистської системи:«Філософські листи» (1733), «Філософський словник» (1764-69). Вольтер зіграв значну роль у розвитку світової філософської думки, в ідейній підготовці Великої французької революції кінця XVIII ст.

«Кандид, або Оптимізм» (Candide, ou l'Optimisme) - найчастіше публікований твірВольтера. Повість була написана, ймовірно, в 1758 у і через рік з'явилася у пресі відразу в п'яти країнах під виглядом «перекладу з німецької». Вона тут же сталабестселером і була на багато років заборонена під приводом непристойності. Сам Вольтер вважав її бездарною і в деяких випадках навіть відмовлявся визнавати своє авторство.

Зміст

За жанром це філософська повість (conte philosophique) з нальотом абсурдистики іцинізму, «замаскована» під крутійський роман (форма перегукується з «Правдивими історіями» Лукіана). Герої повісті - Кандид, його подруга Кунігунда і наставник Панглосс - колесять по всьому заселеному світі, стають свідками битв Семирічної війни, взяття росіянами Азова, Лісабонського землетрусу, і навіть відвідують казкову країну Ельдорадо.

Мандри героїв служать для автора приводом для того, щоб висміяти уряд, богослов'я,військову справу, літературу, мистецтво і метафізику, особливо оптиміста Лейбніца з його вченням про те, що «все на краще в цьому найкращому зі світів». Ці слова звучать саркастичним рефреном щоразу, коли на долю героїв випадають нові лиха.

У фіналі повісті герої опиняються в Константинополі і дізнаються від місцевого дервіша про марноту метафізичних досліджень. Висловлюваний їм рецепт щастя простий - забути про хвилювання навколишнього життя, і в першу чергу громадської думки, присвятивши себе обраному ремеслу - «догляду за садами».

22. Свідомість і її форми

Свідо́мість — вища форма відображення дійсності, властива людям і пов'язана з їхньою психікою,абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої. Свідомість людини — складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття свідомість демонструє свою пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в собі ступінь освоєння людиною буття.

Свідомість є своєрідним поєднанням усіх простіших форм відображення реальності (сприйняття,відчуттів, уявлень, понять, почуттів, дій), такою формою відображення реальності, для якої властиве узагальнення, і в якій з найбільшою повнотою відображено те, що є специфічним для людини порівняно з тваринами. Свідомість тісно пов'язана з мовою.

Одним зі структурних елементів суспільної свідомості є розмаїтість її форм. Це – політична свідомість, правова, моральна, релігійна, естетична, наукова свідомість тощо. Ця розмаїтість залежить від двох основних факторів:

– по-перше, від об'єкта, тобто від складності суспільного буття. Кожна сторона суспільного буття відбивається якою-небудь формою суспільної свідомості;

– по-друге, від способу відображення. Як це розуміти? Люди мають потребу глибше і всебічно пізнати світ. Один і той самий об'єкт люди намагаються пізнати з різних сторін, з різних поглядів, тобто по-різному підходять до його розгляду. Наприклад, відносини між людьми можна розглядати і в моральному, і в юридичному, і в політичному аспектах.

Суттєве значення для розвитку форм суспільної свідомості має їх взаємодія. Всі форми переплітаються між собою, доповнюючи за певних умов одна одну. Основою взаємодії виступає цілісність суспільного життя, тісний зв'язок між собою різноманітних суспільних відносин. Взаємодія форм суспільної свідомості – це об'єктивний закон її розвитку.

Згодом форми суспільної свідомості звільняються від впливу релігії. Але не всі однаково. Наприклад, мораль ще довгий час перебуває в залежності від релігії. Наука, навпаки, більш рішуче звільняється від релігійного впливу і досягає значних успіхів у пізнанні природи. Потреби матеріального виробництва диктують необхідність суворо наукового розуміння об'єктивних закономірностей без будь-яких релігійних напластувань.

Особливе місце серед форм суспільної свідомості займає політична свідомість та правосвідомість. Це пояснюється тим, що вони найбільше наближені до економічних умов життєдіяльності суспільства.