2. Класифікація музеїв

На початку розвитку музейної справи чіткої класифікації музеїв не було. Вони здебільшого зберігали невеликі різнорідні колекції і мали загальну назву типу «музей старожитностей». Згодом, із розвитком музейної справи, ці заклади починають поділятися на різні типи, види і т.д. залежно від того, що покладено в основу їхніх колекцій.

Мережа музеїв в Україні будується на основі усталеної в українському музеєзнавстві їх наукової класифікації. Відповідно до цієї класифікації всі українські музеї розрізняють за типами, профілями, юридичним становищем.

Класифікація музеїв за юридичною приналежністю (власністю):

• державні (музеї, що підпорядковані КМ України і здійснюють свою діяльність у руслі загальнодержавної концепції розвитку музейної мережі; ці музеї мають пряме бюджетне фінансування, у їхніх фондах зосереджені найцінніші скарби та колекції країни);

• муніципальні (комунальні) (музеї, що перебувають у віданні в управлінні місцевої адміністрації і фінансуються з місцевих бюджетів);

• громадські (або музеї, засновані на громадських засадах) (музеї, що створені та перебувають під опікою громадських організацій);

• відомчі музеї (музеї різні за профілем, що підпорядковуються окремим міністерствам і відомствам; створюються з метою репрезентації історії розвитку певної галузі: транспорту, охорони здоров’я тощо;

• корпоративні (це музеї, що створюються як структурні підрозділи недержавних установ і підприємств);

• приватні колекційні зібрання, установи музейного призначення (належать приватним особам, створені їхніми зусиллями і підтримуються за їхні кошти; це найдавніша і найпоширеніша форма музейного колекціонування);

• церковні (музеї, що сформувалися з метою збирання та збереження пам’яток церковної старовини).

Типологія музеїв

Тип музею визначається його суспільним призначенням та метою діяльності:

• науково-освітні масові або публічні музеї — ці музеї призначені для широкого кола громадян. Більшість вітчизняних музеїв належать до цього типу. Музеї цього типу виконують представницькі функції, знайомлячи громадськість з національним надбанням країни, міста, села тощо. Здебільшого музеї цього типу є поліфункціональними за принципом організації, формами і методами роботи. Спеціалізація таких музеїв може охоплювати дуже різні напрямки: археологію, історико-архітектурні заповідники і т.д.; наприклад Львівська картинна галерея, Дніпропетровський історичний музей тощо;

• науково-дослідні або академічні музеї — ці музеї призначені для спеціалістів, створюються при академіях наук та науково-дослідних інститутах, мають вузькоспеціалізований характер (Музей етнографії та художнього профілю у Львові, Центральний науково-природознавчий музей НАН України тощо);

• навчальні музеї — призначені для учнів та студентів. Створюються при школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах з навчальною, освітньою метою. (Геологічний, мінералогічний музеї ЛНУ ім. І. Франка, Музей історії туризму ЛІЕТ тощо).

Профільність музеїв

Профіль музею визначається основним змістом його фондів і зв’язком з тією чи іншою галуззю науки, мистецтва або виробництва. Попри всю різноманітність існуючих музеїв, їх прийнято поділяти на такі профілі (згідно ст. 6 Закону України «Про музеї та музейну справу» від 29 червня 1995 року):

• історичні (загальноісторичні, військово-історичні, історії релігії, історико-побутові, археологічні, етнографічні);

• природничі (антропологічні, біологічні, ботанічні, геологічні, зоологічні, мінералогічні, палеонтологічні);

• літературні;

• художні (образотворчого, декоративно-прикладного, народного, сучасного мистецтва);

• мистецькі (театральні, музичні, музеї кіно);

• науково-технічні (політехнічні, промислові, сільськогосподарські, транспорту, зв’язку, будівництва, авіації, космонавтики тощо);

• комплексні (поєднують два чи більше профілі — краєзнавчі, мистецтвознавчі)

• галузеві (політехнічні, с/г, медичні, педагогічні, транспорту, зв’язку, космонавтики, туризму тощо);

• меморіальні.

Окрему групу складають музеї-заповідники, екомузеї, створені на базі історичних або архітектурних пам’ятників. Сучасна глобальна комп’ю­теризація всього інформаційного простору розширює рамки музейної класифікації. З’являються віртуальні музеї в глобальній мережі Інтернет.