3. Екскурсійне обслуговування в музеях

Суть і значення музейної екскурсії

Розвиток культурно-освітньої роботи музеїв України сприяв виникненню її різноманітних форм і видів. Найбільш поширеними з них є: екскурсії, лекції, систематичні зустрічі з відвідувачами, тематичні вечори й конференції, робота пересувних музеїв, зустрічі з видатними людьми, тематичні виставки, дні відчинених дверей тощо. Екскурсійна робота — це основний вид культурно-освітньої діяльності музеїв.

Екскурсія (від лат. Excursio — поїздка, прогулянка) як форма презентації колекцій сягає своїм корінням у глибоку давнину. Ще в античних храмах спеціальні служителі розповідали відвідувачам про історію та художні особливості тих або інших предметів. В епоху Відродження допитливу публіку з числа знатних і високопоставлених осіб знайомили із збірками кабінетів і галерей як самі власники, так і спеціальні хранителі. Ці традиції роботи з глядачем отримали подальший розвиток в епоху Просвітництва, коли закриті збірки почали перетворюватися на публічні музеї.

Згідно сучасним уявленням, екскурсія — це колективний огляд музею, пам'ятного місця, виставки, об'єкта природи і т. д. по визначеному маршруту під керівництвом екскурсовода з пізнавальними, освітніми, науковими і виховними цілями, а також для задоволення естетичних потреб при використанні вільного часу». Володіючи всіма рисами, властивими екскурсії як такій, музейна екскурсія має певну специфіку: вона проводиться в спеціально організованому музейному просторі. Серед властивих ознак музейної екскурсії варто виділити пріоритетність зорового сприйняття, супроводжуваного необхідним словесним коментарем. При цьому зорове та вербальне сприйняття посилюється моторним, що передбачає рух з метою огляду музейних експонатів.

Завдання екскурсовода в екскурсійному процесі пізнання полягає у допомозі екскурсантам:

• побачити музейні експонати, на основі яких розкривається тема;

• почути про музейні експонати необхідну інформацію;

• відчути велич подій, історичної ситуації, грандіозність та унікальність явищ, що пов’язані з музейними предметами чи приміщенням музейної будівлі;

• оволодіти практичними навичками самостійного спостереження і аналізу музейних експонатів;

• навчитися формулювати власні висновки щодо висвітленого матеріалу.

Незважаючи на певні відмінності, сутність та технологічні аспекти організації та проведення екскурсій в обох випадках майже однакові. Тому виклад екскурсійної справи в цьому розділі подаємо як під кутом зору музейного працівника-екскурсовода, так і ширше – туристичного екскурсовода як такого (приватного підприємця, працівника екскурс-бюро, турфірми чи музею).

Класифікація екскурсій

Музейні екскурсії досить різноманітні і розрізняються за місцем проведення і об'єктах показу, за характером тематики, цільовою спрямованістю, складом екскурсантів. Екскурсії можуть проводитися у приміщенні музею — по експозиції, виставках, відкритого зберігання фондів, а також за межами музейного будинку — з пам'ятників і пам'ятних місць. Практикуються також комплексні екскурсії, які об'єднують єдиною темою показ музейної експозиції та пам'ятників, що знаходяться в природних умовах.

За характером тематики виділяють:

• оглядові екскурсії

• тематичні (профільні) екскурсії.

Оглядові екскурсії призначені для відвідувачів, що вперше прийшли в музей і бажають отримати загальне уявлення про його історію та колекціях. Зазвичай ці відвідувачі — туристи, що володіють обмеженою кількістю часу. Відомості, що повідомляються їм під час оглядової екскурсії, носять інформаційний характер і коротко знайомлять з історією та зі змістом музейного зібрання, основними розділами музейної експозиції та окремими видатними експонатами.

Темтичні екскурсії, на відміну від оглядових, найбільш детально розкривають одну тему або проблему. Іноді в музеях проводяться цикли екскурсій, пов'язані з певною проблематикою і призначені для постійної групи відвідувачів. Наприклад, на базі ексопзиції Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького, що присвячена «Давньому українському мистецтву» і презентує колекцію українського іконопису, відбуваються як традиційні оглядові екскурсії, так і тематичні. Серед них можна виділити такі: «Історія реставрації в Національному музеї у Львові. Майстерня реставрації поліхромної скульптури», «Покров Пресвятої Богородиці», «Зображення апостолів в українському іконописі», «Образ святого Івана Предтечі в українських іконах» тощо.

Також екскурсії розрізняють за цільовою спрямованістю:

• культурно-освітні (загальноосвітні) екскурсії

• навчальні (безпосередньо пов'язані з програмами різних навчальних закладів). Наприклад, вивчаючи у шкільній програмі історію створення та діяльності галицького літературного угрупування «Руська трійця», доцільно організувати екскурсію до літературного Музею Русалки Дністрової. Експозиція музею розповідає про укладання збірки «Русалка Дністрова», умови видання, тираж та його долю; особливий інтерес становлять рідкісні видання альманаху: 1837 р. — у Будимі, 1910 р. — у Тернополі, 1987 р. — Києві, а також «Родовідне дерево» Маркіяна Шашкевича. До числа останніх відносять і методичні екскурсії для музейних працівників, які знайомлять з принципами побудови експозиції, особливостями зберігання фондів, проведення екскурсій.

Залежно від складу екскурсійних груп розрізняють екскурсії для різних категорій відвідувачів:

• дитяча або доросла аудиторії

• туристи (приїждже населення) або місцеві жителі

• однорідні групи або різнорідні за складом (наприклад, для батьків з дітьми) тощо.

Правильна класифікація екскурсій забезпечує умови для кращої організації роботи екскурсовода з відвідувачами та створює відвовідне середовище для проведення ефективних екскурсій.

Методика підготовки та проведення екскурсії

Створення нової екскурсії — процес складний та напружений. Схема (план) всіх екскурсій, незалежно від теми та місця проведення, однакова:

• вступ

• основна частина

• заключна частини.

Вступ екскурсії поділяється на дві частини — організаційну та інформаційну. В організаційній частині вступу екскурсовод представляє себе, повідомляє тему екскурсії, тривалість, час та місце завершення екскурсії. Далі йде інструкція з проведення екскурсії та правил поведінки у музеї. У другій частині вступу — інформаційній — коротко подається зміст екскурсії, її завдання, називають основні підтеми. Основні вимоги до вступного слова екскурсії такі: стислість та динамічність; вступ не пов'язаний з показом об'єктів. Проводять його до початку руху. Завдання вступу ― пробудити у екскурсантів зацікавленість до огляду музею.

Основна частина будується на поєднанні показу конкретних музейних експонатів та розповіді про них, і підпорядковуванні їх обраній темі.

Заключна частина займає 5-6 хвилин: у ній підводять підсумки, роблять висновки за темою екскурсії, що закріплюють її мету, та надається інформація про інші екскурсії, які можуть поглибити дану тему, відповідають на запитання музейних відвідувачів.

Зміст окремих підтем основної частини екскурсії доцільно пов'язується між собою за допомогою логічних переходів. Вони можуть бути формальними, тобто не пов'язуватися із змістом екскурсії (наприклад, екскурсовод просто повідомляє, що група здійснить перехід до наступної музейної зали). Однак бажано, щоб логічний перехід виходив із змісту попередньої підтеми і допомагав перейти до викладу наступної.

Розташування і співвідношення підтем, основних питань, вступу і заключної частини формують композицію екскурсії.

Схематична структура екскурсії складається з наступних елементів:

Вступ. Логічний перехід.

Підтема. Основні питання. Логічний перехід.

Підтема. Основні питання. Логічний перехід.

Підтема. Основні питання. Логічний перехід.

Підтема. Основні питання. Логічний перехід.

……………………………………………………

Заключна частина.

У процесі підготовки нової екскурсії доцільно виділити такі ключові етапи:

1. Визначення мети, завдань і теми екскурсії

2. Відбір та вивчення інформаційних джерел

3. Відбір та вивчення музейних експонатів

4. Складання маршруту екскурсії

5. Підготовка тексту екскурсії

6. Визначення методичних прийомів проведення екскурсії

7. Висновки по тексту та технологічній карті

8. Прийом (здача) екскурсії

9. Затвердження екскурсії

Диференційований підхід до обслуговування різних груп музейних відвідувачів

Диференційований підхід до екскурсійного обслуговування — це установка, відповідно до якої програма обслуговування, тематика екскурсії і т. п. мають бути орієнтовані на визначений сегмент ринку, категорію споживача. Екскурсоводу необхідно враховувати цілі, інтереси, мотивацію, установки та преференції (пільговість) екскурсантів.

Формування різних груп екскурсантів є теж важливим чинником для успішного екскурсійного обслуговування. На жаль, у повній мірі використати його музейним екскурсоводам не вдається, оскільки вони, як правило, працюють з уже заздалегідь сформованими групами. Доцільним бачиться формування вікових груп при одночасному проведенні 2-х або 3-х екскурсій: при можливості їх можна переформувати за віковим критерієм, принаймні, запропонувати створити дитячу групу, з якою окремо буде проведено спеціальну екскурсію. Переваги такого підходу очевидні: дорослі зможуть повністю зосередитися на сприйнятті екскурсійного матеріалу, у той час як дітям не доведеться нудьгувати.

Різним також повинен бути виклад екскурсійного матеріалу для місцевого населення, гостей з інших регіонів країни та для іноземних туристів. Екскурсії для індивідуальних учасників необхідно проводити, приділяючи значно більше уваги саме екскурсантам: наприклад, запитувати про їхні пріоритети в одержанні тієї чи іншої інформації тощо.

На окрему увагу заслуговує питання організації екскурсій для неповносправних людей: для незрячих, для глухонімих, для інвалідів-візочників тощо. Так, наприклад для незрячих музейних відвідувачів екскурсія проводиться опосередковано — через можливість дотикнутися до експонатів, через сприйняття звуків, через запах книг, через розміри книжкових шаф і т. п. Проблема необхідності адаптації музейного середовища до потреб інвалідів по зору неодноразово виникала в роботах як музейних співробітників, так і реабілітологів. Вони одностайно висловлюють думку про важливість відкриття доступу до музейної експозиції різним групам інвалідів для реалізації їхніх прав. На Заході адаптація музейного простору до потреб інвалідів розпочалася значно раніше, ніж на пострадянському просторі, тому спеціальні методичні розробки щодо відвідувачів з особливими потребами не розроблялися. У зв’язку з перебудовою та складними процесами у суспільстві, досить довгий час проблема доступу інвалідів по зору до музейних колекцій практично не піднімалася.

Музейним співробітникам доводиться долати певні стереотипи щодо охорони дрібних експонатів, хоча досвід багатьох музеїв це спростовує. Наприклад, у 2010 р. на базі Дніпропетровського національного історичного музею провдилась виставка для незрячих «Заняття давньої людини» — не зважаючи на те, що була досить велика кількість дрібних речей, наприклад, крем’яні відщепи та сколи, не зник жоден експонат. Найбільш складними для подолання є просторові фактори, такі як непристосований для інвалідів транспорт, відсутність можливості обладнання музейної будівлі спеціальними засобами (анотаціями шрифтом Брайля, доступність залів для інвалідних візків, достатньо широкі двері; пандуси, пасажирські ліфти тощо). Незважаючи на перепони в організації музейних виставок для інвалідів по зору, їх організація і проведення мають стати пріоритетними напрямками у розвитку музейної справи.

Також існує розроблена класифікація музейних відвідувачів за способом сприйняття музейної інформації (згідно термінології психолога М. Коваля):

• «знавці» — відвідувачі, які добре знають не лише історію, але й мають уявлення про цінність музейних предметів, відчувають специфіку закладу. В основному їх цікавлять речі і документи з точки зору їхньої історичної характеристики.

• «любителі» — виділяють під час огляду експонати, які вважають значимими для себе і нетиповими порівняно з іншими. Найчастіше це речі або документи пов’язані з відомими особами, їхнім життям. «Любителі» часто нарікають на свої недостатні знання і зацікавлені в додаткових поясненнях, тому часто задають питання.

• «нігілісти» — досить критично налаштовані. Вони шукають і досить часто знаходять хиби у змісті експозиції, але не хочуть або не вміють «вдивитись» в експозицію, часто кажуть, що їм сумно, а навколо сіро.

• «ритуальні» — всім захоплюються. «Тут усе так гарно, усе цінне», — кажуть вони, але не можуть навіть назвати конкретних експонатів, погано уявляють, чому присвячена експозиція. Прикладом часто служать записи у книзі відгуків: «Нам усе сподобалось», «У вас все дуже гарно», «Сподобався розділ, де все старе».

• «спринтери» — нічого не кажуть конкретно. Вони, в основному, пробігають по музею і мотивують свій прихід так: «Прийшли подивитись, що у вас є».