2.4. Мале підприємництво в ринковій економіці

Економіка розвинених країн базується на історично сформованому конкурентному ринковому середовищі. Вона є складною збалансованою структурою, основою якої є великий бізнес, який охоплює потужні корпорації, компанії, фірми, доповнюється структурами середнього бізнесу, а ті, у свою чергу, густою мережею малого бізнесу, який завдяки своїй гнучкості і мобільності заповнює всі суспільні ніші і замикає господарсько-технологічні ланцюги. Корпорації утворюють скелет розвиненої економіки, а малі та середні підприємства — її м'язи.

Одне без другого існувати не може. Якщо великі підприємства забезпечують впровадження науково-технічного прогресу, прогресивних наукомістких технологій, здійснюють широкомасштабну інвестиційну діяльність, то мале підприємництво виконує інші соціальні та економічні функції. Загальновідомо, що розвинена економіка ґрунтується на малому бізнесі, завдяки якому мільйо­ни людей у всьому світі реально впливають на економічне життя власних країн.

Сектор малого бізнесу завжди був органічною складовою ринкової системи господарювання, оскільки тут є об'єктивні умови, сприятливі для його розвитку: регіональна диференціація ринку; необхідність певного спеціалізованого ремесла; важливість і зручність обслуговування клієнтів; циклічність попиту тощо. Розвиток малого бізнесу зумовлений об'єктивними причинами, а не специфічними особливостями окремих країн. Однією з причин його успішного розвитку в країнах з розвиненою економікою є те, що велике виробництво не протиставляється суб'єктам малого підприємництва. Тут дотримуються принципу гармонійного поєднання великих і малих суб'єктів господарювання, за якого великі підприємства не пригнічують малий бізнес, а обидві ці форми взаємодоповнюють одна одну.

У постсоціалістичних країнах проблеми становлення та розвитку малого бізнесу набувають ще більшої актуальності. Модель такої структури економіки є метою і результатом процесів трансформації та доповнень до успадкованої економіки України. Формування сектору малого бізнесу і його ефективне функціонуван­ня неможливе без знання теорії і практики прийняття рішень у цій галузі ринкової економіки.

Розв'язання цієї проблеми потребує правильного розуміння і однозначного тлумачення поширених і використовуваних у цій галузі термінів: мале підприємництво; малий бізнес; мале підприємство; підприємець (фізична особа).

1. Мале підприємництво — це самостійна, систематична, інноваційна діяльність певних суб'єктів господарювання незалежно від форми власності, на власний ризик з метою виконання місії, задоволення потреб споживача та отримання економічної вигоди. Суб'єктами малого підприємництва є малі підприємства і фізичні особи, тобто приватні підприємці.

Особливістю малого підприємництва є діалектична єдність власності, управління і контролю в особі суб'єкта підприємницької діяльності, в основі якої лежить, як правило, приватна власність на всі складові виробництва (надання послуг) — засоби виробництва, результати праці, а також землю. Мале підприємництво є ефективною формою реалізації приватної і колективної власності. Саме цей сектор економіки індивідуалізує власність, робить розпорядження нею найнаочнішим, конкретним. Мале підприємництво ґрунтується переважно на особистій праці його членів, які заінтересовані в нарощуванні власності.

Сутність малого підприємництва полягає в його внутрішніх потенційних можливостях саморозвитку, самовдосконалення, що забезпечують розроблення та реалізацію ефективного механізму ринкового господарювання, використання різноманітних форм реалізації приватної власності. Враховуючи внутрішні переваги, що базуються на потенційних можливостях, мале підприємництво стає найактивнішим, провідним, а отже, системостворюючим елементом формування і реалізації приватної власності.

2. Термін «малий бізнес» використовується в основному в англомовних країнах, а в Японії та країнах Західної Європи частіше вживають термін «малі та середні підприємства».

Малий бізнес є однією з форм реалізації підприємницької ініціативи. Під малим бізнесом розуміють діяльність будь-яких малих підприємств та окремих громадян (фізичних осіб) з метою отримання прибутку.

Економічна сутність малого бізнесу полягає в тому, що останній є особливим сектором бізнесу, пов'язаним із функціонуванням малих підприємницьких структур будь-якої форми власності і відповідної організаційно-правової форми з метою одержання прибутку. Сектор малого бізнесу існує завдяки розгалуженій системі малих підприємств.

Термін «малий бізнес» не слід ототожнювати з поняттям «мале підприємство». Поняття «малий бізнес» характеризує певний економічний процес, а малі підприємства є реальними суб'єктами підприємницької діяльності і визначають лише кількісні їх параметри.

3. Термін «мале підприємство» — поняття відносне і характеризує лише величину підприємства. Отже, малі підприємства — це організаційно-економічний вид підприємств, що визначаються за певними ознаками (показниками). В Україні малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень.

У кожній країні використовують певні класифікаційні ознаки (критерії) віднесення підприємств до категорії малих. Досвід зарубіжних країн свідчить, що специфічними ознаками малих підприємств слід вважати конкретні класифікаційні параметри, що розрізняються і варіюють залежно від національних і регіональних особливостей, галузевої належності та інших факторів.

У світовій практиці сформувались три основні підходи до визначення малого підприємства — кількісний, якісний та комбінований.

У разі використання кількісного підходу застосовують такі доступні для аналізу критерії, як чисельність працюючих, річний обсяг продажу, розмір статутного капіталу, балансова вартість активів тощо. Головна перевага кількісного підходу полягає у зручності і порівняній легкості його використання. Недоліком цього методу є його абсолютність, відсутність теоретичного обґрунтування встановлених меж показників, складність порівняльного аналізу за галузями промисловості або по окремих країнах.

За якісного підходу використовуються для аналізу якісні показники, що базуються на суб'єктивних узагальненнях та досвіді. До якісних критеріїв належать: персоніфіковане управління бізнесом, не домінуюче положення на ринку та інші, що визначають самостійність підприємця стосовно третіх зовнішніх осіб. Якісні визначення застосовуються не стільки для точного відокремлення понять малого та великого підприємства, скільки для здійснення корисних узагальнень, властивих малим і великим фірмам.

Якісний підхід цікавий, передусім, тим, що мала фірма розглядається не як зменшений варіант великої, а як організація, діяльність якої якісно відрізняється від діяльності великих підприємств за такими характеристиками: високою мірою невизначеності, потенційно вищою спроможністю до впровадження інновацій, постійним розвитком і більшою адаптивністю до змін.

Світова практика господарювання поки що не дала універсального визначення малого підприємства і не виробила єдиних критеріїв щодо малого бізнесу. На практиці найчастіше використовується комбінований підхід, що полягає у використанні окремою країною одночасно кількісних та якісних критеріїв.

Отже, мале підприємство — це відносно самостійна форма організації підприємницької діяльності з власними закономірностями розвитку, які і вирізняють його на тлі середнього та великого бізнесу.

4. До суб'єктів малого підприємництва належать також підприємці — фізичні особи — це громадяни, які здійснюють систематичну (зареєстровану) підприємницьку діяльність без статусу юридичної особи.

Таких суб'єктів малого підприємництва відносять до особливої категорії — так званого дрібного підприємництва. їхній економічний інтерес — одержання прибутку — реалізується через виробництво і продаж продукції, надання послуг, виконання ро­біт. У процесі своєї діяльності вони вступають у спільні ділові відносини з клієнтами, а також з іншими суб'єктами ринкової економіки.

Мале підприємництво як найтиповіша форма організації економічного життя суспільства в умовах ринкової економіки має як переваги, так і певні недоліки.

До переваг малого бізнесу належать:

• швидка адаптація до місцевих умов;

• велика незалежність дій; оперативність у прийнятті і виконанні прийнятих рішень;

• відносно невеликі витрати на управління діяльністю;

• великі можливості для реалізації ідей;

• нижча потреба в капіталі; можливість швидко проводити зміни у виробництві відповідно до потреб ринку;

• висока оборотність власного капіталу.

Отже, малий бізнес характеризується багатьма перевагами порівняно з великими підприємствами, які мають значний бюрократичний адміністративний апарат. Це зумовлено тим, що специфіка роботи малих фірм забезпечує їм краще знання своїх по­стійних клієнтів, яких значно менше, ніж у середніх і великих за масштабами підприємствах. Завдяки невеликому розміру і меншій кількості клієнтів, вони швидше реагують на зміни попиту ринку і можуть гнучкіше й оперативніше керувати своїм бізнесом.

Поряд із перевагами малому бізнесу притаманні й певні недоліки. Недоліками малого бізнесу є:

• обмеженість фінансових ресурсів;

• висока залежність від ринкової кон'юнктури;

• нестабільність доходів;

• обмежена частка ринку;

• висока вразливість до несприятливих економічних факторів (інфляції, циклічних коливань, податкового тиску тощо);

• високий рівень ризику втрати власного капіталу та майна;

• залежність від великих компаній;

• труднощі в одержанні додаткових фінансових коштів;

• труднощі найму кваліфікованого персоналу;

• висока частка керівників з низькою компетентністю;

• великі фізичні та психологічні навантаження.

Світовий досвід свідчить, що сектор малого підприємництва є невід'ємною і найдинамічнішою складовою у структурі суспільного виробництва в країнах з ринковою економікою.

Малі підприємства сприяють поступовому усуненню залишків адміністративно-командної системи управління та розвитку ринкової економіки країни. Відродження підприємницької діяльності в Україні — це унікальне явище в нашій історії. Його унікальність полягає в тому, що підприємницька діяльність виникла і розвивається не еволюційним шляхом, як у країнах з традиційною ринковою економікою, а в результаті економічної революції, зламу жорсткої централізованої планової економіки.