2.2. Принципи здійснення, форми і моделі підприємницької діяльності

За сучасних умов господарювання ринкову економіку визначають коротко як економіку вільного підприємництва. Проте підприємництво здійснюється за певними науково обґрунтованими принципами, має власні форми й моделі функціонування.

Принципи підприємництва — це вихідні положення й норми організації підприємницької діяльності. Підприємництво здійснюється на основі:

• вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

• самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежене законодавством, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

• вільного наймання підприємцем персоналу;

• комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

• вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

• самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання ним належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємницька діяльність може здійснюватись як в індивідуальній, так і в колективній формі. Перша означає здійснення її громадянами, тобто фізичними особами, вільними у встановленні своїх прав і обов'язків на основі договору (угоди) і у визначенні будь-яких умов договору (угоди), що не суперечать чинному законодавству. У разі індивідуальної форми підприємництва в одній особі одночасно поєднується власник та підприємець. Колективна форма передбачає межі та процедури, які окреслені жорсткіше з участю держави. У таких випадках підприємницька діяльність здійснюється вже на основі і в межах тих завдань і по­вноважень, котрі відбиті у засновницьких документах і статутах підприємств (організацій) різних форм власності.

У зарубіжній теорії та практиці виокремлюють також корпоративне та внутрішньофірмове підприємництво. Поняття корпоративного підприємництва виникло у другій половині XX сто­річчя, коли до менеджерів великих компаній почали висувати вимоги застосування нового підходу до управління, в основі яко­го лежить підприємницький тип господарської поведінки. Для визначення такого типу господарської поведінки вищих менеджерів великих компаній і використовується термін «корпоративне підприємництво». На відміну від індивідуального корпорати­вне підприємництво має такі специфічні ознаки: по-перше, великі розміри бізнесу потребують глибших знань у сфері менеджменту, маркетингу, обліку, фінансів тощо; по-друге, крупні масштаби викликають необхідність найму управлінського персоналу, що в цілому значно обмежує самостійність корпоративного підприємця.

Підприємництво також може успішно здійснюватись і в середині крупних корпорацій. У 80-ті роки на Заході набула розвитку концепція інтрапренерства як специфічного внутрішньофірмового підприємництва, котре допомагає подолати перепони на шляху динамічного зростання великих компаній. Форми інтрапре­нерства можуть бути різними, наприклад:

• інтрапренерів у великій компанії виокремлюють неформально, але забезпечують їх додатковими повноваженнями і підтримкою з боку вищого керівництва;

• спеціально призначають менеджерів із наскрізними інноваційними функціями та широкими повноваженнями;

• створюють різноманітні внутрішньокорпоративні венчурні підрозділи.

У своїй основі всі ці та інші можливі форми інтрапренерства спираються на такі загальні для них ключові принципи: усіляке заохочення ї підтримка нових ідей; визнання факту великої ймовірності помилок у діяльності інтрапренерів; орієнтація на успіх у довгостроковому періоді; забезпечення необхідними ресурсами, використання яких не обіцяє віддачі в короткостроковій перспективі; добровільна участь в інноваційному проекті; підтримка з боку вищого керівництва фірми.

Ідея інтрапренерства має свої безсумнівні переваги порівняно з індивідуальним підприємництвом, такі як: наявність у великих компаніях могутньої технологічної, дослідницької та лабораторної бази; можливість отримання кваліфікованої допомоги з боку маркетингових підрозділів компанії; фінансова підтримка вищого керівництва; можливість використання інформаційних ресурсів та комп'ютерних систем компанії.

Багаторічний досвід господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що традиційно є дві мо» делі підприємництва — класична та інноваційна, але на практиці можливе їх поєднання.

Класична (традиційна) модель підприємництва орієнтована на ефективне використання наявних ресурсів підприємства. Схема підприємницьких дій за такої моделі достатньо проста і чітко окреслена: оцінювання наявних ресурсів; вивчення можливостей досягнення поставленої мети; використання тієї можливості, яка зможе забезпечити максимальну віддачу від наявних ресурсів.

Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання будь-яких (у межах закону) і насамперед нових управлінських рішень для підприємницької діяльності, особливо коли бракує власних природних ресурсів. Схема дій за цією моделлю підприємницької діяльності є такою: формулювання головної ме­ти; вивчення зовнішнього середовища з метою пошуку альтерна­тивних можливостей; порівняльна оцінка власних ресурсів і знайдених можливостей; пошук зовнішніх додаткових джерел ресурсів; аналіз можливостей конкурентів; реалізація завдань згідно з вибраною концепцією.