Конвенція вищих навчальних закладів Європи «Формування європейського простору вищої освіти» (Прага, 2001)

Саламанка, березень 2001 року

Понад 300 європейських навчальних закладів та їх представ­ницьких організацій зібралися 29-30 березня в Саламанці з метою підготувати свої пропозиції до Празької зустрічі міністрів вищої освіти країн, які брали участь у Болонському процесі. Учасники до­мовились про цілі, принципи та пріоритети.

Вищі навчальні заклади Європи підтверджують свою підтримку положень Болонської декларації та рішучість ство­рення Європейського простору вищої освіти до кінця цього десятиріччя. Вони надають створенню Європейської асоціації університетів у Саламанці як символічного, так і практичного значення, чітко висловлюючи свою позицію в уряді та суспільстві, тим самим забезпечуючи собі підтримку в розбу­дові власної освіти та входженні у Європейський простір ви­щої освіти.

1. Основні положення

Автономія з відповідальністю. Розвиток вимагає надання університетам повноважень діяти згідно з керівним положен­ням автономії з відповідальністю. Будучи автономними і відповідальними юридичними особами, освітніми та гро­мадськими організаціями, вони підтверджують свою відданість принципам Великої хартії університетів, прийнятої 1988 року, і, зокрема, принципу академічної свободи. Отже, університети мають бути спроможними формувати свої стра­тегічні цілі, визначати першочергові завдання в освіті та дослідженнях; відповідно спрямовувати свої ресурси, склада­ти програми навчання та формулювати свої критерії підбору викладацького складу та прийому студентів.

Європейські вищі навчальні заклади готові працювати в умовах конку­ренції у своїй країні, в Європі та світі, але для цього їм вкрай потрібна свобода управління, необтяжлива і сприятлива регулятивна база та достатнє фінансування. Інакше вони будуть поставлені в нерівне становище щодо питань співпраці та конкуренції. Процеси, потрібні для створення Європейського простору вищої освіти, залишаться нереалізованими або при­зведуть до нерівної конкуренції, якщо нинішнє надмірне ре­гулювання і дріб'язковий адміністративний та фінансовий контроль вищої освіти у багатьох країнах залишаться без змін. Конкуренція у вищій освіті сприяє якості навчання, не ви­ключає співпраці та не зводиться до комерційного її ро­зуміння. У деяких країнах Європи університети ще не можуть конкурувати на рівних і стикаються з небажаним відпливом умів на користь інших європейських закладів.

Освіта як суспільна відповідальність. Європейський простір вищої освіти має будуватися на таких європейських освітніх традиціях, як суспільний обов'язок і відповідальність, виходя­чи з принципу широкого і відкритого доступу до бакалаврсь­кого та магістерського рівнів освіти для власного розвитку та можливості продовжувати освіту протягом усього життя лю­дини, сьогоденних та довгострокових потреб суспільства.

Вища освіта, що ґрунтується на наукових дослідженнях. Оскільки дослідження – рушійна сила вищої освіти, створен­ня Європейського простору вищої освіти має йти пліч-о-пліч із формуванням Європейського простору дослідницької діяль­ності.

Організаційне розмаїття. Європейській вищій освіті влас­тиве розмаїття у галузі мов, національних систем, типів навчальних закладів та їхніх програм. Водночас її майбутнє залежить від її здатності ефективно організувати це цінне роз­маїття для отримання позитивних результатів. Вищі навчальні заклади бажають ґрунтувати свою діяльність на принципах зближення, зокре­ма на своїх спільних ознаках та розглядати розмаїття як над­бання, а не як мотив для невизнання чи винятковості. Вищі навчальні заклади поставили за мету створення достатнього самообмеження для забезпечення мінімального рівня узгод­женості та інтеграції із тим, щоб їх зусилля на шляху наближення не зазнали краху через надмірну невідповідність та розбіжності у визначенні та застосуванні кредитів, основних ­ учених ступенів та якісних критеріїв.

2. Основні питання

Якість

Європейський простір вищої освіти, виправдову­ючи сподівання своїх засновників, має керуватися основни­ми академічними цінностями, тобто демонструвати якість. Оцінюючи якість, слід ураховувати цілі і призначення на­вчальних закладів та їх програм. Потрібно досягти гар­монійного поєднання нововведення і традиції, академічної бездоганності та соціально-економічної обґрунтованості, послідовності навчального плану та свободи вибору для сту­дентів. Заклад об'єднує викладання та наукову роботу, зай­мається керівництвом та організацією, розуміє потреби сту­дентства та надає позаосвітні послуги. Якості самої по собі недостатньо, її треба продемонструвати і гарантувати, щоб во­на була визнана й отримала довіру студентства, партнерів та суспільства в Європі та світі.

Якість – це головна основоположна умова для довіри, відповідності, мобільності, сумісності та привабливості в Євро­пейському просторі вищої освіти.

Формування довіри

Подібно до оцінки наукових дослід­жень, забезпечення якості вищої освіти має міжнародний вимір. В Європі гарантії якості не слід покладати на одну ор­ганізацію, яка б впроваджувала в життя загальний перелік ви­мог. Вирішення проблеми в майбутньому потребуватиме створення на європейському рівні механізму взаємного виз­нання результатів дотримання якості з акредитацією. Ці механізми мають поважати національні, мовні та дисциплі­нарні розбіжності і не переобтяжувати університети.

Сумісність

Навчальні програми мають повністю відпові­дати потребам європейського ринку праці відповідно до того, коли присвоюється кваліфікація: після бакалаврського курсу навчання чи після магістратури. Можливість знайти роботу на ринку праці у будь-який час протягом усього життя най­краще досягається у разі отримання справжньої якісної освіти, надання різноманітних підходів і спрямувань курсів навчання, гнучкості програм з можливістю багаторазового підключення і виходу з програми, трансверсальних вмінь і на­вичок, як, наприклад, уміння спілкуватися та знання мов, уміння мобілізувати знання, вирішувати проблеми, працюва­ти в колективі та розуміти соціальні явища.

Мобільність

Однією з необхідних якостей Європейського простору вищої освіти є вільна мобільність студентів, викла­дацького складу та випускників. Європейські університети бажають сприяти більшій мобільності як "горизонтального", так і "вертикального" типу і не вважають віртуальну мобільність замінником фізичної мобільності. Для здійснен­ня визнання та мобільності вони можуть використовувати вже існуючі інструменти, а саме: ЕСТS, Лісабонську кон­венцію, додаток до диплома, мережу NАRІС/ЕNIС. Із огляду на важливість викладацького складу з європейським досвідом, університети хотіли б усунути наявні вимоги щодо національності та інші перепони та віддати перевагу досвіду академічної діяльності в Європі. Попри це потрібен також за­гальний підхід до віртуальної мобільності та транснаціональ­ної освіти.

Порівнянність кваліфікацій бакалаврських та магістерських рівнів Вищі навчальні заклади схвалюють рух до створення загальновизнаної кваліфікаційної системи, яка б ґрунтувалася на основних формулюваннях бакалаврських/магістерських та аспірантських курсів навчання. Загальновизнано, що бака­лаврські звання присвоюють, коли нараховано від 180 до 240 кредитів згідно з ЕСТS, але кредити мають бути різно­манітними, спрямованими на початок трудової діяльності, або такими, що дають можливість підготуватися до подальшого аспірантського навчання. За певних обставин університет мо­же ухвалити рішення щодо запровадження інтегрованої про­грами, яка б вела безпосередньо до присвоєння магістерсько­го звання. Предметні мережі відіграють важливу роль у досягненні зазначених цілей. Університети переконані у ко­рисності накопичення системи оцінювання знань і переве­дення з одного вищого навчального закладу до іншого, яка ґрунтується на ЕСТS, а також на своєму основному праві ух­валювати рішення щодо прийнятності системи оцінювання знань, набутих у будь-яких інших навчальних закладах.

Привабливість

Європейські вищі навчальні заклади хотіли б залучати талановитих людей з усього світу. Це потребує дій на інституційному, державному та європейському рівнях. Конкретними заходами мають бути: адаптація програм, зван­ня та ступені, зрозумілі як у Європі, так і поза її межами, пере­конливі заходи щодо гарантії якості, програми із викладанням основними мовами світу, достатня інформація та маркетинг, привабливі умови для іноземних студентів та науковців, а також стосунки на перспективу. Успіх також залежить від якнайшвидшого усунення заборони імміграції та ситуації на ринку праці.

Європейські заклади вищої освіти усвідомлюють, що їх студенти потребують і вимагають кваліфікацій, які б вони могли успішно застосовувати для навчання та роботи по всій Європі. Навчальні заклади, їх мережі та організації розуміють свою роль та відповідальність у цій справі і підтверджують своє прагнення відповідно до цього самоорганізуватися в ме­жах автономії.

Європейські заклади вищої освіти закликають уряди своїх держав та в контексті Європи сприяти змінам, надати загальну схему для координації та керівництва до зближення. Вони підтверджують свою спроможність та бажання спільними зусил­лями розпочати та підтримати позитивні зрушення у такому:

– знайти нове визначення вищій освіті та науковій діяль­ності для всієї Європи;

– реформувати програми і вищу освіту загалом;

– посилити та взяти за основу у вищій освіті наукову ро­боту;

– запровадити загальноприйнятні механізми оцінювання, забезпечення та сертифікації якості;

– виходити зі спільних ознак в європейському контексті та забезпечити подібність між різними закладами освіти, про­грамами та ступенями;

– сприяти мобільності студентів та викладацького складу, а також влаштуванню випускників на європейському ринку праці;

– підтримувати зусилля на шляху модернізації універси­тетів у країнах, де існують проблеми побудови Європейського простору вищої освіти;

– не зупинятися перед проблемами визнання, привабли­вості та конкурентоспроможності у своїй країні, в Європі і у світі;

– надалі розглядати вищу освіту як безумовний грома­дянський обов'язок.