1.2. Основні інститути права інтелектуальної власності

Інтелектуальну власність, як уже зазначалося, подано трьома самостій-

ними інститутами, які утворюють відповідно авторське право й суміжні права,

право на об’єкти промислової власності і право на специфічні об’єкти інтелек-

туальної власності.

Авторським правом і суміжними правами регулюють особисті немай-

нові права й майнові права авторів та їхніх правонаступників, пов’язані зі

створенням і використанням творів науки, літератури й мистецтва (авторське

право), а також права виконавців, виробників фонограм і відеограм та органі-

зацій ефірного й кабельного мовлення (суміжні права, тобто права, суміжні з

авторським правом).

Об’єднання в одному інституті двох зазначених груп правових норм по-

яснюється тісною взаємозалежністю виникнення й здійснення суміжних прав і

прав авторів творів.

Авторське право й суміжні права повинні сприяти створенню умов для

заняття творчою працею, забезпечувати правове визнання та охорону досягну-

тих творчих результатів, закріплення за авторами прав на використання ство-

рених ними творів, одержання авторами доходів тощо.

Основними завданнями авторського права й суміжних прав є стимулю-

вання творчої активності авторів творів науки, літератури й мистецтва та ство-

рення умов для широкого використання творів у інтересах суспільства, оскіль-

ки підвищення рівня охорони прав авторів у жодному разі не повинно пере-

шкоджати використанню їхніх творів з метою освіти або бути перешкодою у

прагненні читачів, глядачів або слухачів ознайомитися з ними.

До основних принципів авторського права й суміжних прав належать:

– свобода творчості;

забезпечуючи свободу творчості, авторське право й суміжні права охо-

роняють усі твори науки, літератури й мистецтва незалежно від їх призначен-

ня, позитивних чи негативних якостей і способу вираження. З цією метою за-

кон зазвичай не обмежує коло творів, що охороняються, будь-яким переліком.

Автори вільні у виборі теми, сюжету, жанру й форми втілення створюваних

ними образів, і самостійно вирішують питання щодо випуску свого твору у

світ;

– невідчужуваність особистих немайнових прав автора;

особисті немайнові права (право авторства, право на авторське ім’я (тоб-

то право використовувати твори під справжнім іменем автора, під псевдонімом

або без імені – анонімно), право на оприлюднення твору, право на захист ре-

путації автора тощо) зберігаються за автором за будь-яких умов;

– принцип свободи авторського договору;

8

правила, що регулюють відносини авторів і користувачів творів, законом

жорстко не регламентовані й найчастіше визначаються вільним волевиявлен-

ням самих сторін;

– поєднання особистих інтересів автора з інтересами суспільства;

одним з головних питань авторського права й суміжних прав є визна-

чення розумних меж монопольного права автора на використання створеного

ним твору. При цьому суспільство рівною мірою зацікавлене як у вільному до-

ступі до створених авторами творів, так і в ефективній охороні створених тво-

рів нормами авторського права й суміжних прав.

Промислова власність нерозривно пов’язана з економічними процеса-

ми будь-якої держави і є важливим інструментом наукового, технічного, тех-

нологічного та економічного розвитку суспільства. Термін «промислова влас-

ність» використовують через те, що її об’єкти оцінюють передусім з позиції

промислової значущості, економічної ефективності, одержання прибутку під

час їх використання у виробничій діяльності.

Право на об’єкти промислової власності (патентне право) регулює май-

нові й пов’язані з ними немайнові відносини, які виникають у зв’язку зі ство-

ренням і використанням винаходів, корисних моделей і промислових зразків,

які, як і твори науки, літератури й мистецтва є результатом інтелектуальної ді-

яльності людини. Але, якщо у творах науки, літератури й мистецтва основний

предмет правової охорони – художня форма й мова, які визначають їх оригіна-

льність, то в об’єктах патентного права цінність полягає в змісті технічних рі-

шень.

До основних принципів патентного права належать:

– надання правової охорони лише тим розробкам, які в офіційному по-

рядку визнані патентоздатними винаходами, корисними моделями й промис-

ловими зразками;

дотримання всіх формальностей, пов’язаних з офіційним визнанням па-

тентоздатності розробки, є обов’язкова умова правової охорони;

– визнання за власником патенту виняткового права на використання

запатентованого об’єкта;

тільки власник патенту може виготовляти, застосовувати, ввозити, про-

давати або іншим чином вводити в обіг запатентований об’єкт промислової

власності;

– надання охорони передусім справжнім авторам об’єктів промислової

власності;

можливість отримати патент і стати його власником надається, у першу

чергу, саме авторам технічного рішення. Якщо треба подати заявку на видачу

патенту особі, яка не є автором об’єкта промислової власності, ця особа має

надати докази, які підтверджують її право на подання заявки. При цьому за ав-

9

торами в будь-якому разі визнають особисті немайнові права на створені ними

об’єкти промислової власності, які є безстроковими й невідчужуваними;

– дотримання розумного балансу інтересів власника патенту та інте-

ресів суспільства;

цей баланс інтересів відображають вилучення зі сфери патентної моно-

полії, продиктовані суспільними потребами (наприклад, разове виготовлення

ліків в аптеках за рецептами лікаря, проведення наукового експерименту, ви-

користання запатентованих технічних рішень за надзвичайних обставин (ката-

строфа, епідемія тощо) та ін.).

Важливим елементом економіки є індивідуалізація підприємців, а також

виготовлюваної ними продукції, виконуваних робіт і послуг. З цією метою за-

стосовують такі об’єкти промислової власності як знаки для товарів і послуг

(товарні знаки й знаки обслуговування), фірмові найменування, зазначення

походження товарів. Крім цього, охорона інтересів власників виняткових прав

на ці об’єкти ґрунтується на інших принципах, ніж охорона прав власників па-

тентів. Закон не розглядає ці об’єкти як результати безпосередньо творчої дія-

льності й не визначає за їхніми конкретними авторами якихось особистих

прав.

До специфічних об’єктів інтелектуальної власності, які теж є резуль-

татом творчої діяльності людини, зазвичай належать комп’ютерні програми і

компіляції, або бази даних (у ряді країн, в тому числі і в Україні, їх відносять

до об’єктів авторського права), сорти рослин, комерційна таємниця (секрети

виробництва, ноу-хау), раціоналізаторські пропозиції та ін*.

В Україні правову охорону надають усім об’єктам авторського права й

суміжних прав, а з об’єктів промислової і специфічної власності – винаходам,

корисним моделям, промисловим зразкам, знакам для товарів і послуг, зазна-

ченням походження товарів, топографіям (компонуванню) інтегральних мікро-

схем, захисту від недобросовісної конкуренції (правові засади захисту підпри-

ємців і споживачів від недобросовісної конкуренції визначаються в першу чер-

гу Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції»), сортам ро-

слин.

* У ряді країн деякі з наведених об’єктів належать до об’єктів промислової власності.

10