2. Початок вигнання окупантів з українських земель.

Сталінградська битва (17.06.1942р. - 02.02.1943р.) стала не тільки початком корінного перелому в Другій світовій війні, а й початком виз­волення українських земель. 19. 11. 1942р. війська Пд.-Зах. Ф. і правого крила Донського Ф. пішли в контрнаступ на південний захід. 23.11 вони з'єдналися з військами Сталінградського Ф. , який рухався їм назустріч з півдня, оточивши 22 дивізії чисельністю 330 тис. чол. Війська Донсь­кого Ф. продовжували бої з оточеними, а Пд.-Зах. і Пд. Ф. повели нас­туп на захід.

18.12.1942р. частини 1-ї гвардійської армії Пд.-Зах. Ф. під команду­ванням генерала В. Кузнецова вибили гітлерівців з с. Півнівка Міловського р-ну Ворошиловградської області, 19 - з с. Олексіївки, 20 - з с. Мо­розівки. На кінець грудня війська Пд.-Зах. Ф. (генерал М. Ф. Ватутін) визволили десятки населених пунктів Міловського, Марківського і Біловодського районів Ворошиловградської обл.

Продовжуючи наступ, війська Пд.-Зах. Ф. 14.02 1943 р. вступили до Ворошиловграду (1-й обласний центр України), а 17.02.1943р. вийшли на лінію Красноград-Новомосковськ-Синельникове-Красноармійськ-Слов' янськ і зав'язали бої на підступах до Дніпропетровська і Запоріжжя.

Війська Воронезького Ф. (генерал П.І.Голиков), оволодівши на початку лютого Курськом і Бєлгородом, перенесли дії на територію України і 16.02 вибили ворога з Харкова, і на 04.03 вийшли на рубіж Суми-Лебе­дин-Охтирка-Опішня.

Війська Пд.Ф. (генерал Р. Я Малиновський), форсувавши р. Дон, вибили противника з Ростова і Новочеркаська, а 17.02 вийшли на рубіж р. Міус, де тримали оборону до літа 1943р.

Проте невдовзі наступ ЧА було зупинено. А 19.02 німецьке командування здійснило контрудар з районів Краснограда і Красноармійська (зупинені на правому березі р. Сів. Донець). 15.03 німці знову захопили Харків, 18.03 - Бєлгород, але були зупинені на лінії Коренєво-Краснопілля-Гостищево, утворивши південний фас Курського виступу.

Т. ч. з листопада 1942р. до кінця березня 1943р. ЧА з боями пройшла на захід бл. 700 км. , визволила територію в 490 кв. км, в т. ч. всю Ворошиловградську, частину Харківської і Сумської областей.

3. Антифашистський рух опору в Україні.

На окупованій території України з днів розгорнулася боротьба з во­рогом. Підпільний і партизанський рух став важливим фактором перемоги над фашизмом. Антифашистський рух опору в Україні не був однорідним і включав такі напрямки:

А) Радянське комуністичне підпілля та партизанський рух;

Б) Український самостійницький підпільний та партизанський рух

А). Комуністичний рух опору.

На початку війни партизанські загони виникали і діяли стихійно, але вже восени 1941р. партійні-органи надали цьому рухові цілеспрямованос­ті та організованості. Базою цього-руху стали підрозділи радянських військ, які опинилися в тилу ворога. Організація підпільної та парти­занської боротьби була покладена на партійні та комсомольські коміте­ти, яких зобов'язували діяти в контакті з військовими (відповідно до директиви РНК СРСР і ЦК ВКП(Б) від 29.0б.1941р. і постанови ЦК ВКП(б) від 18.07.1941р..). У червні-вересні 1941р. в Україні було створено 23 підпільних обкоми, 585 міських і районних підпільних комітетів, 4316 підпільних організацій і груп КП(б)У, а до кінця року для партизансь­кої і диверсійної роботи залишено 3500 груп (через рік залишилося 20). Організацією цього руху з початку війни займалася група працівників ЦК КП (б)У і НКВС під керівництвом М. Бурмистренка, а після його загибелі (вересень) створена оперативна група М. Співака. В цей період на Ліво­бережжі почали виникати перші партизанські загони.

Посиленню партизанського руху в Україні сприяла перемога під Москвою. Окремі партизанські загони зливалися в з'єднання (чисельністю 3-5 ти­сяч) С.Ковпака, О.Федорова, М.Наумова, Я.Мельника, О.Сабурова.

Для централізованого керівництва партизанським рухом за рішенням ДКО 30.05.1942р. створено при Ставці ВГ Центральний штаб партизанського руху (П.Пономаренко). 20.06.1942р. при військовій раді Пд.-Зах. нап­рямку почав діяти Український штаб партизанського руху (Т.Строкач, Ворошиловград). При штабі була створена спецшкола (м. Енгельс, Саратовсь­ка обл.), яка готувала партизанських командирів, підривників, зв'яз­ківців. У жовтні 1942р. почалися рейди партизанських з'єднань С.Ковпа­ка і О.Сабурова на Правобережну Україну. Всього протягом війни парти­занські формування провели 19 рейдів. Рейди планувалися у ЦШПР і, крім суто воєнних цілей, передбачали нейтралізацію впливу на Правобережжі ОУН та її збройних формувань. Всього в Україні діяло 31 партизанське з'єднання, 81 великих окремих партизанських загони, в яких налічувало­ся 58,5 тис. чоловік, а також бл. 2000 дрібних загонів (всього 180 тис. осіб, 30% з них загинули).

Партизанські загони в 1943р. розпочали "рейкову війну" руйнуючи за­лізничні комунікації ворога на окупованій території (підірвано 120 тис. рейок і 1880 ешелонів, знищено 650 мостів). Командування вермахту змушене було виділити для боротьби з партизанами до 120 тис. солдатів і офіцерів.

Багато неприємностей завдали фашистам підпільні організації, які ін­формували населення про події на фронтах, зривали відправки молоді до Німеччини, організовували саботаж на підприємствах, диверсії, збройні напади на поліцію і німецьких військових.

Крім підпільних обкомів, райкомів і міськкомів партії діяли і моло­діжні організації: "Нескорена полтавчанка" (11.1941-05.1942, Л. Убийвовк, Полтава); "Партизанська іскра" (12.1941-02.1943, В. Моргуненко, с. Кримка Первомайський р-н Миколаївс. обл.); "Молода гвардія" (09.1942-01.1943, І.Туркенич, О.Кошовий, м. Краснодон Ворошиловг. обл.); Ні­жинська організація (02.1943-08.1943, Я.Батюк, м. Ніжин Чернігівська обл..); "Набат" (с 03.1943р., В. Ус, І.Кравченко, Кременчукс. р-н Пол-тавс. обл.); Сталінська організація (С. Матьокін, Сталіно). 96 учасни­ків радянського підпілля і партизанського руху відзначені званням Ге­роя Радянського Союзу.

Б). Самостійницький рух.

Складовою частиною опору в тилу фашистів стали дії ОУН та УПА.

Частина ОУН (А. Мельник) покладала певні надії на Німеччину, а інша частина - ОУН-Б (С.Бандера), не відкидаючи можливості співпраці з нім­цями, виступала за утворення власної армії і розгортання активної боротьби за незалежність Україні, спираючись в основному на сили і можливості українського народу.

Після невдалої спроби проголошення у Львові самостійної української держави (30.06.1941р.) між ОУН і окупаційними властями відносини різко погіршились, а після початку репресій проти членів ОУН, вона перейш­ла до саботажу політики нацистських властей і підготовки власних збройних сил для боротьби з окупантами, розширення підпільної мережі.

У Києві та Львові створено Українську Національну Раду(УНР), як національ­ний та політично-громадський центр ОУН-Б. Вона мала свою пресу (газету "Українське слово", журнал "Літаври". Наприкінці 1942 р. діяльність УНР німці заборонили.

У Галичині, а потім і на іншій території формувалися "похідні групи" для проведення пропагандистської та організаторської роботи серед на­селення Східної та Південної України.

Але з листопада 1941р. окупанти почали арешти і знищення активістів оунівського підпілля (в Києві понад 40 чоловік, в т. ч. О. Теліга, О. Ольжич, І. Рогач; а також в Сталіно, Миколаєві, Запоріжжі і т. д.)

На Правобережжі і в Зах. Україні самостійницький рух Опору вже у 1941р. став набувати збройного характеру. Від куль оунівців загинули сотні окупантів та їх посібників.

В той же час створювалися збройні формування.

Ще в серпні 1941р. на Поліссі і Волині і почала діяти "Поліська Січ" (Т. Бульба-Боровець, 3 тис. чол.), яка боролася із рештками ЧА, а після спроби їх роззброїти з боку нацистів перейшли до партизанської бороть­би (грудень 1941р.).

14.10.1942р. вважається офіційною датою народження Української повс­танської армії (УПА) на чолі з Р.Шухевичем. В середині 1943р. УПА на­сильно залучила до свого складу майже всі загони Т.Боровця та частини ОУН-М. За зонами дії УПА поділялося на три групи: УПА-Північ (Волинь і Полісся); УПА Захід (Галичина, Буковина, Закарпаття); УПА-Південь (По­ділля) і їх кількість досягла 80 тис. осіб. Основними об'єктами парти­занських дій УПА були німці та їх союзники; формування Армії Крайової та польського населення; радянські партизанські загони, а згодом і підрозділи ЧА. Влітку 1943р. відбувся III Надзвичайний великий збір ОУН-В, який прийняв програму революційно-демократичних перетворень на українських землях і рішення про перехід до збройної боротьби з метою досягнення незалежності і створення української держави.

В VIІ-ХІ. 1943р. УПА провела 120 боїв, знищивши бл. 4,5 тис. солдат і офіцерів противника. У всій Галичині були ліквідовані німецькі госпо­дарства "лігеншафти", а її територія і також Волинь і Полісся опинили­ся під-контролем УПА.

Але самостійницький рух Опору в Україні не мав зовнішньої підтримки і тому змушений був покладатися на власні сили, намагаючись порозумітися з можливими союзниками. Але ці спроби закінчилися невдачею. Після за­няття радянськими військами Лівобережжя і Донбасу основний удар УПА спрямовує проти радянських партизан і підрозділів ЧА. На розгром ОУН-УПА було кинуто великі з'єднання НКВС і прикордонних військ (у бо­ях загинуло з обох сторін більше 100 тис. чол.).

Отже у роки війни основною стратегічною метою формувань ОУН-УПА було відновлення укр. державності.