13. Основна частина дисертації

Основна частина дисертації — це головний її підрозділ, який розкриває основний зміст дослідження. Тут викладається принципово новий матеріал: опис відкритих фактів, явищ, закономірностей, а також узагальнення вже відомих даних з інших наукових позицій або аспектів. Матеріал має містити дискусійні питання, пов’язані з переглядом усталених поглядів та уявлень, оригінальні погляди автора на вирішення проблеми.

На основі вивчення дисертації офіційний опонент висвітлює у своєму відзиву такі обов’язкові питання, як актуальність обраної теми, ступінь обґрунтованості наукових положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у дисертації, їх достовірність і новизну. Зазначені позиції знаходять також відображення у відзиві провідної установи і у висновку спеціалізованої вченої ради. Оцінка дисертації залежить від того, наскільки сам здобувач уміє визначити відмінність одержаних результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни і практичної значущості свого дослідження.

Основна частина дисертації складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким оглядом публікації і раніше проведених досліджень, описом вибраного напряму та обґрунтуванням застосованих методів дослідження. У кінці кожного розділу формулюють висновки зі стислим викладом наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає потім змогу викласти загальні висновки без другорядних подробиць.

Як правило, в розділах основної частини подають:

• огляд літератури за темою і вибір напрямів дослідження;

• виклад загальної методики і основних методів дослідження;

• опис експериментальної частини і методики дослідження;

• опис проведених теоретичних і (або) експериментальних досліджень;

• аналіз і узагальнення результатів дослідження.

Робота обов’язково має містити (бажано у формі окремого

розділу чи підрозділу) огляд літератури з теми дослідження. Його можна подати під назвами: “Розвиток ідеї...”, “Теоретичні засади...”, “Наукові основи...”, “Розвиток уявлень про...”, “Становлення та розвиток...” та ін.

В огляді літератури здобувач окреслює основні етапи розвитку наукової думки за своєю проблемою. Стисло, критично висвітлюючи роботи попередників, автор повинен назвати ті питання, що залишилися невирішеними і, отже, визначити своє місце у розв’язанні проблеми. Доцільно закінчити цей розділ коротким резюме щодо необхідності проведення досліджень у даній галузі.

Огляд літератури з теми має виявити глибокі знання дисертанта зі спеціальної літератури, його вміння систематизувати джерела, критично їх оцінювати, відокремлювати суттєве, оцінювати попередньо зроблене іншими дослідниками, визначати головне в сучасному стані проблеми. Матеріали огляду слід систематизувати в певній логічній послідовності. Тому перелік праць та їх критичний аналіз необов’язково давати в хронологічному порядку.

Оскільки кандидатська дисертація присвячується порівняно вузькій темі, то огляд робіт попередників слід робити з питань обраної теми, а не з усієї проблеми в цілому. Всі більш- менш цінні публікації, що мають пряме відношення до теми дисертації, треба назвати і критично оцінити. В оглядовій частині робиться посилання на власні праці.

Інколи здобувач, базуючись на доступній йому літературі, стверджує, що він перший вивчив дану тему. Проте згодом це легко спростовується. Такі категоричні твердження можна робити лише після ретельного і всебічного вивчення літературних джерел і консультацій з науковим керівником.

У другому розділі, як правило, обґрунтовують вибір напрямку дослідження, наводять методи вирішення завдань і їх порівняльні оцінки, розробляють загальну методику про ведення дисертаційного дослідження. У теоретичних роботах розкривають методи розрахунків, гіпотези, що розглядають, в експериментальних — принцип дії і характеристики розробленої апаратури, оцінки похибок вимірювань.

Розділ, присвячений методиці дослідження, є стрижневим і демонструє не тільки рівень досліджень, а й уміння здобувача кваліфіковано проводити теоретичні пошуки та експерименти, аналізувати їх результати. Тут має бути подано обґрунтування вибору об’єктів дослідження, визначення факторів і діапазонів їх змін, доведення достовірності результатів. Методика досліджень має базуватися на математичній теорії планування и оптимізації експерименту, обробки його результатів. Бажано, щоб методологічні положення подавалися не відокремлено, в різних розділах дисертацій, а у формі окремого розділу з належним обґрунтуванням і конкретизацією. До ведення достовірності результатів дослідження не повинне зводитися до переліку застосованих у роботі методів і засобів, а обробка даних — подаватися без конкретизації та узгодженості теоретичних передумов з експериментальними й практичними результатами, без аналізу їх точності й адекватності.

Обов’язковим елементом цього розділу роботи є вказівка на загальні методи та методику дослідження які є концептуальною основою дисертації, інструментом у добуванні фактичного матеріалу, виступають необхідною умовою досягнення поставленої в роботі мети.

Загальні методи — це методологія дослідження, тобто основний, вихідний пункт, світоглядна концепція, теоретичні положення галузі, на які спирається автор дисертації. Методологічні положення становлять теоретичну базу дослідження і завжди знаходяться поза його межами. Не рекомендується брати як методологічну основу теоретичні підходи попередників, що досліджували дану тему. Методологічні положення наводяться як постулат, який не підлягає доказу або критиці.

У цьому розділі автор повинен виявити рівень володіння науковими (загальнонауковими, спеціальними) методами, а також указати конкретні шляхи, способи отримання наукового результату. Слід описати методи, використані під час

Докладно про методологію і методи дослідження, зміст соціологічних досліджень див у відповідних розділах підручника наукового пошуку, основні етапи науково-дослідної роботи, характер експериментальних даних.

Крім того, описують інші елементи наукового процесу. До них, зокрема, відносять гіпотезу, вказівки, на якому конкретному матеріалі виконана робота. Тут також даються характеристика основних джерел отримання інформації (офіційних, наукових, літературних, бібліографічних), посилання на власні роботи здобувача, зазначається термін виходу першої публікації автора.

Отже, в перших розділах дисертації докладно висвітлюються стратегія і тактика, методика і техніка дослідження, а також узагальнюються результати. Матеріали цього розділу засвідчують достовірність отриманих результатів.

У наступних теоретичних розділах з вичерпною повнотою викладають результати власних досліджень автора з висвітленням того нового, що він вносить у розробку проблеми. Дається оцінка повноти вирішення поставлених завдань, достовірності одержаних результатів (характеристик, параметрів), їх порівняння з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних праць, обґрунтування необхідності додаткових досліджень, у разі необхідності наводяться негативні результати, які зумовлюють припинення подальших досліджень.

Дисертація має містити нове вирішення актуальної наукової проблеми. Тому важливо вказати на виявлені нові факти, висновки, рекомендації, закономірності, уточнити відомі раніше, однак недостатньо вивчені. У теоретичній частині дисертації об’єднуються в систему нові наукові факти, обґрунтовуються концептуальні положення.

Основна частина дисертації містить, як правило, два-три розділи і декілька підрозділів з тих питань, які вирішує дослідник.

Зміст розділів основної частини дисертації має відповідати темі дисертації і повністю її розкривати. Тут виявляються вміння дисертанта стисло, логічно й аргументовано викладати матеріал.

Виклад матеріалу підпорядковують меті дослідження, одній провідній ідеї, чітко визначеній автором.

Кількість та послідовність розділів залежить від характеру дисертації. Якщо теоретичні питання є головними, їм присвячується перший розділ. При цьому у першому підрозділі подаються матеріали з вирішення основного теоретичного завдання, в другому — додаткові теоретичні питання, що випливають з основного завдання. В результаті виконання теоретичної частини дисертації мають бути сформульовані завдання експериментального дослідження та очікуваний результат.

Якщо обсяг експериментальних досліджень досить великий, їм також відводиться окремий розділ. Слід пам’ятати, що експериментальні дослідження — не самоціль, вони мають працювати на досягнення основної мети роботи, слугувати доказом достовірності дослідження, основою для теоретичного обґрунтування результатів експериментів.

В останньому розділі результати експериментальних досліджень слід зіставити з теоретичними, розглянути питання впровадження, ефективності дослідження, перспективи подальшої розробки проблеми.

Кожний розділ завершується висновками, які містять стислий виклад кожного наукового результату: суть наукового результату, його новизну й достовірність, практичне значення, джерело, в якому здобувач опублікував результат (тобто вказується номер публікації в списку літератури), обґрунтування пріоритету результату. Посилання на власні публікації у коротких висновках до розділів дисертації слід роботи у такій формі: “Основні результати розділу опубліковані у працях [...]”.

Висновки до розділів не повинні мати реферативного характеру або бути подані у формі викладу того, що зроблено.

Увесь матеріал для висновків має бути у розділі. Приблизний обсяг висновків до розділів — 1,5—2 сторінки тексту. Доцільно висновки пронумерувати.

Поділ дисертаційної роботи на окремі логічно підпорядковані частини, тобто рубрикація тексту, має здійснюватися за певними правилами.

Найпростішою рубрикою є абзац — відступ управо на початковому рядку кожної частини тексту. В ньому об’єднуються кілька речень, що являють собою логічно побудовану смислову єдність. Абзаци роблять для увиразнення думки і надання їй довершеного характеру. Тому правильне розбиття тексту дисертації на абзаци суттєво полегшує її читання та сприйняття.

Особливу увагу слід приділяти початку абзацу. Перше речення абзацу ніби передає його тему, несе навантаження заголовка до решти речень, не втрачаючи при цьому зв’язку з попереднім текстом. Кількість речень в абзаці може бути різною і змінюватися залежно від складності думки, що передається.

При розбитті розділів основного тексту на підрозділи також дотримуються певних правил.

1. Правило розмірності (пропорційності). Сутність його полягає в тому, щоб перерахувати всі основні складові поняття, що ділиться. Обсяг частин поділу має в сумі дорівнювати обсягу поняття, що ділиться. Це означає, що розділ за своїм змістом повинен точно відповідати сумарному смисловому змісту наявних у ньому підрозділів. Недотримання цього правила може призвести до структурних помилок: маломірності чи надмірності обсягу підрозділів дисертації.

2. Правило непересіченості. Протягом усього процесу ділення обраний здобувачем критерій поділу має залишатися одним і тим же і не підмінюватися іншим. Це означає, що в основу поділу розділу на підрозділи слід покласти одну ознаку. Недотримання цього правила може призвести до неповноти або дублювання матеріалу.

3. Правило взаємовиключення. За змістом члени ділення мають виключати один одного, а не співвідноситися між собою як частина і ціле. Це означає, що підрозділи розкривають відповідний аспект загальної проблеми, не перебуваючи в ієрархічній залежності один від одного.

4. Правило неперервності. Сутність його полягає в тому, що члени ділення мають бути найближчими до поняття, що ділиться. У процесі ділення треба переходити до найближчих видів, не перестрибуючи через них. При порушенні цього правила порушується логічна послідовність підрозділів дисертації.

Заголовки також мають точно відображати зміст викладеного в розділах і підрозділах тексту, не скорочуючи або розширюючи обсяг закладеної в них смислової інформації. Слід уникати як надто коротких, так і широких формулювань заголовків.