2.1 Вишивка на козацькій сорочці

Чоловічі вишиванки є одним з найбільше поширених виявів народного мистецтва в Україні — ним передаються народні традиції з покоління в покоління. Мотиви композицій вишивок чоловічих сорочок пов’язані з традиційними віруваннями й обрядами.

Традиційно чоловічі вишиванки залежно від їхнього призначення, шилися з білого лляного або конопляного полотна. Завдання забезпечити вишиванкою чоловіка та інших членів родини як правило покладалося на майбутню дружину, але за традицією і наречений мав принести у дім нареченої дві-три вишитих сорочки зі своєї сім’ї. Після заручин наречена готувала для майбутнього чоловіка вишиванку, а на весіллі наречений одягався у вишиту сорочку, що її пошила й вишила наречена.

У ХVІІ столітті після Визвольної війни козацька старшина почала збирати у свої руки величезні багатства. З′явились політичні і торгівельні зв′язки Гетьманщини з країнами Сходу і Західною Європою. Це сприяло динамічному розвитку культури, здобутки якої проникали в суспільний і козацький побут.

Зазвичай вишивку на одязі та інших речах робили посполиті і знатні жінки та дівчата, які працювали у панів. Але не всі речі були місцевого виконання. Користувались і привозними товарами, які брали за зразок для вишивання та оформлення власних виробів. На українських зразках XVII—XVIII століття найпоширенішим був рослинний орнамент, який також був популярний на Заході і Сході. Українські мотиви тих часів схожі з вишивкою Угорщини, Німеччини, Австрії, Польші, Греції. 

Значними центрами виготовлення вишиванок та інших вишитих і гаптованих виробів були майстерні монастирів. Частіше за все в них виготовлялись літургійні речі, але зрідка також і світські замовлення. Тут була розповсюджена техніка гаптування та вишивання шовковими нитками. У Чернігівському історичному музеї ім.В.В.Тарновського збереглися зразки вишиванок козацьких старшин. Схожість орнаментів вказує на загальний зразок мотивів, які майстрині копіювали з виробів монастирських вишивальниць. 

Особливою характеристикою козацьких вишиванок є майже виключний рослинний орнамент, у якому найпоширеніші мотиви – це гранат, довге зубчасте листя, виноград, кругла квітка, яка утворюється з косого та прямого хреста, що пересікаються між собою і мають зашиту площину між кінцями. В середині століття орнаменти стають більш дрібними, динамічними, поліхромними, з′являються нові різноманітні мотиви, букети. Така вишивка створювалась вільною технікою, що потребувало високого рівня творчості та майстерності вишивальниці. 

Козацька вишиванка – наша слава і гордість, українська пісня минулих часів.

2.2 Декор різних частин чоловічого костюму

Протягом усієї історії розвитку народного одягу успад­ковувалися й принципи розміщення оздоблення. Прикраси (зйомні та на­шивні) виконували в давнину не стільки естетичну, скільки магічну роль. Із цим певною мірою пов'язане і їх розміщення. Так, орнамент, на думку деяких дослід­ників, розташовувався там, де відкри­вався доступ до тіла, а саме — в низах рукавів, на горловині або комірі, подолі або полах одягу. Можна припустити, що функція стародавніх шийних прикрас по­ступово перейшла на вишивку горловини, коміра, грудей сорочок; функція прикрас зап'ястя рук — на вишивку низів рукавів тощо.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. принцип розміщення декору в народному костюмі, зберігаючи давні традиції, зво­дився головним чином до вирішення суто практичних і художніх завдань. Прикра­шалися найбільш відкриті місця одягу, розміщення й конфігурація оздоблення пов'язувалися з кроєм, за допомогою декору досягалася композиційна рівно­вага компонентів костюма.

З-поміж усіх видів одягу найбільше прикрашали сорочки. Розміщення оздоб­лення значною мірою було зумовлене кроєм та місцевими традиціями. Основне декоративне навантаження припадало на рукави — горизонтальні смуги узору на вставках. У сорочках Південної Київ­щини, Поділля та Закарпаття, де побуту­вали безуставкові варіанти, вишивка роз­міщувалася на плечах.

На більшості території України оздоблювали рукави нижче вставки. У різних місцевостях такий декор мав свої особливості. На Середній Наддні­прянщині та Слобожанщині рукави жі­ночих сорочок прикрашали орнаменталь­ними мотивами, розміщеними в шахо­вому порядку. На Правобережжі, Волині та Поліссі узор мав вигляд поздовжніх або поперечних смуг у нижній частині рукава.

Багатством оздоблення визначалися сорочки Північної Буковини та Південно-Західного Поділля. Як правило, в цих районах прикрашали весь рукав: уставку, під уставкою, від неї навскіс чи вер­тикально тягнулися смуги до самої чохли.

Комір сорочок орнаментували скрізь, за винятком хіба що тих районів, де його не було (Полтавщина, Південно-Західне Поділля, Буковина).

У сорочках, які «виглядали» з-під поясного одягу, низ (пелена, лиштва) обов'язково оздоблювався горизонталь­ною смугою. Така орнаментація була поширена на Середній Наддніпрянщині, Півдні України, Поділлі, Північній Буко­вині.

Характер декорування чоловічих со­рочок значною мірою залежав від крою, а також віку власника. Найбільше при­крашали, переважно вишивкою, пару­боцькі сорочки; стриманішими були со­рочки літніх чоловіків. В уставкових чоловічих сорочках, поширених та Се­редній Наддніпрянщині, оздоблювали стоячий чи виложистий комір, уставки, а також чохли чи низи широких рукавів. Безуставкові сорочки вишивали на гру­дях, комірі, кінцях широких рукавів та на плечах, по лінії вшивання рукава. З дру­гої половини XIX ст. широкі рукави чо­ловічих сорочок почали збирати в чохли. Такі сорочки побутували у степовій час­тині України, на Поділлі, Північній Буко­вині, Покутті.

На початку XX ст. в центральних областях та на Поліссі почали з'являти­ся чоловічі сорочки з манішкою. В них оздоблювали стоячий комір, широку манішку та чохли.

Із чоловічого поясного одягу укра­їнці оздоблювали святкові штани. Полот­няні штани, вишиті й мережані в нижній частині холошів, були поширені у бойків та буковинців. Суконні штани гуцулів прикрашалися багатою вишивкою на манжетах та уздовж бічних швів.

Оздоблення верхнього одягу (ви­шивка, аплікація, шнуркування) розмі­щувалося уздовж швів і перебувало у прямій залежності від крою. Найскромніше декорували верхній одяг на Серед­ній Наддніпрянщині, Півдні України, на Волині й Поліссі (див. додаток 21).

Свити оздоблювалися в талії (уздовж підрізних бочків), у нижній частині ру­кавів, на комірі та вздовж верхньої поли. Свити з відрізною талією (Волинь) прикрашалися вздовж талії по лінії з'єд­нання швів на спині. Свити з прямою спинкою і клинами по боках (Галичина) прикрашалися на місцях вшивання клинів та кишень. Ба­гатством оздоблення визначалися сіряки з прохідкою: на талії, уздовж прохідки, на кишенях, у нижній частині рукавів, уздовж пілок, на комірі та бортах, у ниж­ній частині одягу. Пишно декорували весільні свити на Львівщині та гуцуль­ські сердаки. На останніх оздоблення розміщувалося на комірі, рукавах (у нижній частині та на лінії вшивання), вздовж пілок і внизу сердака, а іноді на грудях та бічних клинах.

На більшості території України ко­жухи не орнаментували, за винятком деяких районів. Красою і багатством декору славилися охтирські та богодухівські кожухи, вишиті на полах, спині та комірі. В тулуб'ястих кожухах Київщини оздоблювали рукави, низ та праву полу з акцентом у кутку. В підрізних кожу­хах (Київщина, Полтавщина, Поділля) орнамент розміщувався, крім піл і рука­вів, ще на талії та вздовж підрізних боч­ків. У гуцульських кожухах, крім переда, спини та рукавів, оздоблювали плечі й лінії вшивання рукавів (див. додаток 22).

У безрукавках звичайно декорували­ся перед, поли, спина. На Середній Над­дніпрянщині орнамент наносився вздовж піл, на грудях, внизу та обрамляв вирізи для шиї та рук. На Київщині багато прикрашали нижній кут правої поли (так званий наріжник), а також, спинку вздовж талії.

Розділ 3. Технологія декорування чоловічого одягу