1.1 Розвиток чоловічого народного костюма в різні періоди

Певні основні елементи українського народного вбрання були сформовані ще в княжі часи та пізніше майже не змінювалися.  Історія українського народного костюма генетично пов'язана з традиціями Київської Русі. Археологічні розкопки засвідчують широкий розвиток ткацтва та різноманітних ремесел того часу, дають певне уявлення про давньоруське вбрання. Відомості про одяг є і в давньоруських писемних пам'ятках. Так, в Іпатіївському літописі згадується кожух, у «Слові о полку Ігоревім» — кожух і опанча, в інших джерелах — сорочка, ногавиці, корзно (плащ), свита, клобук, вінець тощо. Чимало знахідок свідчать й про побутування в Київській Русі шкіряного та плетеного одягу, великої кількості прикрас. Ці матеріали суттєво доповнюються іконографією XI— XIV ст.: фрески, ікони, книжкові мініатюри дають уявлення про одяг панівних верств населення — князів, бояр, дружинників тощо. На фресках Софійського собору в Києві збереглись зображення одежі не тільки князівської сім'ї, а й музикантів, мисливців.

Досить чітко виявлялись тогочасні регіональні відмінності костюма, які брали свій початок ще з часів давніх племінних об'єднань. Це стосувалось передусім прикрас, що їх виробляли місцеві майстри, — бронзових та срібних підвісок, якими прикрашали головне вбрання та зачіску, скроневих та нагрудних прикрас. Але ці особливості з розвитком ремісництва у містах поступово нівелювались. Стійкішими були традиції виробництва тканого одягу, плетенного взуття, а також техніка та мотиви орнаментики, особливо сорочок, які майже до кінця XIX ст. зберігали давні локальні особливості. У цьому плані слід виділити одяг населення Середнього Подніпров'я — територіального центру формування української народності.

Вбрання простого міського населення було близьким до селянського. Городянки також носили довгу сорочку та незшитий одяг типу обгортки або запаски. Чоловічий костюм генетично був пов'язаний із селянським.

Одяг заможних городян — феодалів, багатих купців — мав більше елементів, його шили з дорогих тканин як місцевого виробництва, так і привезених із закордону (див. додаток 1). На Україну імпортували різні види тканин — шовкові (паволока), сукняні, оксамитові. Із Західної Європи привозили фризькі та фламандські сукна. Ці тканини використовували переважно князі та бояри, з них виготовляли церковний одяг. У той же час широкі верстви населення користувались виробами місцевих майстрів та ремісників.

Отже, основні елементи українського народного одягу за своїм походженням були давньослов'янськими; їх можна розпізнати за такими компонентами, як тунікоподібні сорочки, поясний стрій у вигляді прямокутної смуги тканини (опинці, горботки) або вузької орнаментованої запаски, вузькі полотняні чоловічі порти. Давньослов'янські елементи виявляються і у верхньому одязі типу гуні, манти та опанчі, домотканих поясах та ін. Вони певною мірою збереглися й у орнаментиці вишивок та художньому ткацтві: стилізовані мотиви тваринного орнаменту, ромб з гачками, який у давніх слов'ян уособлював родючість тощо.

Незважаючи на феодальну роздробленість та ординську навалу, що гальмували загальний розвиток давньоруської культури, традиції Київської Русі продовжували відігравати важливу роль у наступні епохи. Водночас давалися взнаки інтегративні культурні процеси, які сприяли, зокрема, формуванню народного вбрання.

У минулому, в умовах натурального господарства, коли одяг виготовлявся власноручно, він стійко зберігав традиційний крій, техніки оздоблення. Одяг поділявся на святковий і буденний, зимовий і літній. 

У традиційному одязі кожного села завжди були місцеві особливості, які відбивали смаки людей, вирізняли й підкреслювали кожну особистість. Слід пам'ятати, що народний одяг не лише захищав від дощу й холоду, але мав і символічне значення, визначав етнічну, соціальну, локальну, професійну приналежність та вік його носіїв. Народне вбрання - витвір декоративно- прикладного мистецтва. Всі складники народного одягу позначені фантазією народного майстра, позбавлені випадкового і штучного. У численних народних піснях зустрічаються відомості про те, хто і як виготовляв одяг, з якої сировини, як його носили, як до нього ставилися люди. Зокрема, відбилися такі процеси, як прядіння, ткання, оздоблення одягу, а також його крій, назви окремих деталей. У минулому, власноручне виготовлення одягу з домотканого полотна чи сукна було звичним явищем. Майже в кожній сільській хаті стояв ткацький верстат. Народні пісні донесли до нас відомості про технологію виготовлення одягу, згадуючи при цьому знаряддя ткацтва, матеріал, з якого вони зроблені.

Людям завжди було властиве прагнення до краси, тому гарний чепурний одяг, зароблений чесною працею, вони носили з почуттям гідності. Навіть найбідніший селянин у свято прибирався у чистий одяг. Потяг до гарного одягу найбільше властивий молоді. На Україні існують численні повір'я, звичаї та обряди, пов'язані з виготовленням та носінням сорочок. Дівчата часто вишивали сорочки та хустки своїм коханим, нареченим.

Головним невід'ємним складником народного вбрання є сорочка. Вишита сорочка — є найдавнішим одягом в Україні, сорочки носили жінки і чоловіки. Сорочки шили з двох шматків полотна і була вона довгою, вишитою біля шиї та на рукавах. З часом сорочки набули регіональних відмінностей. Комплект чоловічого селянського одягу складався із сорочки до колін, що одягалась навипуск та підперізувалась шкіряним або плетеним поясом, а також нешироких штанів (портів, гачів). На поясі кріпилися різні необхідні речі — кресало, гребінь, невеликий ніж. Головним убором слугувала валяна шапка, взуттям — личаки або шкіряні постоли. У холодні пори року одягали сукняну свиту, взимку — хутряний кожух.

Пояс (крайка, пас, литий пас, черес, ремінь) — найдавніша частина одягу, важкий вовняний пояс, носили жінки і чоловіки. Пояс — носили переважно на півночі, міг бути навіть зі звичайного полотна, ним підперізували запаски, плахти, спідниці. Пас — носили в горах, були широкі (30 см), зі шкіри (див. додаток 2).

Штани (шаровари, ногавиці, гачі)— чоловіча частина одягу. Були полотняні, а також суконні. Штани могли бути вузькі, до яких носили сорочку на випуск або широкі, тоді сорочку заправляли в середину.

Кобеняк (опонча, бурка, чуганя, бунда, гугля, манта, гуня, сіряк, кирея) — верхній плечовий широкий одяг без стану, рід сучасного плаща з відлогою (каптур, бородиця, богородиця, кобеняк) 

Кептар (коцовейка, гуцуляк, бунда, катанка, лейбик, горсик)  — частина одягу без рукавів (див. додаток 3). Носили чоловіки і жінки. В XIX ст. кептар був як білий кожушок, без коміра або з невеликим. Гуцули мали розшиті кептарі, бойки взагалі не вишивали. В деяких регіонах кептар був з повсті і називався — катанка.

Кожух (байбарак, бекеша, шуба, губа)  — хутряний одяг подібний на кептар, але з рукавами і довший. Кожухи були довгі та короткі, з рукавами або без рукавів. Кожух покритий сукном називали також байбарак,  бекеша, жупан (див. додаток 4).

Взуття : зі взуття носили личаки, постоли, ходаки, черевики або чоботи. Личаки робили з лика, носили на півночі. Постоли робили зі шкіри з шнурками, носили переважно на Волині і Чернігівщині. Чоботи червоні, жовті, рідше зелені з сап'янової шкіри — називали сап'янці.

Шапка — шапки носили баранячі, з сукна або шкіряні. Шкіряну шапку називали капелюх, шапку з баранів — кучма, шапку з вухами — клепання. Капелюх з соломи називали бриль (див. додаток 5).

Крій та оздоблення сорочки в різних місцевостях мали свої особливості. Так наприклад описує одяг українців Антоній Якса-Марцинківський. За його словами, найкраще одягалися по ліву сторону Ірпеня. Чоловіки одягали чорну або білу свиту. Зверху одягали білий кожух з округлим коміром з чорного каракулю. Чорну каракулеву шапку носили менш заможні, заможніші носили шапку сивого кольору.

Чоловічі Сорочки Київщини та західної Полтавщини були з низьким комірцем-стійкою та широкими прямими рукавами, інколи призбираними в манжет. Біля шиї сорочки мали дві петлі, в які простилявся чорний шовковий шнурок або червона шовкова стрічка, які називали «застіжкою». Комірець завжди був вишитий сірими (переважно в старших) або червоною та синьою «заполоччю». Пазуха та кінці рукавів, якщо вони були не призбирані, також вишивались. Чоловічі від жіночих узорів досить часто відрізнялись. Для комірця, рукавів, пазухи були окремі узори. На Київщині вишивання було більш розвинене (див. додаток 6).

Існували такі назви узорів на комірах: «рожевий», човниками, настилування, човники з попинами, проскурочки, човники з крильцями, кривоніг, пупчики. На пазухах були наступні узори: ляхівка на 3,4,5,7,9 дірочок, ляхівка ціле коліща, ляхівка цілий збан, ляхівка хрестиками, ляхівка кругла нашиванка, ляхівка коса, ляхівка кругла і хрещата, ляхівка решіточки, прутик. На рукавах була мережка з ляхівкою. Старші люди мали сорочки вишиті або тільки на комірці або ще невеликими мережками на пазусі на рукавах сірого кольору;«заполоч» в невеликій кількості була тільки на комірцях.

Іншого крою сорочки були з відкладними комірцями, мали багато складок біля шиї і не вишивались, або зрідка тільки комірець. Біля кисті рукав збирався на нитку і пришивався манжет — «чехли». В західному  Поділлі і на Поліссі сорочки носили поверх штанів. (За описом Павла Чубинського 1870 р.) Чоловіки носили завжди шапки з каракулю, сорочку з комірцем стійкою. На сорочку одягали «юпку», а молоді парубки одягали короткий напівкаптан.

Поділля за характером народної культури можна умовно поділити на західне, східне та Подністров'я. Для одягу північних районів властивий чорний колір вишивки та поясний незшитий одяг - горбатка. На південному Подністров'ї - червоний колір вишивки і горбаток - гунь. Для всього Поділля характерна одноколірна та у вузькі кольорові смуги горбатка. На півночі західного Поділля, як і на правобережному Поліссі та Волині, носили літники, запаски. В давніх подільських сорочках, крім рукавів і на грудях, вишивали поздовжніми смугами і спинку сорочки. Найпоширенішою технікою вишивки була тут лічильна гладь, низь, мережка, пізніше - вишивка бісером. Одяг Поділля в окремих районах мав спільні риси з одягом Буковини, Покуття, Волині.

Поліський стрій вирізняється серед інших червоно-білими кольорами. Регіон Полісся в минулому був найвідсталішим серед інших (через бездоріжжя, віддаленість від великих міст). Різні райони жили відособлено, тож і характер народної культури в них різний. В одязі тут збереглося чимало праслов'янських рис. На волинському Поліссі це «вуставкові» чоловічі й жіночі сорочки, з відкладним чи стоячим (пізніше) коміром. На свято рукава, комір і чохли таких сорочок прикрашалися червоними суцільними або ж орнаментальними смугами з вкрапленням вузьких синіх та жовтих смуг, витканих чи вишитих технікою «занизування» або ж «настилування».

На відміну від центральних районів, на правобережному Поліссі не було нагрудного одягу, керсетів. На київському Поліссі, як перехідній території до лівобережного Полісся та центральних районів, були поширені керсетки. Майже на всій території волинського Полісся поділ сорочки не виставлявся з-під поясного одягу. Чоловіки носили сукняні шапки-рогатки, мегерки, шоломки, солом'яні брилі. Давні чоловічі сорочки за кроєм і оздобленням, були подібні до жіночих, заправлялися у вузькі білі або ж пошиті із фарбованих тканин штани. В холод чоловіки одягали білі, сірі та коричневі свити («до вусів», «до заборів»), оздоблені вовняним кольоровим шнуром або вишивкою.

Побутували білі та коричневі кожухи вільного крою і підрізані по талії, оздоблені смужками, вишивкою кольоровими вовняними нитками. Підперізувались поліщуки вовняними кольоровими крайками та поясами. Цілий рік ходили в ликових постолах, а також у чорних чоботях та черевиках.

Народне вбрання лівобережного Полісся за кроєм та оздобленням має багато спільного з одягом центральних районів України. Давні чоловічі й жіночі сорочки вишивали біллю. На відміну від правобережного Полісся, свити й кожухи тут мало оздоблювались (див. додаток 7). Чоловіки носили смушеві шапки або солом'яні брилі. Взуття було як і на правобережному Поліссі.

Волинський чоловічий стрій. Волиняни — це етнографічна група українців які мешкають на Волині. До цього етнографічного регіону відносяться землі колишніх князівст: Перемишлянського,  Белзького,  Бузького.  Межу можна провести від Бродів, Золочева, Львова до Самбора.

Конопляна сорочка або кошуля, шили її зі зборами, коміром,  уставками (подвійними плечами), рукави були з дудицями (вузькими обшивками), які зав'язувались тороками чи шнурком. Розріз на грудях був доволі довгий (до живота). Комір защіпали мідною шпонкою або гарусною червоною стрічкою (див. додаток 8). Рукава та пазушину тут ніколи не вишивали кольоровими нитками. Сорочка була довжиною до колін або і ще нижче. Сорочку в деяких місцях заправляли в штани, а в інших носили поверху штанів. Сорочки господарів та парубків шилися з тонкого полотна, а хлопчиків-пастушків з грубого (дванадцятки). Штани шилися з того самого полотна з паском і защіпалися на ґудзик. На голові носили солом'яні  капелюхи. З подвір'я чоловіки виходили завжди з покритою головою.

Зверху по сорочці носили сукману (чорну, білу, сіру). Також носили серм'ягу (свитку, гуню) пошиту до стану з коміром-стійкою і з трьома зборами по боках. Замість карманів були прорізи з клапанами. По швах серм'яга була обшита шнурками. На Перемишлянщині носили гуню. В львівському повіті носили зверху полотнянки з полотна. Старші чоловіки, господарі та парубки носили зверху опончу. Опонча мала крій сіряка, але шилася вільнішою та з бородицею. Жіночі, чоловічі, парубоцькі сіряки мали свої мотиви оздоблення. Сіряки та опончі мали біля коміра пришиті бовтиці, які закидали за плечі. Зимою чоловіки носили з білого чи сірого сукна холошні, крій яких був такий самий, як і крій полотняних штанів.

Зимою носили довгі кожухи з чорного хутра пошиті завжди до стану з коміром-стійкою або викладним. Кожух защіпався на мілкі ґудзики та був вишитий шовком. Кожух належав до строю, тому його могли одягати в великі свята також і влітку, на Петрівку. До строю обов'язково належав пояс, найчастіше малиновий.

Шапки носили на завісах, з чорного, рідше з сивого каракуля з суконним верхом. Волосся на голові брили, залишаючи зверху чуприну. Бороди запускали тільки діди, вуса носили всі. На ногах носили шкапові чоботи руського крою. Чоловічі чоботи були з круглими носами, а жіночі з гострими.

Подолянський чоловічий стрій. Чоловіки взимку носили чорні високі каракулеві шапки, а влітку низькі солом'яні капелюхи з широкими полями, оздоблені бавовняною червоною або блакитною стрічкою. Каракулева шапка зверху була з гранатового сукна або синього. А позаду, де був шов, шапка була оздоблена небесного кольору нашитими «вензелями», через які її називали «шапка на завісах».

Чоловічі сорочки лляні були довгі тунікоподібні з стоячим коміром. Сорочка защіпалась на мосяжний ґудзик або зав'язувалась вузькою стрічкою, кінці якої звисали (гарасівка). Штани носили широкі білі або сині в смуги .

Взимку чоловіки носили білі кожухи з приталеною спинкою, вишиті кольоровим шовком (зеленим і червоним) або кафтани. Молоді парубки носили часом сіряк сивого кольору, довгий по кісточки з каптуром, який був прикрашений нашивкою в вигляді серця (див. додаток 9). Сіряки були розшиті червоними крученими шнурками. В деяких місцевостях були коричневого кольору (опонча). Відкладний комір та груди були оздоблені нашивками з блакитної тканини, що нагадувало княжий одяг з «Ізборніка». Чоловіки носили також білі до колін кітелі. На свята та до церкви носили довгі по кісточки з коміром — стійкою та каптуром бородиці.

Чоботи були без підборів, халяви мали широкі, довжиною до колін, вивернуті зверху на ширину долоні, підбиті залізною підківкою. При собі мали кремінь, кресало, люльку, ножик. На поясі носили також широкі шкіряні паси (черес). Пояс був також тканий з довгими тороками, червоний або темно-синій в повздовжні паси, шириною з долоню, спереду мав кишені. На поясі висів ножик «козик». Голови чоловіки традиційно голили, на верху залишали чуб який закривав всю голову. Бороду не носили, а вуса коротко підстригали.

Чоловічий стрій Покуття. Чоловіки носили довгу лляну сорочку поверх штанів з вузьким комірцем — стійкою, який був вишитий шовком або шерстю. Молоді хлопці носили сорочки, також ще й вишиті спереду. На голові носили соломяні капелюхи, які на свята прикрашали плетеними герданами, качачим або павлиним пірям, також стрічками чи шерстяним шнуром з кутасами. Зимою чоловіки носили білі кожухи, розшиті по швах кольоровою шерстю.

Зимою чоловіки носили білі суконі вузькі штани (портяниці) або з тонкого гранатового сукна — ногавиці, а літом білі полотняні штани заправлені в високі чорні чоботи, часом закочені зверху (див. додаток 10).

Плечовим одягом був суконний кафтан і поверху носили кожух без рукавів (кептар). Жінки і чоловіки носили також однакові чорні сіряки до колін. Зимою на голові носили баранячі шапки з верхом з гранатового сукна. Такі шапки мали «вуха» з лисячого хутра, які в холод опускали на вуха. До строю належала також вовняна сумка з широким помаранчевим пасом. Таку сумку носили через ліве плече на правому боці.

Буковинський чоловічий стрій. Буковинці в північній частині є продовженням подолян, а в південній гористій нічим не відрізняються від галицьких гуцулів.

Жителів Буковини умовно поділяли на подолян — мешканців рівнини, які себе русняками або русиними називали і гуцулів — гірських русинів, які себе називалирусинами. В мові і традиціях вони мають мало відмінностей і тому гуцулів також називали русинами (в широкому значені слова). Буковинські гуцули мають певні відмінності від галицьких гуцулів (біля Коломиї), насамперед відмінності полягають в релігії. Буковинські переважно православної віри, а галицькі греко-католицької. 

Буковинські подоляни носили вишиту сорочку з широкими прямими рукавами, яка спереду мала защіпку. На вишиванку одягали розшиту цурканку (кожушок без рукавів) і на цурканку одягали довгий вовняний сердак (переважно чорний або бурий) з вовняними ґудзиками та зашпенками на грудях. Вузькі штани (портяниці) носили з білосніжного лляного полотна влітку і взимку поверх цих штанів з чорної, білої або червоної шерті — гачі). На ногах носили високі чоботи з загостреними притятими носами, черевики на шнурівках, прикрашені зверху ремінцями та китицями, та влітку постоли. Взимку чоловіки під сердаком носили ще й великі кожухи. А зверху на сердак одягали білі вовняні плащі з ковпаками на плечах (манта). Такий самий одяг носили в околицях Пруту та Дністра, за винятком капелюхів, які тут були нижчими з круглим днищем та фетрові чорні (див. додаток 11).

Парубки з Нижнього Черемошу прикрашали влітку голову високим плетеним з соломи капелюхом, з павичевим чи півнячим пірям, а також стрічками чи плетеними герданами, взимку носили хутряні шапки (кучма, шапка, капуца).

Буковинські гуцули. Буковинські гуцули носили коротшу сорочку з прямими або на манжеті рукавами. Під сорочку одягали білі портяниці, по сорочці носили вузький ремінець або широкий шкіряний пас (черес) з ґудзиками з месінгу, по сорочці носили також кептарик, по кептарику одягали широкий короткий бурий сердак з вовняними ґудзиками та зашпенками на грудях. На ногах носили чоботи або постоли з притятими носами без прикрас. На голові носили вовняний або соломяний капелюх (кресаня) з вузькими полями. Зимою чоловіки носили поверх портяних штанів, сині або червоні шерстяні штани (гачі). На ногах носили постоли з вовняними капцями. На голові носили шапки, кучми або капузи. Під сердак одягали великі кожухи і по сердаку одягали манти з колпаками. Гуцульські парубки прикрашали капелюхи мосяжними бляшками та китицями.

Чоловічий стрій Гуцулів. Гуцули відзначалися серед інших горців русинів красивою статурою тіла, поставою та вільними рухами. Типові гуцули були шатенами і мали світлі очі. Гуцули на відміну від інших найкраще зберегли свої традиції. Одяг гуцулів також вирізнявся вишуканістю, багатьма прикрасами і різноманітними кольорами. Гуцулів можна умовно поділити на: галицьких гуцулів в долинах Пруту і Чорного Черемошу, буковинських гуцулів в долинах Білого Черемошу і частково Сучави і угорських гуцулів в долинах Чорної і Білої Тиси.

Чоловіки носили білі сорочки та довгі широкі штани з грубого білого полотна (поркениці) або ширші червоні з сукна (крашаниці), часом білі або чорні суконі (голошні, гачі). До того носили широкий шкіряний пас (черес), сорочку спереду підтягували і вона була на 20-30 см коротша ніж ззаду. За пояс закладали файку, люльку. На ногах носили шкіряні постоли. Постоли стягались шнурками або шкіряними ремінчиками. В XIX ст. парубки та газди носили чоботи замість постолів. По сорочці гуцули вдягали через плече шкіряну торбу. Зверху на сорочку одягали кептар — короткий розшитий білий кожушок без рукавів (див. додаток 12). Кептар зв'язувався біля шиї двома кутасами і був розшитий сапяновими ремінчаками.

Волося носили довге, розділене на проділ, на голові носили чорний фетровий капелюх (кресаня), дно капелюха було розшите золотим галоном або різнокольоровими шнурками.

Чоловіки в свята носили поверх кептарика також сіряк — короткий з чорного сукна, розшитий вовняними шнурама з кутасами (дармовиси). Сіряк з гранатового сукна називався — крашенек або байбарак. Святковий капелюх був прикрашений павлиним або кугутячим пірям та круглими кутасами. На шиї носили чорну в узори хустку. До цілого строю належав також топорик.

Чоловічий стрій Бойків. Бойки (верховинці, горальці, підгіряни) — етнографічна група українців які мешкають в Прикарпатті. Типові бойки високі на зріст з темним волоссям і світлою шкірою.

Чоловіки носили штани синього кольору, заправлені в чоботи. Влітку носили широкі полотняні, а зимою вовняні голошні (штани). Сорочки носили вишиті білі, поверх штанів з шкіряним широким поясом. На голові носили чорні баранячі шапки, звужені до верху (див. додаток 13). Зимою носили довгі до коліна бурки чорного кольору, які носили на плечах не одягаючи. Бурки були обшиті червоно-чорними крученими шнурами. Шапки були пошиті без сукна. Кожухи носили білого кольору, а серм'яги — кавового. Влітку на голові носили так звані «венгерські капелюхи». Сорочки бойків були оздоблені на передпліччях мережкою. На голові носили також «кучми» (баранячі кудлаті шапки). Влітку — чорний низький з широкими крисами капелюх.

Окремого розгляду заслуговує Південь України з численним робітничим населенням вихідців з різних областей України. На півдні свого часу поселилося чимало сербів, греків, болгар, молдаван, німців та представників інших народів. Проте українці все ж переважають, вони ж найбільше й зберегли свій традиційний одяг. Великий вплив на селянський одяг півдня України мав одяг робітників. Разом з тим, в одязі робітників були помітні впливи селянського. Додільна сорочка з домашнього або крамного полотна найчастіше вишивалася червоно-чорними нитками хрестиком. За кроєм, способом носіння одяг півдня України найближчий до одягу Наддніпрянщини.

Чоловіча сорочка завжди заправлялася в широкі штани-шаровари. Взимку чоловіки одягали - жупани, киреї, кожухи. Взувалися чоловіки та жінки в чорні, червоні та жовті чоботи. Такий в основному характер народного вбрання Наддніпрянщини (див. додаток 14).

Поряд із домотканою матерією, яка переважала в сільському побуті і використовувалась для пошиття одягу, була й так звана крамна, купована матерія фабричного виробництва.

У XVII ст. Українці як жінки так чоловіки носять верхній одяг брунатого кольору, домашнього виробництва. Шляхта та городяни носили синього кольору. Просте населення носило сорочки з грубшого лляного полотна, а міщани та заможніші з котону. Такі сорочки біля шиї та на поясі були призбирані в фалди і оздоблені різнокольоровою вишивкою бавовняними нитками. До сорочки носили пояс червоного, жовтого чи зеленого кольору або ін. фарби.

В кін. XVIIІ ст. шляхта почала носити верхній одяг довгий, з перехватом, подібний на англійський рембронт з гладкою спинкою та довгими рукавами. Також дехто починав тоді носити німецький одяг. Чоловіки бороди не носили, тільки вуса, вбрання носили черкеське, кафтан та жупан, а деякі носили також польське вбрання. Голови підбривали, а зверху волося було обстрижене півколом (чуб). Шапки носили польські та черкеські, а просте населення — кучми. Нижній одяг називали шаровари, вбрання і штанці. На ногах носили чоботи (за описом Олександра Рігельмана 1787).

З кінця XIX ст. у побуті села з'являється також коленкор (перкаль) - біла бавовняна тканина фабричного виробу. Відбувається процес поступового посилення впливу на село міської культури. З дорогих, переважно заморських тканин з давніх-давен шила одяг козацька старшина.