- •1.Світогляд. Його структура та роль в житті людини.
- •2. Особливості міфологічного світогляду
- •3.Релігійний світогляд
- •4.Філософія як теоретична форма світогляду
- •5. Основне питання філософії
- •6. Взаємозв’язок філософії і конкретних наук.
- •7. Причини і передумови виникнення філософії. Міфологія і філософія як способи пояснення світу
- •8. Предмет і структура філософського знання.
- •9. Відмінність предметного поля філософії від предметного поля природничих наук.
- •10. Світоглядна функція філософії. Роль філософії в становленні теоретичної форми світогляду.
- •11. Гносеологічна функція філософії.
- •12. Методологічна функція філософії. Діалектика і метафізика.
- •13.Методи філософії (загальна характеристика)
- •15. Філософія Стародавньої Індії (брахманізм, вайшешика, буддизм) та Стародавньою Китаю (даосизм і конфуціанство).
- •17. Мілетська натурфілософія
- •18.Піфагорійська філософія.
- •19.Діалектична філософія Геракліта.
- •20.Загальна характеристика елейської філософії. Апорії Зенона.
- •21.Атомістична філософія Демокріта.
- •22.Загальна характеристика класичного періоду у розвитку античної філософії.
- •23. Загальна характеристика софістичної філософії. Сутність релятивізму.
- •24. Проблема людини в філософії Сократа.
- •25.Об’єктивно-ідеалістична філософія Платона
- •26. Проблема пізнання у філософії Платона
- •27. Вчення Платона про суспільство
- •28. Вчення про буття і знання в філософії Арістотеля
- •29. Вчення про матерію і форму в філософії Аристотеля.
- •30. Загальна характеристика середньовічної філософії.
- •31. Номіналізм і реалізм.
- •32. Співвідношення віри і розуму в філософії Тертуліана і Августина Аврелія.
- •33. Співвідношення віри і розуму в філософії Томи Аквіиського і Дунса Скотта.
- •34. Загальна характеристика філософії Відродження.
- •35. Гуманізм епохи Відродження
- •37. Натурфілософський напрямок філософії Відродження
- •36. Реформаційна гілка Відродження.
- •38.Філософія Нового Часу: загальна характеристика.
- •40. Специфіка індуктивною та дедуктивною методу.
- •41.Емпіризм у філософії хуіі ст. (ф. Бекон, Дж. Локк).
- •42.Концепції суспільної угоди та громадянською суспільства в філософії Нового часу (т.Гоббс. Дж,Локк).
- •43. Проблема становлення громадянською суспільства в Україні.
- •44.Проблема свободи і необхідності в філософії Спінози.
- •45.Вільнодумство та атеїзм французьких матеріалістів хуііі ст.
- •46.Загальна характеристика німецької класичної філософії.
- •47.Трансцендентальна філософія Канта.
- •48. Вчення і. Канта про знання.
- •49.Вчення і. Канта про пізнавальні здібності людини.
- •50.Загальна характеристика філософії г.Гегеля. Діалектика Гегеля.
- •51.Концепція суспільного прогресу Гегеля.
- •52.Проблема відчуження в філософії марксизму.
- •53. Сутість та історичні форми позитивізму
- •54. Філософія позитивізму та неопозитивізму. Принцип верифікації та фальсифікації.
- •55. Філософія постпозитивізму. Концепція наукових революцій т. Куна.
- •56. Загальна характеристика філософії екзистенціалізму
- •57. Проблема людини в філософії екзистенціалізму
- •58. Проблема свободи і відповідальності в філософії скзистенціалізму
- •59.Ірраціоналізм і "філософія життя".
- •60.Місце української філософії у структурі всесвітньої філософії.
- •61.Українська філософія ху1і-хуiii ст.
- •62.Києво-Могилянська Академія як перший в Україні центр професійної філософії
- •63. Філософія г.Сковороди і сучасність
- •64.Філософія серця п.Юркевича
- •65.Проблема буття у філософії. Буття і матерія.
- •66.Поняття і структура соціальною буття.
- •67.Еволюція уявлень про свідомість.
- •68.Сутність та структура свідомості.
- •69.Свідомість та самосвідомість.
- •70.Антропосоціоігенез та його сутність.
- •71.Буття людини як проблема філософії.
- •72.Проблема діяльнісної сутності людини.
- •73. Практика. Її форми та роль у житті людини і суспільства.
- •74.Проблема творчості у філософії.
- •75. Діалектика як концепція розвитку.
- •76.Специфіка соціального пізнання
- •77.Пізнання як предмет філософською аналізу
- •78. Суб’єкт і об’єкт пізнання. Зміна уяв про суб’єкта пізнання
- •79. Структура процесу пізнання
- •80.Форми чуттєвого та раціонального рівня пізнання
- •81.Наука як специфічна форма пізнавальної діяльності.
- •82.Методи емпіричного та теоретичною рівня наукового пізнання.
- •83.Форми наукового пізнання (факт. Проблема, гіпотеза, теорія).
- •84.Проблема істини в філософії.
- •85.Філософське розуміння особистості.
- •86. Проблема ролі особи в історії. Особистість і маси в історичному процесі
- •87. Загальна характеристика формаційної концепції суспільства. Поняття «суспільно-економічна формація».
- •88.Суспільний прогрес, та його критерії. Історія людства як прогрес свободи.
- •89.Загальна характеристика цивілізаційної концепції суспільства.
- •90.Поняття культури і цивілізації. Загальнолюдські цінності.
- •91.Глобальні проблеми сучасності. Їх сутність та шляхи розв'язання.
32. Співвідношення віри і розуму в філософії Тертуліана і Августина Аврелія.
Розпочинається становлення філософії середніх віків періодом так званої «апологетики» (апологія — захист). Представники апологетики виступали із критикою античної філософської і культурної спадщини і захищали християнство. Найбільш видним представником цієї епохи був Квінт Тертулліан (160-229 рр.), який проголосив Думку про несумісність філософії і християнського віровчення, розуму, знання і віри.
Тертулліану належить ідея віри в абсурдне, як справжю основу буття: «Вірую, бо це — абсурдне». Ця теза Тертулліана зовсім не безглузда, як може здаватися на перший погляд. Вона набуває певного сенсу насамперед у ситуації соціального тупика, якому опинилося рабовласницьке суспільство за часів його кризи і розпаду. Ще для античної свідомості здавалися абсурдними догми християнської віри: про створення світу за сім, днів, непорочного зачаття, воскресіння Христа. Абсурдним здавалося і те, що треба полюбити ворога як ближнього свого, що усі люди є духовними братами.
Адже з точки зору здорового глузду, який панував у масовій свідомості того часу, між рабом і рабовласником пролягає прірва, яку не можна подолати. Так само і ставлення до ворога повинно бути однозначно ворожим. Логіка християнського світогляду руйнувала сформовані стереотипи і будувала на їхньому місці новий світоглядний базис. "Абсурдність" християнства виявилась рятівною для людства, яке опинилося у критичній соціальній ситуації. Через духовну єдність людей, через утвердження абсолютних цінностей християнство шукало шлях спільного порятунку людства від саморуйнування.
Крім того, Тертулліанове «вірую, бо це — абсурдне» — це відкриття і визнання «надрозумової реальності», яка пізнається не розумом, а вищою інтуїцією, одкровенням. Розум не є вищою інстанцією людського духу. Є істини, які не можуть бути висловлені і обгрунтовані логічними засобами, засобами розуму.
Найвідомішим серед «отців» західної церкви був Августин Блаженний, який систематизував християнський світогляд, спираючись на принципи платонізму. Протиріччя людської душі, зв'язок людини з Богом, добро і зло, історичний час і вічність, смисл людської історії — ось ті проблеми, які цікавили його понад -усе. Етична проблематика займає у нього головне місце.
Зло у світі, за Августином, — не помилка творця. Бог не відповідає за нього. Зло — це вільний вибір .людини, і вона несе за нього відповідальність. Джерело зла у світі — від свавілля людини. Вона протиставила волі Бога свою людську волю. Зло виявляється у повстанні людини проти Бога, створіння проти твориш. .Оскільки Бог не творив зла, то воно не має справжньої реальності, тобто воно не існує само по собі. Зло — це лише відсутність, нестача (спотворення) добра.
Він вважає, що розум є потрібним для сприйняття християнської доктрини, але його повинна випереджати віра. «Віруй, щоб розуміти», — таку тезу висуває Августин.
Цікавою була також думка Августина про лінійний розвиток людської історії. У своїх працях «Про місто Боже» і «Сповідь» він поділяє всю історію людства на шість історичних епох: від дітей Адама і Єви і до народження Христа людство проходить перші епохи, з народження Христа починається шоста, остання епоха, яка триватиме до кінця існування людства.