31. Номіналізм і реалізм.

Схоластика (від грецького «схола» — школа) — це специфічна система середньовічної філософсько-теологічної думки, яка зародилася в монастирських школах. Пізнішетак стали іменувати всю середньовічну філософію. Схоластика була спрямована на раціональне обгрунтування основ християнського віровчення, насамперед для осмислення і доведення буття Бога. Вважалося, що істина вже дана в Біблії, необхідно її лише логічно вивести звідти. Природа перестає бути найважливішим об'єктом людського пізнання. Основна увага зосереджується на пізнанні Бога і людської душі. Схоластика опиралась в основному на формальну логіку Арістотеля.

Однією із центральних проблем схоластичної філософії є дискусія про універсали (загальні поняття). У відповідності з тим, як тлумачилося питання про існування універсали, середньовічна філософія репрезентована двома основними напрямами — номіналізмом і реалізмом.

Середньовічний реалізм

В Середньовіччі реалізмом називали напрям думки, протилежний номіналізму щодо питання про універсалії. Реалісти стверджували що загальні, родові поняття існують насправді, а не є лише знаками чи іменами. Вони поділялися на два табори: крайні реалісти притримувалися поглядів Платона про те, що загальні поняття, форми, універсалії існують незалежно від речей і до речей, помірковані реалісти слідом за Аристотелем вважали, що універсалії існують в речах.

Виразним представником реалістів був Ансельм Кентерберійський.

Номіналізм — напрям в середньовічній філософії, який у диспутах про універсалії протистояв реалізму.

Термін «номіналізм» походить від латинського слова «nomen», що означає «ім'я», «назва». На противагу середньовічному реалізмові, номіналісти вважали, що реально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні поняття (так звані, універсалії) — лише назви, знаки або імена, породжені людським мисленням. Основними представниками цього напряму були: Дунс Скот, Росцелін, Вільям Оккам.

Крайні номіналісти, до яких належав Росцелін /XІ -XІІ ст./, обґрунтовували думку про те, що загальні поняття — це тільки звуки людського голосу; реально існує лише одиничне, а загальне — тільки ілюзія, яка може існувати лише в людському розумі.

Концептуал́ізм (від лат. conceptus — думка, поняття) — напрямок схоластичної філософії, доктрина, згідно з якою пізнання проявляється разом з досвідом, але не виходить з досвіду.

Представники — П'єр Абеляр, Іоанн Солсберійский, Іоанн Дунс Скот та ін. У новий час до позицій концептуалізму був близький Джон Локк.

У суперечці про універсалії концептуалісти, як і номіналісти, відкидаючи вчення реалізму, заперечували реальне існування загального незалежно від окремих речей, але на відміну від номіналістів визнавали існування в розумінні загальних понять, концептів як особливої ​​форми пізнання дійсності.

Інакше кажучи, наші спільні ідеї проявляються з приводу приватного досвіду: наприклад, універсальне поняття справедливості може виникнути у нас при спогляданні якоїсь конкретної несправедливості, хоча сама ця ідея прихованим чином вже існувала в нашому розумі ще до цього досвіду.

Концептуалізм являє собою щось на кшталт синтезу емпіризму і раціоналізму.