- •1.Світогляд. Його структура та роль в житті людини.
- •2. Особливості міфологічного світогляду
- •3.Релігійний світогляд
- •4.Філософія як теоретична форма світогляду
- •5. Основне питання філософії
- •6. Взаємозв’язок філософії і конкретних наук.
- •7. Причини і передумови виникнення філософії. Міфологія і філософія як способи пояснення світу
- •8. Предмет і структура філософського знання.
- •9. Відмінність предметного поля філософії від предметного поля природничих наук.
- •10. Світоглядна функція філософії. Роль філософії в становленні теоретичної форми світогляду.
- •11. Гносеологічна функція філософії.
- •12. Методологічна функція філософії. Діалектика і метафізика.
- •13.Методи філософії (загальна характеристика)
- •15. Філософія Стародавньої Індії (брахманізм, вайшешика, буддизм) та Стародавньою Китаю (даосизм і конфуціанство).
- •17. Мілетська натурфілософія
- •18.Піфагорійська філософія.
- •19.Діалектична філософія Геракліта.
- •20.Загальна характеристика елейської філософії. Апорії Зенона.
- •21.Атомістична філософія Демокріта.
- •22.Загальна характеристика класичного періоду у розвитку античної філософії.
- •23. Загальна характеристика софістичної філософії. Сутність релятивізму.
- •24. Проблема людини в філософії Сократа.
- •25.Об’єктивно-ідеалістична філософія Платона
- •26. Проблема пізнання у філософії Платона
- •27. Вчення Платона про суспільство
- •28. Вчення про буття і знання в філософії Арістотеля
- •29. Вчення про матерію і форму в філософії Аристотеля.
- •30. Загальна характеристика середньовічної філософії.
- •31. Номіналізм і реалізм.
- •32. Співвідношення віри і розуму в філософії Тертуліана і Августина Аврелія.
- •33. Співвідношення віри і розуму в філософії Томи Аквіиського і Дунса Скотта.
- •34. Загальна характеристика філософії Відродження.
- •35. Гуманізм епохи Відродження
- •37. Натурфілософський напрямок філософії Відродження
- •36. Реформаційна гілка Відродження.
- •38.Філософія Нового Часу: загальна характеристика.
- •40. Специфіка індуктивною та дедуктивною методу.
- •41.Емпіризм у філософії хуіі ст. (ф. Бекон, Дж. Локк).
- •42.Концепції суспільної угоди та громадянською суспільства в філософії Нового часу (т.Гоббс. Дж,Локк).
- •43. Проблема становлення громадянською суспільства в Україні.
- •44.Проблема свободи і необхідності в філософії Спінози.
- •45.Вільнодумство та атеїзм французьких матеріалістів хуііі ст.
- •46.Загальна характеристика німецької класичної філософії.
- •47.Трансцендентальна філософія Канта.
- •48. Вчення і. Канта про знання.
- •49.Вчення і. Канта про пізнавальні здібності людини.
- •50.Загальна характеристика філософії г.Гегеля. Діалектика Гегеля.
- •51.Концепція суспільного прогресу Гегеля.
- •52.Проблема відчуження в філософії марксизму.
- •53. Сутість та історичні форми позитивізму
- •54. Філософія позитивізму та неопозитивізму. Принцип верифікації та фальсифікації.
- •55. Філософія постпозитивізму. Концепція наукових революцій т. Куна.
- •56. Загальна характеристика філософії екзистенціалізму
- •57. Проблема людини в філософії екзистенціалізму
- •58. Проблема свободи і відповідальності в філософії скзистенціалізму
- •59.Ірраціоналізм і "філософія життя".
- •60.Місце української філософії у структурі всесвітньої філософії.
- •61.Українська філософія ху1і-хуiii ст.
- •62.Києво-Могилянська Академія як перший в Україні центр професійної філософії
- •63. Філософія г.Сковороди і сучасність
- •64.Філософія серця п.Юркевича
- •65.Проблема буття у філософії. Буття і матерія.
- •66.Поняття і структура соціальною буття.
- •67.Еволюція уявлень про свідомість.
- •68.Сутність та структура свідомості.
- •69.Свідомість та самосвідомість.
- •70.Антропосоціоігенез та його сутність.
- •71.Буття людини як проблема філософії.
- •72.Проблема діяльнісної сутності людини.
- •73. Практика. Її форми та роль у житті людини і суспільства.
- •74.Проблема творчості у філософії.
- •75. Діалектика як концепція розвитку.
- •76.Специфіка соціального пізнання
- •77.Пізнання як предмет філософською аналізу
- •78. Суб’єкт і об’єкт пізнання. Зміна уяв про суб’єкта пізнання
- •79. Структура процесу пізнання
- •80.Форми чуттєвого та раціонального рівня пізнання
- •81.Наука як специфічна форма пізнавальної діяльності.
- •82.Методи емпіричного та теоретичною рівня наукового пізнання.
- •83.Форми наукового пізнання (факт. Проблема, гіпотеза, теорія).
- •84.Проблема істини в філософії.
- •85.Філософське розуміння особистості.
- •86. Проблема ролі особи в історії. Особистість і маси в історичному процесі
- •87. Загальна характеристика формаційної концепції суспільства. Поняття «суспільно-економічна формація».
- •88.Суспільний прогрес, та його критерії. Історія людства як прогрес свободи.
- •89.Загальна характеристика цивілізаційної концепції суспільства.
- •90.Поняття культури і цивілізації. Загальнолюдські цінності.
- •91.Глобальні проблеми сучасності. Їх сутність та шляхи розв'язання.
28. Вчення про буття і знання в філософії Арістотеля
Арістотель піддає критиці вчення свого вчителя Платона. Критика ця мала принциповий характер: "Платон мені друг, але істина дорожча". З точки зору Арістотеля суще не може існувати окремо від речей. Буття у нього існує як єдність матерії та форми. Матерію Арістотель розглядає як можливість. Для того, щоб із можливості виникло щось дійсне, матерія повинна мати форму, яка перетворює її на актуальне суще. Наприклад, якщо ми візьмемо мідну кулю, то матерією для неї буде мідь, а формою – кулеподібність; по відношенню до живої істоти матерією є її тілесний склад, а формою – душа, котра забезпечує єдність і цілісність всіх її тілесних частин. Форма, за Арістотелем, активний початок, тоді як матерія – пасивна. Матерія подільна до нескінченності, форма неподільна і тотожня самій речі. Найвищою сутністю Арістотель вважає чисту, звільнену від матерії форму. Врешті-решт Арістотель здійснює відрив матерії від форми. Звільнена від матерії форма – це вічний двигун, котрий служить джерелом руху і життя, космічного цілого. В цьому якраз і виявляється ідеалізм в філософії Арістотеля. Саме через те, що Арістотель брав за першооснову форму, а не матерію, теологи середньовіччя десятками століть залучали його до фундаторів богослов'я /поряд з Платоном/, оскільки безтілесна форма Арістотеля успішно збігалася з образом безтілесного, але всемогутнього бога.
Найвищою суттю Арістотель вважає чисту, позбавлену матерії, форму - Перводвигатель, який служить джерелом життя і руху усього Космосу. Відповідно до вчення про суть, Арістотель проводить класифікацію причин буття, виділяючи чотири види причин :
1. Матеріальні, то, з чого складаються речі, їх субстрат.
2. Формальні, в яких форма проявляє себе, утворюючи суть, субстанцію буття. Кожна річ є те, що вона є.
3. Діючі або такі, що роблять - рухи, що розглядають джерело, і перетворення можливості в дійсність, енергетична база формування речей.
4. Цільова або кінцева причина, що відповідає на питання "Чому"? і "Для чого"?.
Вчення про пізнання. Знати, за Арістотелем, – значить знати загальне, бо воно є першопочатком за своїм буттям. Універсалії /категорії/ структурують хаос уявлень /чуттєву цілісність/ на елементи і роблять її пізнаною. Арістотель визначає 10 основних категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, стан, обладнання, дія, страждання.
Арістотель – фундатор /засновник/ формальної логіки. Він визначив три основні закони логіки: 1. Закон тотожності: 2. Закон усунення протиріччя; 3. Закон вилучення третього.
Велич Арістотеля полягає і в тому, що він узагальнив і систематизував класичну філософську спадщину. Так, перипатетиками /назва послідовників Арістотеля/ було систематизовано близько 200 наявних на той час державних об'єднань – грецьких полісів. Узагальнення науково природничих знань дано Арістотелем в трактатах "Фізика "Метафізика" та ін. В останньому вперше підкреслиться необхідність філософії для конкретних наук /метафізика – це філософія, яка існує понад фізикою/, У трактаті Арістотеля "Про душу" закладені основи психології.