Два кольори

Як я малим збирався навесні

Піти у світ незнаними шляхами,

Сорочку мати вишила мені

Червоними і чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне — то любов, а чорне — то журба.

Мене водило в безвісті життя,

Та я вертався на свої пороги,

Переплелись, як мамине шиття,

Мої сумні і радісні дороги.

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне — то любов, а чорне — то журба.

Мені війнула в очі сивина,

Та я нічого не везу додому,

Лиш горточок старого полотна

І вишите моє життя на ньому.

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне — то любов, а чорне — то журба.

«Два кольори» — одна з найпопулярніших поезій, що давно стала народною піснею. Справді, вона близька до фольклорної традиції і символікою барв та чисел, і філософією життя. Основний мотив твору- мотив дороги як символу людської долі, її перипетій і колізій, поєднаний із мотивом материнського благословення, суперечливість життя, повернення одвічних моральних цінностей, материнська вірність і синівська любов.

Як я малим збирався навесні

Піти у світ незнаними шляхами,

Сорочку мати вишила мені

Червоними і чорними нитками.

Червоне та чорне — найпоширеніше поєднання кольорів в українській вишивці, яке асоціюється з радостями й печалями, злетами і смутками людського життя. У другій строфі пісні поет пояснює цю символіку:

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне — то любов, а чорне — то журба.

Ліричний герой, пройшовши через життєві випробування, зберіг найдорогоцінніший скарб — «горточок простого полотна». Вишита сорочка як часточка маминої душі, оберіг, «свої пороги» як початок і кінець людської долі, її духовні начала Д. Павличко поетизує за допомогою простих і довершених художніх засобів — народної символіки, нечисленних епітетів і метафор. Для поета важливий не зовнішній словесний візерунок, в глибина думок і почувань. Пісня хвилює, зворушує, бо, оповідаючи про власне життя, вишите матір’ю на шматку полотна, автор проектує його на вселюдські дороги, радощі й печалі.

Поезія Дмитра Павличка "Два кольори" сприймається як монолог сина, який знаходить найніжніші слова щоб висловити свою любов до матері, щоб висловити подяку за її любов і турботу.

Вражаюче, як авторові вдалося у невеликому за розміром творі вмістити усе життя ліричного героя від того часу, коли він "малим збирався навесні піти у світ незнаними шляхами", до того, коли йому "війнула в очі сивина". Та на всіх життєвих дорогах супроводжувала героя вишита матір'ю сорочка, яка і захищала його, і додавала сил, наснаги у важкі часи.

Цю поезію дуже важко перекласти іншою мовою, бо сорочка-вишиванка, оберіг - це українські традиції, народні символи.

Вірш «Два кольори» споріднений з відомою «Піснею про рушник»А. Малишка щирістю почуттів, глибоко народними образами, національним колоритом.

11