21. Внесок у розвиток світової науки менеджменту українських науковців.

Наукові дослідження М.Туган-Барановського можна об’єднати у декілька таких напрямів: праці, пов’язані з синтезом теорій граничної цінності з трудовою теорією вартості; дослідження економічних криз і розробка теорії економічної кон’юнктури; теорія розподілу; теорія кооперації; кон’юнктурна теорія грошей і грошового обігу. Ці висновки вченого стали основою теорії конкурентоспроможності виробництва продукції. Конкурентоспроможність як загальноекономічна категорія відображає, чи може певна виробнича активність, спрямована, наприклад, на виробництво цукру, збагатити країну чи ні. Виробництво цукру буде конкурентоспроможним лише тоді,коли доходи від продажу на міжнародному ринку переважатимуть витрати на його виробництво. Якщо витрати на енергію чи добрива визначити порівняно легко, то ціну на землю – складніше. Власне її визначають з концепції оптимальних витрат, яка Грунтується на теорії граничної корисності. Оптимальною витратою гектара землі, який використовують для виробництва цукру, є найвищий прибуток, який може дати гектар, якщо на ньому посіяти якусь іншу культуру.

Розвиток місцевого самоврядування описано у працях іншого українського вченого – Миколи Петровича Яснопольського, який за визначенням В.Голубничого був засновником першої у світі школи “територіальної фінансової економетрії”. Головна праця вченого – “Про географічний розподіл державних доходів і витрат Росії”. М.Яснопольський уперше сформулював положення, що загальні заходи економічної політики держави не можуть забезпечити однорідності розвитку окремих територій. Учений зазначав, “велике різноманіття економічних та інших умов різних частин держави викликають у них зовсім неоднакові наслідки від одного і того ж загальнодержавного заходу”. Зокрема, однакове оподаткування всіх без винятку територій країни може завдати шкоди розвитку окремих територій, населення яких в одних випадках несе фінансовий тягар тільки як споживач, а в інших – як споживач і виробник.

Важливе місце у розвитку світової управлінської науки посідають праці українського вченого Євгена Євгеновича Слуцького. Є.Слуцький проаналізував два види благ. Блага, гранична корисність яких знижується унаслідок збільшення їхньої кількості він називав насичувальними. Блага, гранична корисність яких у тих самих умовах збільшується, вважають ненасичуваль-ними. За таким поділом Є.Слуцький запропонував поняття нормального та анормального бюджету споживача.

22. Процес підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень.

Специфіка управлінських рішень вимагає відповідної технології їх розроблення, прийняття, організації ви-конання і контролю результатів реалізації. Її особливіс¬тю є перманентне оцінювання ефективності кожного рішення на кожному етапі процесу.

Процес розроблення управлінського рішення для сто-роннього здається начебто простим: організація потрапляє у певну ситуацію, менеджер визначає сутність про¬блеми, яку потрібно подолати, та розробляє заходи для її вирішення. Однак таке бачення не враховує буденної ро¬боти, рутинних операцій і процедур, які забезпечують ефе¬ктивний результат. І те, що сприймається як інтуїція, талант, насправді є наслідком постійного моніторингу дія-льності організації, наполегливої праці не тільки мене-джера, а й усього колективу.

Підготовка управлінського рішення. Розроблення ефективного управлінського рішення ґрунтується на таких передумовах:

Інформаційне забезпечення управлінського рішен¬ня. Інформацію, яка спонукає до прийняття управлінсь-кого рішення, поділяють на внутрішню і зовнішню. Вну¬трішня інформація — це сукупність даних про поточну діяльність організації та ступінь відповідності її перспек¬тивним цілям та завданням. Зовнішня інформація охоп¬лює дані про дії державних органів управління, інших ринкових суб'єктів господарювання, громадських організацій тощо.

Чітке визначення проблем, вирішення яких може поліпшити ситуацію або використати її на свою користь. Як правило, проблеми формулюються після детального аналізу причин, які зумовили ситуацію. Якщо проблема точно сформульована, то наполовину вона вже вирішена. Але іноді за формулювання приймають лише встановлен¬ня складових і взаємозалежностей проблеми. А неправильне або помилкове формулювання проблеми робить не-ефективним весь процес пошуку альтернатив і вибору рішення.

Збір і оброблення додаткової інформації. Ця фаза може бути наступною після фази формулювання пробле¬ми, коли вже відомо, чи буде потрібна допоміжна інфор¬мація про потенційні або реальні труднощі (про «проб¬лемну ситуацію»).

Формулювання мети управлінського рішення. Як пра-вило, мету формулюють, виходячи зі змісту проблеми.

Структурний аналіз об'єкта рішення (визначення його складових відповідно до цілей і субцілей рішення) для формулювання комплексу управлінських завдань окремим особам та структурним підрозділам організації. Метою структурного аналізу об'єкта рішення є виявлення найчутливіших елементів, вилив на які забезпечить реалі¬зацію цілей рішення.

Розроблення альтернативних рішень. Виявивши найчутливіші елементи об'єкта управління, будують модель майбутнього рішення. На її основі розробляють можливі варіанти рішення.

7. Вибір оптимального рішення. Більшість практи¬ків вважає цю стадію вирішення проблем основною. Оптимальним є рішення, яке найповніше задовольня-тиме комплекс заданих критеріїв оцінки. Вирішення , організаційних проблем є, як правило, комплексним.

Готовність до прийняття рішень певною мірою можна підвищити, вдаючись до цілеспрямованого навчання — ділових ігор, тренінгів тощо.

Прийняття управлінського рішення. Після формулю-вання рішення наступає етап його прийняття. Рішення може бути прийняте у формі усного розпорядження, під¬пису на діловому документі (листі, довідці, інструкції тощо), в оперативній формі (резолюція, службова записка, наказ, постанова). Воно повинно бути зрозумілим для виконавців, конкретним за термінами виконання, підконтрольним та прийнятим відповідним органом згідно із його повноваженнями.

Реалізація управлінського рішення. Етап реалізації управлінського рішення починають із доведення до виконавців. Важливою вимогою на цьому етапі є оператив¬ність передавання інформації відповідно до адресності.

Прості управлінські рішення доводять до виконавців без додаткових дій. Складне багатоаспектне рішення потребує плану його реалізації. У ньому узгоджують розподіл завдань відповідно до потенціалу виконавців, дотри¬мання балансу між обов'язками, які покладаються на них рішенням, і повноваженнями, визначають ресурси, необхідні для виконання рішення. У плані реалізації рішення необхідно скоординувати його виконання з виконанням попередніх рішень.

Організація виконання прийнятого рішення полягає в активному використанні механізму стимулювання і від¬повідальності шляхом переконання, спонукання і примушування виконавців. Вибір засобів впливу на виконавців залежить від важливості і терміновості рішення, особистих якостей виконавців.

З моменту доведення рішення до виконавців розпочи-нають етап контролювання виконання рішення. Контролювання поширюється на наслідки і на хід реалізації управлінських рішень. Принциповою вимогою до системи контролювання є об'єктивність.

Отже, у процесі розроблення управлінських рішень виконують надзвичайно складний комплекс робіт, дій, операцій, який є однією з основних органічних загальних функцій менеджменту.

23. Які функції виконують керівники підприємств і менеджери?

Функції керівника підприємства:

• планування (стратегічне, тактичне, оперативне, а також особисте передбачення);

• організація (праці та управління);

• узгодження і розв'язання конфліктів;

• контроль.

Функції менеджера:

1. передбачати, тобто вивчати майбутнє і встановлювати програму дій;

2. організовувати, тобто будувати механізм для дій підприємства: матеріальний і соціальний;

3. розпоряджатися, тобто приводити в дію персонал підприємства;

4. узгоджувати, тобто пов'язувати і об'єднувати, складати всі дії й всі зусилля;

5. контролювати, тобто спостерігати, щоб все проходило відповідно до встановлених правил та виданих розпоряджень.

24. Загальна характеристика бізнес-планування.

Бізнес-план — документ, який містить систему взаємопов'язаних у часі та просторі й узгоджених з метою і ресурсами заходів і дій, спрямованих на отримання максимального прибутку внаслідок реалізації підприємницького проекту (угоди).

Використовують їх суб'єкти всіх форм і видів підпри-ємництва. Бізнес-план — невід'ємна складова підприємницьких угод виробничого, торгово-комерційного та фінансово-кредитного характеру. Він є документом, який за допомогою слів і цифр виражає задум майбутнього проекту. Потрібний такий план як при створенні нового підприємства, так і при реконструкції або розширенні іс¬нуючого. Не обходяться без нього власники великих капіталів і ті, хто тільки ще мріє про бізнесовий успіх. Бізнес- план справедливо вважають ключем від сейфа фінансистів. Пишуть його зрозумілою менеджерам банку мовою за звичною для них формою. Документ повинен бути переконливим, відображати не тільки ентузіазм ініціатора і вико¬навця проекту, а передусім фінансово-економічні, науково-технічні, технологічні, організаційні, соціальні та інші аспекти його реалізації. Навіть якщо гроші для реалізації проекту не потрібно позичати, розроблення бізнес-плану сприятиме уникненню багатьох ризиків.

Бізнес-планування здійснюють з метою з'ясування та-ких питань:

• у чому полягає сутність і мета проекту (угоди);

• чи піддається підприємницька ідея (проект) прак-тичній реалізації;

• як буде організована реалізація проекту (угоди);

• чи має передбачуваний бізнес переваги перед кон-курентами;

• якими є ці переваги для підприємця, а якими — для інвесторів;

• чи достатній ринок збуту для прогнозованої продук¬ції (послуг);

• чи відповідає кваліфікація працівників та керівни¬ків підприємства організації бізнесу;

• яких фінансових затрат вимагає реалізація проекту (угоди);

• як залучити інвестиції;

• що в бізнесі є привабливим для потенційних інвес-торів;

• якого прибутку можна очікувати від його реалізації;

• яка ефективність (рентабельність) проекту (угоди);

• за який час окупляться затрати.

Розробляють бізнес-план для власників, керівників та працівників організації з метою детального аналізу всіх аспектів організації нового бізнесу та оцінки очікуваних результатів, а також для потенційних інвесторів (банків, підприємств, організацій, фондів, окремих громадян) з метою переконливої мотивації вкладення коштів у бізнес. Він є ефективним засобом донесення нової ідеї, розробки, проекту до осіб, спроможних їх фінансувати. Водночас він є основою для оцінки перспективи розвитку та управління новим бізнесом. Над бізнес-планом повинні працювати лінійні, функціональні менеджери і фахівці — фінансисти,

Очолює та координує роботу з розроблення бізнес-плану перший керівник організації.

Зміст і структура бізнес-плану не регламентовані нормативними чи інструктивними документами. Здебільшо¬го він містить такі елементи: титульний лист (обкладинка). Резюме. Зміст.Вступ. Історія діяльності підприємства. Персонал (керівництво). Штат. Продукт (послуга). Дослідження ринку і план маркетингу. Постачальники і субпідрядники. Приміщення. Обладнання. Транспорт. Ліцензія. Дозвіл на перебудову. Патенти. Інше. Містить перелік законів та підзаконних актів, які впливають (можуть впливати) на діяльність організації, і пояснює, як саме: Ціна на продукт чи послугу. Оцінка ризику. Ризик існує в кожній діяльності.Фінансові потреби. Додатки. Як правило, це прогноз обігу готівки, передбачувані прибутки (витрати), баланс, різноманітні бухгалтерські документи, технічні дані, дослідження ринку, які подають наприкінці бізнес-плану.Прогноз обігу готівки. Передбачувані прибутки (витрати або «прогноз при-бутків і витрат»). Передбачуваний баланс. Бухгалтерські документи — необхідні у разі купівлі іншої фірми або розширення власного підприємства.Технічні дані. Дослідження ринку.

Дотримання пропонованої структури бізнес-плану по-винно також відобразити особистість його ініціатора, тому співвідношення між складовими, манера викладу, способи аргументування, певна емоційність як вияв захопленості ідеєю теж можуть позитивно вплинути на потенційних ін¬весторів . Зважений і продуманий бізнес-план є важливою складовою майбутнього успіху підприємця.