54. Філософсько-естетичні засади французького символізму. Історія ормування та розвитку, головні репрезентанти поезії напам’ять.

Після поразки Паризької комуни з ІІ пол.80-х рр.наступає занепад буржуазндї культури. Буржуазія перетворюється в клас,що гальмує істор.розвиток. її інтереси виступають в протеріччя с самою суттю мис-тва,що передбачає пізнання світу в образах. Це сприяло роз-ку декаденсу бурж.мис-тва,роз-ку антиреалістичних напрямків в л-рі. Найв.явищем  в поезії цього напрямку  став символізм,до якого приєдналися вел.фр.поети того часу:Верлен,Рембо і Малларме. Спочатку вони вірили,що їхня творча дія-ть може перетворити світ,але пізніше вони поч.шукати в мис-ві спосіб забуття оточуючого. У 80-ті р.символізм склався як декаденська течія.Сиволізм відіграє реакційну роль,відходячи від реалізму і замикаючи індивідум в сфері підсвідомого і суб\єктивного. -Символісти займали виключно ідеалістичні позиції.стрержуючи,що мис-во не повинно зоображати дійсний світ,а має передавати  саме “вищу реальність ,те що лежить за  межами можливості пізнання – “інший світ”,”первину ідею”.Своїми установами символісти перешкоджали виникненню реального світу. -Символісти,прагнули до малих форм поезії,до ліричних моментів,в яких не відчувалась відсутність узагальнень і гармонійної композиції.  Сив-ти викор.т.з.”вільний вірш”,пред яким вони поставили неспецифічні завдання,передачі неясного і надали йому репутації декаденсткої форми. Вільний вірш вперше викор.Рембо. він повинен був змінити поезію від зв\язку з логічним мисленням.  Отже,символізм розвинувся в умовах кризи сус-тва,передчуття найбіл.соц.потрясінь.Для симв-му хар-ні: Інтерес до проблем особистості; На місці худ.образу,який відтворював певне явище,було поставлено  худ.символ,що мав кілька значень. Верлен. - вірш “Поетичне мистецтво ”.Важл.була вимога “музики перш за все”. В.мав намір перетворити слово в щось подібне до звуку: імпресіонізм і символізм прокладають собі шлях в муз.ліриці В. Вони очевидні тоді,коли те,що сприймається і сприймання у вірші не роздільні,реальність там в загостренних і оголенних почуттях.     Поль Верлєн як представник символістського напряму в літературі. Поль Верлєн (1844—1896)— один із найвідоміших французьких поетів. Його творчість мала вплив на розвиток не тільки французької, а й світової літератури. Ш.Бодлер започаткував у французькій поезії трагічне відчуття поетами своєї самотності й відчуженості у суспільстві. Щоденник тривалих мандрів слабкої душі у життєвому морі — так визначають поезію П. Верлена. А. Франс писав: «Цього поета не можна.судити як людину здорового глузду. (...) Ви стверджуєте, що він божевільний? Я такої ж думки. Він поза усіма сум­нівами божевільний. Проте обережно, бо це божевілля людини, яка створила нове мистецтво, і немає нічого неймовірного, якщо про нього колись говоритимуть так, як говорять тепер про Франсуа Війона, на якого Верлєн так схожий... Це був кращий поет свого часу».

1866 р. Верлєн надрукував кілька своїх віршів у колективній збірці «Сучасний Пар­нас» і приєднався до мистецького угруповання «парнасців». Вплив їхньої естетики відчувається у першій збірці поета «Сатурнічні вірші», яка вийшла друком того ж року. «Парнасці» відмовлялися від сповідальності лірики і намагалися створити безсторон­ню й об'єктивістську поезію, мета якої— Краса. Головний критерій прекрасного, на їхню думку,— бездоганність форми. «Парнаська» «рівновага між об'єктивним і суб'єк­тивним» зберігається і в поетичних образах молодого Верлена. Перша збірка поета своєрідно продовжила і традиції поезії Ш. Бодлера. У першу чергу це помітно в «урба­ністичних» віршах «Спомин про тайну сутінок», «Сентиментальна прогулянка», «Осіння пісня». Однак поезії цієї збірки виявляють певні риси оригінального верленівського стилю: меланхолічність інтонації, здатність передати найнепомітніші порухи душі, її «музику».

У другій збірці— «Вишукані свята» (1869)— Верлєн використав «парнаський» прийом створення пейзажу: не враження від живої природи, а її віддзеркалення у ма­лярстві надихають митця на поетичні рядки. Проте замальовки природи набувають суто верленівського характеру «пейзажу душі», в яких спостереження над реальною дійсністю поглинаються суб'єктивними враженнями поета і підкорені завданню — виявити відтінки душевного стану ліричного героя.

Одна з кращих збірок поета — «Романси без слів» — вийшла друком 1874 р. Збірка складається з двох циклів: «Забуті пісеньки» та «Бельгійські пейзажі». Художньої доверше­ності набуває у віршах «пейзаж душі». Слова майже втрачають семантичну й зображуваль­ну функцію, створюючи мелодію. Чимало дослідників творчості Верлена вважають збірку «Романси без слів» його вищим поетичним досягненням. Знову, як і в перших збірках, звучать ноти суму і меланхолії, нетривалого забуття і печалі. Ліричний герой Верлена відчуває сплін, знайомий читачу поезій Бодлера («Сплін»). У настроях суму і пригніченості розкривається й індивідуальна душевна драма поета, ускладнена розривом із коханою дружиною: блукає герой соковитими, зеленими англійськими луками («Зелень») чи туман­ними лондонськими вулицями («Вулиці»), він не може забути підступну, але дорогу йому жінку-дитину («Жінка-дитина»).

Прислухаючись до монотонного шуму дойду, до відлуння церковних дзвонів, блукаючи насиченими осіннім повітрям вулицями, занурюючись у бузково-зелену тінь дерев, поет зливається душею із печальним і таємничим світом. Оточуючі предмети не існують для нього окремо від світла, яке вони випромінюють, від вібрації повітря (замальовка «Брюссель»):

Зеленаво й малиново У непевнім світлі лампи За вікном все знову й знову Мерехтять пригорки й рампи День сумирний на ущербі, Вже на заході — червінька, Де-не-де в безверхім верб'ї Щось замислено цвірінька. В надвечір'ї золотому Що журливо догасає, Передосінь мою втому Колосково колисає.

 «Романси без слів», складаються переважно з віршів, які змальовують пейзажі. Інші сюжети (історичні, героїчні, сатиричні) безслідно зникають. Простір поезіїодновимірний, які час: саме «ця мить» живить враження поета.

Але пейзаж тут незвичайний — це знов-таки «пейзаж душі». Природа і душа поета зливаються в одному образі, в єдиній істоті, яка, залишаючись природою, стає водночас людиною. Поет не порівнює, не уподіблює, не персоніфікує — він розгортає метафори, які прямо прирівнюють властивості предметного світу до сфери психологічних переживань. Для Верлена пейзаж — це й є «стан душі», а душа — інше буття пейзажу: вони так легко розчиняються одне водному, що сприймаються як два виявлення одного і того ж начала. «Душа» і «речі» єдиноприродні, і якщо повсякденність заважає помічати це, то саме поезія допомагає людині і світові знайти одне одного.

Сама назва збірки «Романси без слів» свідчить також про прагнення поета підсилити музичну забарвленість віршів. Через музику він прагне пізнати себе і всесвіт, музичність вірша виступає разом із тонким володінням інтонацією як засіб передачі настрою і надання інтенсивності його вираженню:

В серці і сльози і біль, — небо над городом плаче. Що це за туга? Відкіль цей невгамований біль? Мжиці зажурені звуки і на землі, й по дахах! В серці, що в'яне від скуки, ллються зажурені звуки.

(«В серці і сльози і біль...»)

Поезія Верлена вперше у Франції покладається на сугестивнусилу лірики: поетичне слово у його віршах впливає не стільки завдяки своєму предметному значенню, скільки завдяки «смисловому ореолу», який навіює, підказує ті чи інші настрої. Саме цьому поети-символісти вважали Верлена своїм попередником.

Поезія П. Вєрлена відкрила нові можливості у відтворенні найскладніших, найтонших переживань. Творча інтуїція Вєрлена допомогла йому знайти такі віршовані форми, що поєднали мелодію і зміст, зовнішні образи і переживання самого поета.

 

Малларме. – близький до Верлена у своїй вимозі ”музики перш за все”. Але навідміну від В. Малларме відриває враження від предмету,що його викликає. Предмет зникає і залишається лише йогопуста оболонка і враження викликане ним лише суб\єктивний образ,який і виявився самостійним символом,предметом поезії. Звітси і загадковість  символістичної поезії М.

Рембо. – “П\яний корабель”. Своєрідністю символізму поезії Р.є переважання зоображення в поезії зовнішнього світу. На відміну від Верлена у Р.символістична структура отримує об\єктивний х-р,виривається в області пізнання,психіки і звільнення від обов\язкової причетності – від людини,як суб\єкта пізнання. 

(Рембо – пьяний корабель – тож представник французького реалізму)