33. Фастівський мотив та його реалізація в романі Бальзака «Шагренова шкіра». Образа Рафаеля де Валантена.

Головним героєм роману Оноре де Бальзака «Шагренева шкіра» є Рафаель. Рафаель до і Рафаель після – «дві великі різниці». Рафаель до володіння шагреневою шкірою - боязкий, зубожілий поет. Рафаель після - вдалий капіталіст. До шагреневої шкіри Рафаель відмовляється від усіх своїх бажань заради праці. Після - не може бажати, так як здоров'я його погіршується. Час йде, а сутність людей не змінюється. Змінюються декорації, звички, звичаї, але не суть. Людина все також любить, як і століття тому, страждає, прагне до самореалізації, знаходить, втрачає. Змінюється форма, але зміст залишається тим самим.

Не можна беззастережно приймати тільки бік Рафаеля або тільки бік суспільства. Оскільки це може призвести до протиставлення. Рафаель єдине ціле із суспільством. Суспільство навколо Рафаеля хворе. Причина - внутрішній світ героїв. Він виявився фальшивим. Починаючи з бажання Рафаеля оргії і закінчуючи блазнівським замовленням - вивести алгебраїчне рівняння, що доводить існування пекла.

Фінал роману дуже трагічний. Усвідомлення власної самотності і провини в цьому не полишає Рафаеля. Це - конфлікт Рафаеля із суспільством.

Перейдемо до особистого життя Рафаеля. Він закоханий у Поліну, дівчину, яка теж його любить. Але бажання підкорити Феодору вбиває кохання до Поліни.

Особливий наголос робиться на ставлення Рафаеля до себе. Він з породи тих, одяг яких, якщо він в пилу, починає докучати. Він аристократ за духом, йому соромно працювати як каторжнику, але на насолоди він несподівано знаходить час і гроші. Це – «життєве кредо» Рафаеля. Це - його духовна убогість. Вона починає проявлятися з пристрасті до Феодори. За блиском красномовства ховається убогість. Але тільки той, хто хоч раз побував у шкурі Рафаеля, може зрозуміти, в якому хибному положенні знаходиться ця молода людина.

Мимоволі сам Рафаель ставить на одні терези любов і гроші. Він представляє Поліну своєю коханою в багатій обстановці, як німфу. Тільки багата Поліна представляє для нього інтерес. Він не в силах полюбити просту.

Рафаель чесний настільки, що показує корінь такого ставлення до себе. «У сиріт, підібраних громадською благодійністю, є принаймні таке майбутнє, як поле битви, такий батько, як уряд або ж королівський прокурор, такий дім, як притулок. У мене не було нічого!». У цій фразі Рафаель схильний звинувачувати суспільство, але винен насамперед він сам. Він і є частина того самого суспільства, яке виконує перераховані вище функції. Просто Рафаель підійшов до такого моменту непідготовленим. Причина тому - обстановка розкоші.

34. «Об‘єктивний метод» г. Флобера і його реалізація в романі «Пані Боварі».

Працюючи над романом «Пані Боварі», Флобер розробив об'єктивний стиль, який був прийнятий з різними видозмінами французькими письменниками другої половини XIX ст. Це підхід до зображення персонажів, коли автор не висловив безпосередньо свого ставлення до них, а прагнув розкриття власної логіки характерів. Автор не давав оцінки переживань героїв, мотивів їхніх вчинків. Але, змальовуючи дійсність, письменник давав можливість читачеві відчути стан душі героя, його переживання.

Критики одностайно визнали роман Флобера «Пані Боварі» шедевром, одним із найвищих досягнень реалізму в літературі. Персонажі й середовище у творі ще прозаїчніші, ніж у Стендаля і Бальзака. Твір цілком виправдав свою другу назву — «Провінційні звичаї».

Об'єктивізм, за Флобером, – це відсутність автора у творі. Флобер застосовував прийом психологічного аналізу героїв через світ речей, які їх оточують. Письменник намагається створити нову літературу, що базується на науковому мисленні. Він прагнув встановити зв'язок між психологічною та фізичною природою людини, показати фізіологічну основу пристрастей, глибокий психологізм життя як героя, так і суспільства[1,c.155]. Письменник розпочав роботу над своїм найвизначнішим романом «Пані Бооварі» восени 1851 року. Критики назвали твір одним з найбільших досягнень реалізму в літературі. Ще в 1838 році з'явилася його повість "Пристрасть і доброчинність", у сюжеті якої відчувається задум "Пані Боварі". Працюючи над творами Флобер планує створити оригінальний твір з художньо - стилістичної точки зору. Повільність роботи над романом він пояснює складністю сюжету, працею над стилем. Основна тема твору визначена самим письменником у підзаголовку роману: "Провінційні звичаї".

Флобер змальовує та досліджує життя Франції середини ХІХ століття: деградацію людської душі, відчутне нівелювання культурних цінностей, мистецтва, науки, політики, релігії, побуту, їх провінціалізацію.