3.Провідні жанри та проблеми прози французького реалізму.

Формування реалізму у французькій літературі почалося ще на межі ХVІІІ - ХІХ ст. Істотною особливістю літературного процесу у Франції середини XIX ст. є те, що реалізм розвивався у взаємозв'язку і взаємодії з романтизмом. І Стендаль, і Мериме, і Бальзак брали участь в романтичному русі і спільно з романтиками боролися за «нове мистецтво» проти класицизму, «старого мистецтва» абсолютистського для феодала суспільства. Проте якщо романтики покладалися на уяву, яка була для них і засобом досягнення буття, і художньою реалізацією цього досягнення, то реалісти, за словами Стендаля, визнавали існування «залізних законів» реальності і робили наголос на необхідності їх пізнання.

У 30-40 - х роках ХІХ ст. у французькій літературі визначаються деякі з основних реалістичних течій, а саме соціальне, або соціологічне, і психологічне, зачинають яких були відповідно Бальзак і Стендаль. Визначальною рисою соціального, «бальзаковского», течії являється те, що предметом зображення в нім виступає суспільство як цілісність, його побут і звичаї, процеси і колізії. Це не означає, що окрема особа не цікавила Бальзака. Річ у тому, що людина у нього виникає, передусім, як «клітина» суспільства і на передній план висуваються його риси, що відповідають саме цій грані.

У Стендаля бачимо дещо інше: в центрі його уваги знаходиться особа, яка вводиться в суспільно-історичну панораму. Власне, Стендаль теж не сумнівався в тому, що особа є часткою соціуму, але саме вона цікавила цього письменника, передусім, і в його романах суспільство виникає, ніби переламаним через особу, її свідомість, долю, психологію. Це і надає творчості Стендаля характеру психологічного реалізму. До цієї течії належав також Мериме, принаймні в другий, реалістичний, період творчості. Проспер Мериме (1803-1870) почав свій творчий шлях в середині 20-х років ХІХ ст. як активний учасник романтичного руху.

Центральною фігурою французької реалістичної літератури 70-х років XIX ст. був, безперечно, Гюстав Флобер (1821-1880). Рання творчість Флобера розвивалася в руслі «неосудної романтики» - течії пізнього французького романтизму, яка поширилася в 40-х роках. У другій половині 40-х років Флобер поступово відходить від «неосудної романтики» і стає на позиції реалізму, але реалізму іншого типу, чим бальзаковский.

Те, що Флобер зображував в «Пані Бовари», не викликало у нього ні симпатії, ні захоплення. Навпаки, зображений в творі світ провінційного міщанства будив у автора глибоку відразу, на що він постійно скаржився в листах. Письменник ставив перед собою завдання «з людської гнилизни», з «життя кольору плісняви» створити витвір мистецтва, зробити цікавою для читачів середовище провінційних обивателів, при цьому відмовившись від арсеналу літературних засобів і форм, якими користувалися його попередники. Особливе місце в романі «Пані Бовари» займає лихвар Лере, який зіграв важливу роль в долі головної героїні. Лихварі відносяться до репрезентативних образів «Людської комедії» Бальзака, тому в зображенні Лереа з усією наочністю розкривається відмінність Флобера від його попередника. Лере менше всього схожий на бальзаковских «тигрів» фінансового світу, на того ж таки Гобсека, в якому об'єднуються скнара і філософ.

У Флобера лихвар Лере звичайний, буденний. Це дрібний хижак, павук, який тихенько плете павутину, в якій заплутується недосвідчена Ема Бовари. Дочекавшись слушного моменту, він накидається на свою жертву і підштовхує її до самогубства.

У кінці 60-х - на початку 70-х років у французькій літературі формується натуралізм. Генетично, тобто по своєму походженню, і типологично, тобто за типом художньої творчості, цей напрям найтісніше пов'язаний з реалізмом.