37. Провінційний соціум в романі Флобера «Пані Боварі».

Критики одностайно визнали роман Флобера «Пані Боварі» шедевром, одним із найвищих досягнень реалізму в літературі. Персонажі й середовище у творі ще прозаїчніші, ніж у Стендаля і Бальзака. Твір цілком виправдав свою другу назву — «Провінційні звичаї».

За своїми жанровими ознаками «Пані Боварі» наближений до соціально-психологічного роману. Перед читачем постав світ обивателів, людей обмежених, самовдоволених, вульгарних. Перед читачем постав повний набір типів, характерних для того часу і місця: лікар, аптекар, крамар, нотаріус, власниця сільського готелю, священик, фермер та ін. їхнє життя заповнене дріб'язковими справами, інтересами і турботами, позбавлене будь-яких проблисків духовності. Це середовище представлене нечисленними, але точно обраними постатями, які в сукупності дали повну «побутову картину провінції».

Усі герої роману «Пані Боварі» вигадані автором. Дія відбувалася у вигаданих типових містечках, з яких детально описане тільки одне — Понвіль. У суперечці про зміст і форму Флобер віддавав перевагу формі: «Немає ні поганих, ні хороших сюжетів. Якість твору залежить не від сюжету, а від його виконання». Письменник порушив канонічні правила побудови сюжету: експозиція роману майже вдвічі більша за основну дію. Головна героїня тричі проходила шлях від визрівання мрії до її краху: вона створила уявлення про якийсь ідеальний світ, шукала його навколо себе і не могла знайти. Гостре розчарування розбило її серце, стало причиною відрази до життя. Цей негативний урок нічого її не навчив: Еммина душа знову почала жити ілюзіями, які приречені на загибель під тиском вульгарної реальності.

38. Історична тематика у творчості г. Флобера. Роман «Саламбо».

Картини життя й побуту древнього Карфагена, повні «гармонії незв’язних явищ», завдання правдивого відтворення дійсності, психологічної вірогідності характерів. Причинно-наслідкові зв’язки знаходить він і у світі, що відтворить їм, III в. до н.е. «Саламбо» – роман історичний, приступаючи до роботи над ним, Флобер перечитав сотні томів спеціальної літератури. Він називав свій добуток навіть археологічним. У романі, він. зобразив катастрофічний, момент в історії Карфагена, використовуючи при цьому досягнення В. Скотта, і одночасно він відтворив переломний етап у розвитку свідомості правителів Карфагена, виступивши як реаліст-аналітик.

Все це він підкорив «єдності колориту» і вірності психології, чого не було в його попередників. Головним ідейним завданням автора стало відтворення споконвічної боротьби у світі добрих і злих початків. У романі вони представлені як культ богині Танит, покровительки життя й любові, і культ Молоха – бога війни й руйнування, Не смог і не захотів письменник-реаліст піти від зображення низькості політичних діячів: у романі про давню давнину члени Ради Республіки безчесні, підступні, корисливому й жорстокі, списані із сучасних Флоберові діячів. У центрі- фігура жінки. Саламбо являє собою істота настільки чисте й природне, що навіть саме почуття любові до Мато вона не називає цим словом, але вмирає, не могти пережити загибель улюбленого. Все більше місце в романі займає відтворення потворного, котре в системі естетики середини століття покликано передати огидну сутність і огидний зовнішній вигляд неприйнятного миру. Эстетически прекрасно виконані, вони контрастують із вишукано прекрасними одягами Саламбо, чарівною пишнотою покривала Танит. Флобер, не раз, що виступав проти романтичної пишноти й «історичного реквізиту» романів В. Скотта, перевершив у цьому романі й французьких і англійських авторів романтичних проз. Однак його роман по названим вище особливостях стилю й по важливій для автора проблематиці не може бути віднесений до романтизму, він уписується в систему літературних тенденцій середини XIX в.