31. Уособлення влади золота в філософії лихваря Гобсека.

Деякі з творів Бальзака, зокрема «Батько Горіо», «Гобсек», побудовані за прин­ципом поєднання двох рівних за своїм значенням сюжетів. Так, у «Гобсеку» ад­вокат Дервіль, сидячи у вітальні віконтеси де Гранльє, розповідає їй сумну істо­рію сім’ї графа де Ресто.

Батько Ернеста, граф де Ресто, свого часу одружився з дочкою татуся Горіо — Анастазі, яка згодом розорила чоловіка, пустивши за вітром всі його статки за­ради світського авантюриста Максима де Трая. Дервілю, який тоді лише розпо­чинав свою адвокатську практику, ледь вдалося зберегти частину майна графа де Ресто для його сина. Такий, здавалося б, сюжет повісті. Але насправді це не так. Адже головну роль у цій історії виконує Гобсек, живе уособлення влади золота над людьми.

Перейнявшись довірою до Дервіля, Гобсек ділиться з ним своїми думками, а особливо філософією життя, яка, на перший погляд, відверто лякає своїм ци­нізмом. «З усіх земних благ, — говорив Гобсек, — є тільки одне, досить надійне, щоб людина прагнула його. Це… золото».

У всьому, що стосувалося грошей, Гобсек був аж надто неприємний: жадіб­ний, жорстокий до боржників, безкомпромісний у розмові. З іншого боку, Гобсек — постать не тільки типова, але й певною мірою гіперболізована. Мені зда­ється, що в оцінці Гобсека найбільше мав рацію Дервіль, який пізнав його краще, ніж хтось інший, і вирішив, що в цій людині співіснують «скнара і філософ, підле створіння і піднесене».

Саме Дервіль помітив, що в усьому, що не стосувалося грошових питань, Гоб­сек був людиною «найбільшої делікатної чесності в усьому Парижі». Зазнавши в дитинстві і молодості різних поневірянь, Гобсек, однак, зумів накопичити певний капітал, щоб жити так, як йому хотілося. Гобсек чудово усвідомив порочність і несправедливість світу, в якому він живе, тож, на його думку, «… краще вже са­мому утискувати, ніж дозволяти, щоб інші тебе утискували». Здійснити ж це праг­нення йому дозволяє гроші, золото, що, за словами Гобсека, становить «духовну сутність всього нинішнього суспільства». Гроші і тільки гроші, вважає він, керу­ють світом і людськими стосунками. На цьому ж принципі старий вибудовує стосунки з Дервілем, якому в скрутний для юнака момент допомагає грошима. А щоб Дервіль не відчував вдячності, оскільки це почуття неринкове і тільки заважає, за словами лихваря, справжній дружбі, він позичає гроші під великий відсоток. І в цьому — життєва істина Гобсека. Його безжалісне ставлення до кредиторів бу­ло цілком виправдане тим, що всі його клієнти постійно намагалися грати перед ним «комедії» і «трагедії». Пригадаймо хоча б, як графиня Анастазі де Ресто, увійшовши до кімнати померлого чоловіка ніби помолитися за нього, насправді взя­лася шукати ділові папери графа й навіть зіштовхнула тіло небіжчика з ліжка. Так Бальзак ще раз підкреслює, що чесність, щирість, відвертість були назавжди витіснені з життя більш звичними для нового суспільства хитрістю і підступністю.

Цікавий фінал повісті — смерть Гобсека. Живоглот у своїй маніакальній прихильності до грошей, що перетворилася «на порозі смерті Гобсека в якесь божевілля», не хотів «розлучитися ані з найменшою часткою своїх багатств». Йому все здавалося, що золото котиться по кімнаті. У його кімнаті «підношення, отримані нещодавно, лежали впереміш з ящиками різних розмірів, з цибиками чаю і міш­ками кави. На каміні, у срібній суповий мисці зберігалися накладні різних вантажів, що прибули на його ім’я в портові склади Гавра: тюків бавовни, ящиків цу­кру, діжок рому, кави, індиго, тютюну — цілого базару колоніальних товарів. Кімнату захаращували дорогі меблі, срібне начиння, лампи, картини, вази, кни­ги, чудові гравюри без рам, згорнуті трубкою, і найрізноманітніші рідкісні речі… Він торгувався за кілька франків, а в цей час товар псувався». Для чого, для кого збирав він ці багатства? Накопичення перетворилося у Гобсека на самоціль. Опис сховищ Гобсека, де всі гниє та смердить, стає символом невиліковної хвороби не лише його душі, а всього суспільства. Старий усе вмів зважити, врахувати, ні­коли не поступався своєю вигодою, однак, він «не врахував» тільки одного, що на­копичення не може бути метою розумного людського життя.

У грошових відносинах Бальзак вбачав «нерв життя» свого часу. Новий кумир — гроші — спотворював людські життя, забирав дітей у батьків, дружин у чоловіків…

Таким був Гобсек: скнара і філософ, милосердний і безжальний, безпристрас­ний і захоплений (щоправда, це стосується тільки грошей), нескінченно економ­ний і невимовно багатий. Людина свого часу, що жила за законами суспільства, засіюваного на соціальній нерівності і владі грошей.